ВИПРАВДАННЯ ВІРОЮ

У Римлян 5: 1 апостол каже: “Отож, виправдавшись вірою, майте мир із Богом”, і його думка в тому, що наш мир, наша згода з Богом починається з нашої віри і веде до стану благодаті, в якому ми знаходимося як Божі сини, зачаті Святим Духом, радіючи надією слави, честі та безсмертя Царства. Наше виправдання вірою починається тоді, коли з’являється перший елемент нашої віри – тоді, коли ми вперше бачимо Господа, хоча й невиразно.

Коли ми вперше наближаємося до Бога, ми починаємо частково здобувати мир, який нас супроводжує, доки ми йдемо в правильному напрямку, зростаючи в знанні та слухняності. Коли віра та слухняність слабне, мир з Богом меншає. Коли ж віра та слухняність досягають рівня повного посвячення та зачаття Святим Духом, вони стають “миром Божим, що вищий від усякого розуму” і панує в наших серцях (Фил. 4: 7). Останній вірш стосується вдосконаленого миру, наділеного Святим Духом, і є наслідком повного посвячення волі Бога.

Після того як довіра та слухняність збільшуються настільки, що ми готові представити наші тіла на живу жертву Господу, ми входимо в більш повне благословення, в якому перебуваємо. Та щоб ми увійшли, наша віра спочатку повинна бути оживлена великим Первосвящеником, Який приписує нам стільки заслуги Своєї жертви, скільки потрібно для нашого вдосконалення. По-друге, Небесний Отець повинен прийняти нас як жертву, і Він показує це прийняття через зачаття нас Святим Духом до обновлення життя.

Це і є оживлення, яке робить виправдання повним і незмінним. Особа, виправдання якої зазнало оживлення, здобула повну частку в заслузі Христа. Для неї не залишилося б жодної користі з великого примирення, коли б вона повернула назад, як свиня повертається до валяння в болоті. Якщо б така особа перестала, як Нове Створіння, рухатися до досконалості, єдиною річчю для неї було би “страшливе якесь сподівання суду та гнів палючий, що має пожерти противників” (Євр. 10: 27).

Для прикладу візьмемо особу, яка не є в згоді з Богом, але шукає Його. Образно вона визнає Божественну Присутність, представлену в Наметі, і наближається до Бога. Підходячи до Намету, вона знаходить тільки одну браму, щоб увійти з Табору на Подвір’я. Увійшовши брамою, вона бачить мідний жертовник з його жертвами, який представляє жертву Відкупителя з її заслугою. Минути жертовник і йти далі означає мати віру у викупну працю. Відколи вона увійшла в стан “подвір’я”, стан віри, її віра продовжує зростати з кожним наступним кроком слухняності. І ось перед нею перша завіса, яка представляє посвячення до смерті. Якщо схилитися у повному посвяченні й перейти попід завісою, наслідком буде повний, досконалий мир, який наш Господь мав на думці, коли казав: “Мир Свій вам даю” (Ів. 14: 27).

Її віра вже не є тільки вірою у працю Відкупителя, але стає миром, даром Божої любові, зачаттям Святим Духом, що перевищує всяке розуміння, пануючи у її серці. Та якщо прийти до першої Завіси, побачити, що вона представляє жертву всіх земних інтересів, і не зробити цього кроку, наслідком буде зменшення миру і, можливо, той чи інший рух назад у бік брами, у бік світу. Різниця між виправданням тих, які тепер виправдані вірою в нашого Господа Ісуса Христа, і виправданням Авраама, Ісака, Якова та інших Стародавніх Гідних, про яких сказано, що вони були виправдані вірою, полягає в тому, що Стародавні Гідні жили в часі, коли їхня віра не могла бути оживлена. Все, що вони могли, це здобути привілей отримати Божественне схвалення й кращу надію на майбутнє відповідно до знання. Вони не могли насправді здобути вічне життя, хіба що через Відкупителя. Тому вони одержали тільки обітницю вічного життя. Їхнє повне виправдання прийде тоді, коли Відкупитель застосує Свою заслугу за світ.

Під час Євангельського віку все відбувається по-іншому. Той, хто хотів би бути виправданим вірою і отримати схвалення від Бога тепер, повинен представити своє Тіло на живу жертву. Той, хто це робить, буде прийнятий Господом у цьому “часі сприятливому” (Хом.) і зачатий Святим Духом. Він перестає бути земним і здобуває нагороду із небесним класом на духовному рівні, з нашим Господом.

R4901 (1911 р.)