"ТЕРПЕЛИВОСТІ ВАМ ТРЕБА"

"А терпеливість нехай має чин досконалий, щоб ви досконалі та бездоганні були, і недостачі ні в чому не мали" (Якова 1: 4).

В грецькій мові є два цілком відмінні вирази, які в англійських Бібліях перекладені як "терпеливість". Одне з них загальним чином відповідає загальноприйнятій думці про терпеливість, коли ми говоримо про нього в контексті щоденних життєвих справ, означаючи просто стриманість або довготерпіння. Справді, це грецьке слово перекладається як довготерпіння. Існує ще інше слово, яким ми особливим чином цікавимося при розгляді нашого тексту і яке найчастіше перекладається авторами Нового Завіту як терпеливість.

Це слово має набагато глибше і повніше значення, ніж наше слово терпеливість. Воно, швидше, означає постійність, тобто вміння переносити зло бадьоро, з надією, охоче, терпеливо. Отже, воно означає рису характеру, а не лише тимчасовий стан або стриманість почуттів або дій. Воно означає такий зріст серця і характеру, який проявляє себе в здатності терпіти зло або нещастя з задоволенням, без нарікання, без бунту волі, з мовчазною згодою з Божою мудрістю і любов'ю, які, дозволивши теперішні лиха, пообіцяли усунути їх у властивому в Бога часі.

Ця чеснота терпеливості полегшує шлях для всіх інших християнських чеснот, тому що все потрібно досягати через процес терпеливості і тривалої самодисципліни. Жоден крок в поступі не може бути досягнутий без цієї чесноти терпеливості; жодна інша чеснота не оздоблює краще характер християнина, не одержує більшого схвалення від сумління у світі і не прославляє Бога усіх милостей, Правда Котрого її надихає. Це – тривала покора, що намагається дати відсіч навалі людських слабкостей і намагається з дбайливою турботою здобути Божу подобу. Вона повільна до гніву і щедра милосердям, швидка у виборі дороги праведності і наполеглива у крокуванні нею. Вона уважна до власних недосконалостей і співчуває недосконалостям та недолікам інших.

Важливість терпеливості в характері християнина повністю підтверджена вживанням цього слова апостолом Павлом. Декілька раз він ставить терпеливість вище любові, яка, як ми побачили, є "метою" характеру, до якої біжимо, "метою високого поклику". Наприклад, пишучи до Тита (2: 2) и перераховуючи риси характеру розвинутого християнина, апостол використовує наступну послідовність: "Щоб старі чоловіки тверезі були, поважні, помірковані, здорові у вірі, у любові, у терпеливості". І якщо ми маємо всі інші чесноти, ми мусимо пройти це останнє випробування терпеливістю, бадьорою витривалістю, перш ніж ми зможемо бути прийняті Господом як члени вибраної.

Знову ж таки, пишучи до Тимофія (2 Тим. 3: 10) про себе, апостол ставить цю рису терпеливої витривалості попереду любові, кажучи: "Ти ж пішов услід за мною наукою, поступованням, заміром, вірою, витривалістю, любов'ю, терпеливістю".

"ГОСПОДЬ, БОГ ВАШ, ВИПРОБОВУЄ ВАС"

Хтось може запитати, якщо "любов є виконанням закону" і "метою високого поклику", як може терпеливість бути рангом вище любові? Відповідь в тому, що терпелива витривалість не приходить сама собою при закінченні нашого бігу, але є невід'ємною під час всього бігу. Ми потребуємо цієї бадьорої витривалості під час найбільш ранніх випробувань на християнському шляху, і в міру того, як ми спішимо в нашому бігу до "мети", дух бадьорої витривалості повинен все більше міцніти на кожному кроці нашої мандрівки. Деякі можуть бути вірними декілька днів або декілька місяців чи років, але бути недостойними великого благословення Царства Христа.

В притчі про сіяча наш Господь дав ілюстрацію цього факту, кажучи, що деяке насіння впало на кам'янистий ґрунт і проросло; та остаточно, коли прийшла палюча спека переслідувань, тендітні рослини зів'яли. Вибираючи членів класу царства, Господь шукає глибокий ґрунт, глибокий характер, глибоке серце, яке було б терплячим в витривалості. Ті, яким бракує цієї якості, не будуть придатними для царства. Терпеливість є потрібною як елемент характеру на будь-якому рівні існування, але для християнина надзвичайно важливо розвинути її від самого початку бігу. Ми потребуємо її в першій четверті бігу, в другій четверті бігу і в третій четверті бігу, і вона також потрібна нам в четвертій частині бігу за нагородою – до мети досконалої любові.

І коли ми досягнемо цієї мети бігу, де ми будемо любити не лише наших друзів, але й наших ворогів, від нас вимагатиметься, щоб ми вірно стояли біля мети, бадьоро, терпеливо зносячи випробування, які Господь навіть тоді буде вважати потрібними для нас. Господь піддає Свій народ випробуванню, довгому випробуванню іноді місяці і роки. Як сказано: "Бог ваш випробовує вас..." (5 М. 13: 4).

Тому апостол Павло закликає нас "все зробивши, стояти" (Кул.) –терпіти. Досягнувши "мети", "терпеливість [терпелива витривалість] нехай має чин досконалий", тобто "досконалу дію" (Дер.). Нехай терпелива витривалість продемонструє, що ви не лише маєте характер, прикмети любові, які вимагаються під час бігу за нагородою, але й маєте любов як елемент характеру, глибоко вкорінений, незмінний, щоб ви були здатні бадьоро витримати протистояння.

Святий Павло говорить нам, що ми потребуємо цієї терпеливості, щоб, виконавши Божу волю [привівши нашу власну волю в повне підпорядкування божественній волі], ми змогли прийняти обітницю (Євр. 10: 36). Думка в розумі апостола, мабуть, полягає в тому, що ми маємо перед собою деяке завдання для виконання в нас самих – "Зо страхом і тремтінням виконувати своє спасіння" (Фил. 2: 12, 13). Бо це Бог викликає в вас і хотіння, і чин – щоб співпрацювати в цьому ділі. Переконаймося, що будь-яка форма бунту в нашому серці є цілком вбита, умертвлена, і що ми привели свою волю в досконале підкорення божественній волі, і в нас немає жодної іншої волі, крім Його волі. Навіть тоді, коли ми перемогли себе до такої міри, ми потребуємо терпеливості. Господь не прийме нас лише тому, що ми посвячені. Він вимагає, щоб ми довели наше посвячення. На початку Він приймає посвячення, але далі Він випробовує нас, щоб ми показали, до якої міри ми Його любимо.

ТЕРПЕЛИВІСТЬ ПОТРІБНА, ЩОБ ПРИНОСИТИ ПЛОДИ

Про терпеливу витривалість також згадується в Святому Письмі як про слово Господа, тобто про вчення. Наш Господь говорить: "Яко ж хоронив єси слово терпеливості Моєї, то й Я тебе схороню" (Об. 3: 10). Двічі в Євангеліях знаходимо, що наш Господь звертав увагу учням на важливість прикмети терпеливої витривалості. Раз це було в притчі про сіяча, до якої ми вже зверталися (Луки 8: 11-15). Він говорить: "А те, що на добрій землі [посіяне], – це оті, хто яке слово почує, береже його у щирому й доброму серці, – і плід приносять вони в терпеливості [бадьорій витривалості, постійності]". Думка тут така: для того, щоб належати до класу, який плодоносить, який Господь визнає і прийме до Свого царства, необхідно робити значно більше, ніж лише приймати Слово свідоцтва, навіть якщо ми його приймаємо з радістю. Цей клас в притчі представлений кам'янистим ґрунтом. Вони на початку дають доказ щедрого плодоношення та життєвої сили, але в'януть під сонцем переслідувань, бо не мали багато землі. Цей кам'янистий, неглибокий ґрунт представляє, як пояснив Господь, клас слухачів, які вельми радіють правдою, але не можуть встояти в ній; це ті, які не можуть протистояти переслідуванню або опозиції, і, в'янучи під нею, знеохочуються. Такі не можуть бути класом царства, всі члени якого повинні бути переможцями.

В цій притчі наш Господь показує нам, що терпелива витривалість, наполегливість, є кінцевим випробуванням, яке слідує за готовністю вчинити приготування для прийняття насіння. Посіяне насіння проростає. Після цього любов, надія, радість і віра сприяють зросту і обіцяють рясний врожай. Отже, терпелива витривалість необхідна для розвитку, повного дозрівання зерна і приготування його до зібрання до клуні. Якою важливою здається терпелива витривалість, бадьора витривалість, в світлі Господнього Слова! Ми навіть в думці не можемо допустити, що Той, Хто судить думки і наміри сердець, буде задоволений Своїми дітьми (навіть, якщо Він бачить, як багато вони переносять ради Нього), коли вони щось зносять з серцем, позбавленим терпеливості та задоволення. В цьому випадку вони не були б подібні до дорогого Божого Сина, почуття Якого виражені словами: "...Твою волю чинити, мій Боже, я хочу".

Іншого разу наш Господь казав Своїм учням, що як Його послідовники вони повинні сподіватися опозиції, випробувань, горя. Можливо, декому це допоможе зрозуміти глибину змісту слова "горе", якщо їм відоме його походження. Воно походить з латинського " tribulum ", яке є назвою валка, машини для молотьби, яку використовували в давнину для очищення пшениці від луски або полови. Який слушний термін, коли його застосувати до посвяченого Господнього народу, який в Святому Письмі символічно порівнюється з пшеницею! Наша нова природа є ядром, справжнім зерном, однак цей скарб, вартісна частина, вкритий лускою життєвих обставин. Щоб пшениця була готова до клуні і подальшого вжитку, потрібно, щоб кожне зерно пройшло очищення, потрібне для усунення тих якостей, які, доки не будуть відокремлені, чинитимуть нас непридатними до майбутньої служби, до якої ми покликані Господом.

В міру того, як ми спроможні збагнути наші власні недосконалості і досконалу волю Господа відносно нас, ми будемо готові переносити терпеливо, і навіть зі своєрідною радістю, всі труднощі, які Учитель може вважати за найкраще дозволити для нас. Наш Господь пояснив Своїм учням, що так довго, як вони будуть жити в теперішньому віці, коли переважає гріх і коли сатана є князем цього світу, вони повинні сподіватись горя з різних сторін. Водночас Він запевнив їх, що вони будуть повністю і цілком під божественною опікою і захистом – навіть якщо буде дозволено, щоб їх досягли і торкнулися переслідування. Далі йдуть слова: "Терпеливістю вашою [терпеливою витривалістю, бадьорістю, повною надії наполегливістю] душі свої ви здобудете" (Луки 21: 19).

Одна з цілей випробовування терпеливої витривалості полягає в тому, щоб ми були "сильними в Господі" і щоб були характером схожі до Господа Ісуса – не лише стійкістю, але й лагідністю. Все це обов'язково потрібно розвинути перш ніж ми зможемо отримати обіцяні речі, які Бог тримає для тих, хто любить Його (1 Кор. 2: 9, 10). Ці речі є духовними, і їх можна лише сприйняти нашим розумом, але не можна збагнути. Обітниця, що ми будемо подібні до нашого Господа, включає не лише духовний та небесний стан, якого ми досягнемо в першому воскресінні, але й благословення участі в піднятті світу. "А коли ви Христові, то ви Авраамове насіння і за обітницею спадкоємці" (Гал. 3: 29). Але "бути Христовими" означає не лише прийняти Його, приєднатись до Нього і Його критеріїв, але й бути добрими воїнами. Ті, які не будуть добрими воїнами, не будуть гідними стати членами Тіла Христа, бо вони не можуть бути переможцями і "мати повну перемогу" (Хом.) через Ісуса Христа, нашого Господа (Рим. 8: 37).

Ми вже маємо "обітницю", але ми її ще не прийняли в значенні виконання. Ця обітниця має умову. "Людина, яка його виконує, буде ним жити" (3 М. 18: 5; Рим. 10: 5). Згідно постанови нашого Господа, ця обітниця містить умову, що ми будемо пробувати в Його любові, Його ласці. Хто приймає смерть Христа, довіряє Йому і намагається дотримуватись божественних заповідей, ходячи не за тілом, а за Духом, отримає обітницю, бо обітниця є дана "переможцям". Усі обітниці Євангельського віку є дані "переможцям". Такі будуть сидіти на престолі. Вони стануть нареченою Христа. Вони будуть учасниками всієї Його великої праці як великого Месії, щоб благословити Ізраїль, а через Ізраїль – весь світ людства.

Через віру Церква вже зараз починає втішатися цією обітницею, яка є на умовах і яка залежить від її вірності до кінця – від її терпеливої витривалості. Такі вірні мають завдаток обітниці і стануть співспадкоємцями в царстві. Всі інші будуть відтяті від такого членства. "Усяку галузку в Мене, що плоду не приносить, Він відтинає, але всяку, що плід родить, обчищає її [обрізає], щоб рясніше родила" (Івана 15: 2). Ми є на пробі, і ця проба повинна показати нашу вірність. Якщо ми задовільним чином встоїмо в цей час випробувань, іспиту, це членство буде постійним. Ті, хто не в змозі жити згідно з вимогами, не є зараховані гідними бути членами Тіла Христа і співспадкоємцями в Царстві.

ПЕРЕБУВАЙМО В ЙОГО ЛЮБОВІ

Хто може збагнути важливість статися копією нашого блаженного Господа і Голови без відчуття, що для осягнення цієї подоби характеру потрібна праця цілого життя? Цього не можна досягнути за день чи за рік. Цьому треба присвятити все життя. День за днем, в випадку нашої вірності, ми повинні бачити міру зросту в ласці та розвитку християнського характеру. Недостатньо того, що ми знаємо Правду або задовольняємось тим, що несправедливо її затримуємо. Ми повинні намагатися, щоб правда мала правильний і визначальний вплив на характер. І якщо правда є прийнята таким чином в добре і щире серце, ми будемо мати запевнення апостола Петра, що "ми ніколи не впадемо", і що у відповідний час будемо прийняті до царства.

Отже, ми бачимо необхідність завжди тримати вказівки та ради Господа свіжими в нашому розумі, глибоко розуміти їх духовну суть – навіть якщо ми вже є утверджені в вірі. Бути утвердженим в вірі є однією річчю, а бути утвердженим в християнському характері і у всіх милостях Духа – є щось зовсім інше.

Улюблені, "біжім з терпеливістю [бадьорою наполегливістю, наполегливою витривалістю] до боротьби, яка перед нами" в Євангелії (Євр. 12: 1). Як вже згадувалося, біг має бути безперервним, якщо б ми мали досягнути "мети". І після досягнення "мети" ми можемо втримати наше становище лише при допомозі такої чесноти як наполегливість, терпелива витривалість, щоб, учинивши все, ми могли встояти.