ГОДУЮЧИСЬ БОЖИМИ СЛОВАМИ

“Не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що походить із уст Божих” (Матвія 4: 4).

Читаючи, ми дізнаємось, що ці слова були частиною відповіді нашого Господа сатані, коли противник намовляв Його наказати камінню стати хлібом, щоб вгамувати голод після сорокаденного посту в пустині. Проте Господь знав, що Йому не годиться ось так використовувати надлюдську силу, яка дісталася Йому через посвячення Отцівській службі. Ця сила не мала бути вжита для плоті. Тому Господь відмовився вжити Свої надлюдські можливості для задоволення плоті, хоча й був голодний. Тоді сатана підсунув думку: “Як ти збираєшся жити, якщо не використовуєш в житті своєї сили?” Наш Господь відповів, що людина не буде жити самим хлібом, але кожним словом, кожною обітницею, що походить з уст Бога.

Отже, наша надія на вічне життя залежить від слухняності Богу, яка дасть нам право на вічне життя на основі Його постанови. Коли б наш Господь догоджав плоті, Він би заспокоїв голод, та зламав би Свою угоду слухняності Богу. Хто хоче мати вічне життя, той повинен намагатися бути слухняним Богу в усьому, про що Бог наказав і на що звернув увагу. Звичайно, Він міг дати один наказ ангелам, інший людині, ще інший Церкві. Та оскільки ми бачимо, що ми не здатні слухатися кожного наказу Бога досконало, ми не можемо мати надії на вічне життя через досконалу слухняність букві Божого Слова. Навіть якщо Бог прийняв нас як Своїх дітей, ми можемо надіятися на життя тільки через наявність духа слухняності Його Слову.

Один з уроків, який треба засвоїти у Школі Христа, полягає в тому, що “життя людини не залежить від кількості наявних речей” – їжі, одягу тощо, що її життя в найповнішому, найвищому, найвеличнішому значенні залежить від повноти підкорення Божественній волі. Пильна увага до кожного слова, що походить з уст Бога, до кожної перестороги, кожного нагадування, кожної обітниці потрібна для розвитку тих, кого Бог тепер кличе до вічного життя як співспадкоємців з Його Сином у Царстві. Тому стараймося, як учні Господа Ісуса, щораз більше тримати в пам’яті слова цього вірша і дотримуватися їх.

ЖИТИ КОЖНИМ СЛОВОМ, ЩО ПОХОДИТЬ З УСТ БОГА

Але як ми можемо жити словами, що походять з уст Бога? Що Ісус мав на думці? Як можуть Божі слова дати життя?

Він мав на думці, що всяка надія здобути вічне життя залежить від Бога – від Божественного Плану та його обітниць. Дивлячись на ці обітниці, ми можемо виразно бачити, що Божественний План, який бере початок ще перед заснуванням світу, полягає в тому, що всі Божі створіння, які створені на Його подобу і перебувають у вірі, любові та слухняності в згоді з Ним, будуть мати вічне життя. Так каже Боже Слово, і слухняність є умовою вічного життя. Це, безсумнівно, мав на думці Господь у словах нашого вірша. Він, мабуть, також тримав у розумі те, що Він прийшов у світ з особливою місією – виконати волю Отця, і від самого початку вважав, що Його досконала слухняність Божественній волі остаточно запевнить Йому славу, честь і безсмертя з Отцем. Натомість будь-яка неслухняність буде означати втрату Божественної милості й спричинить кару за неслухняність – смерть.

Тому наш Господь одразу вирішив, що для Нього не послухатися волі Отця й здобути хліб, щоб підтримати Своє тіло, було би великою помилкою; що їжа, здобута таким чином, зможе підтримати життя тільки на малу хвилю, тому краще довіритися Божому Слову, Божественній обітниці, що ті, які люблять Його, служать та слухняні Йому, остаточно вийдуть переможцями і навіть більш ніж переможцями, матимуть вічне життя з Богом. А це, як прийшов до висновку наш Учитель, є повноцінною радою для нас, Його учнів, які намагаються бути Його послідовниками.

ПОКАРАННЯ – ДОКАЗ СИНІВСТВА

Одним зі “слів Бога”, яке дуже втішає Його дітей, є Його запевнення в батьківській опіці та дисципліні. “Коли терпите кару, то робить Бог вам, як синам. Хіба є такий син, що батько його не карає?” (Євр. 12: 7). У цьому виразі слово “карає” не треба сприймати як вияв несхвалення з боку нашого Отця і гріх з боку особи, а радше як повчання. У цій справі ми повинні пам’ятати, що хоча наш Господь був Сином, в Якому не було гріха, однак у провидінні Отця Він отримав, як частину “чаші”, налитої Йому, різні випробування, навчання. Усі ці труднощі були дуже корисними, показуючи, що Отець любить Його і хоче, щоб Він робив те, чого не зміг би зробити без цих виховних вказівок та обставин.

Деякі навчання, деякі покарання приходять на нас як результат наших помилок та природних наслідків, що виникають із тих помилок, вибачень та душевного болю, які неминуче їх супроводжують. Бог міг уберегти нас від цих труднощів і так ізолювати та захистити наше життя, щоб ми не мали жодних спокус. Але Він запропонував щось інше. Він хоче, щоб ми мали труднощі, які б ставили нас на правильний шлях і давали розуміння власних слабкостей.

Коли б ми не стикалися з різними випробуваннями, ми б не знали, у чому ми слабкі. А так ми вчимося, де потрібно зміцнити свій характер і як отримати повноцінний розвиток як Нові Створіння. Святе Письмо каже, що наш Господь “перетерпів такий перекір проти Себе від грішних” (Євр. 12: 3). Наші випробування, наші труднощі, коли ми стикаємося з опозицією, повинні принести те чи інше виправлення в праведності. Навіть якщо це не будуть видимі шмагання, ми як Нові Створіння, так чи інакше будемо шкодувати в розумі і цим отримаємо своєрідне виправлення, покарання. Крім того, Господь дозволяє Своїм дітям потрапити в особливі випробування, щоб це стало прикладом для братів або для світу. У багатьох випадках, якою б не була причина, ми також можемо сприйняти їх як виправлення, як повчання в праведності.

ВИПРОБУВАННЯ (ПОКАРАННЯ), ПОТРІБНЕ ДЛЯ УДОСКОНАЛЕННЯ НАШОГО ХАРАКТЕРУ

Характер неможливо розвинути без жодних випробувань. Він як рослина. Спочатку він дуже тендітний, потребує вдосталь сонячного світла Божої любові, частого поливання дощами Його благодаті, багато догляду через застосування знання про Його характер як доброї основи для віри та натхнення до слухняності. Тоді, після здобуття розвитку в цих сприятливих умовах, він готовий до обрізання вимогливою рукою і здатний переносити лихо. Потроху, як розвивається сила характеру, додаються випробування, єдина ціль яких – розвинути більше сили, краси та благодаті, аж остаточно він набуде розвитку, удосконалиться, зміцніє й уґрунтується через страждання.

Ця велика праця розвитку та виховання характеру є неминуче повільною та стомливою і нерідко є болісним процесом. Та апостол відкрито говорить, що це необхідно для розвитку твердого та стійкого характеру. Згадайте, чи ви не переконалися в цьому на власному досвіді, відколи знаходитеся під особливою Господньою опікою та керівництвом. Наскільки багатшими ви стали завдяки усім цим урокам досвіду, завдяки терпеливості та іншим плодам Духа, які ці труднощі розвинули у вас!

Але при цьому ви можете сказати разом з апостолом: “Усяка кара в теперішній час не здається потіхою, але смутком, та згодом для навчених нею приносить мирний плід праведності” (Євр. 12: 11). Уроки досвіду та дисципліни зробили вас сильнішими. Вони збільшили вашу віру й дозволили бути ближче до Господа й мати з Ним спільність. Вони дали вам відчуття, що ви краще знайомі з Ним, допомогли усвідомити, що Він щораз більше проявляє особистий інтерес до вас, а також любов і піклування. А це, у свою чергу, пробудило глибше почуття вдячності та більший запал показати цю вдячність до Нього. Це також поглиблює почуття спільності з Богом і дає надію сподіватися остаточного та повного прийняття Ним як сина та спадкоємця, гідного через Христа.

СЛУХНЯНІСТЬ Є ВИПРОБУВАННЯМ

Ще інше допоміжне “слово Бога” знаходиться в 1 Івана 2: 5: “А хто додержує Його слово, у тому Божа любов справді вдосконалилась”. Перед нами випробування, яке має визначити наш розвиток як Нового Створіння. Тільки ті, які прийняли Боже Слово, можуть його додержувати, можуть берегти його і виконувати його вимоги. Цей вірш наводить на думку, що додержувати Боже Слово – важка річ. З усіх боків ми чуємо про різні причини, чому ми повинні стримуватися, міцно триматися світу, плоті, а не того, що нам пропонує Слово Господа. Існує багато принад, готових звабити нас з “вузької дороги”.  І ті, які міцно тримаються Божого Слова, є “переможцями”.

Святе Письмо дає зрозуміти, що жити праведно й побожно в теперішньому часі коштуватиме нам життя. “Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, будуть переслідувані” (2 Тим. 3: 12). У нинішніх умовах вірність означає вірність до самої смерті. Суть у тому, що якщо ми не маємо Божої любові, ми не візьмемо на себе обов’язок бути слухняними Його Слову; у такому випадку ми не можемо ані зберегти Боже Слово, ані бути в згоді з ним, служачи йому до самої смерті.

Наш Господь Ісус проілюстрував досконалу слухняність Божому Слову, коли сказав: “Ось іду, щоб волю Твою чинити, Боже!” Усе, що було написане в Книзі, усе, що було Божою волею, Він радо погодився виконати за будь-яку ціну. Наш Господь Ісус не міг би досягти такої міри підкорення Божественній волі, коли б не мав любові до Отця. Так само з нами. Якщо в нас немає любові до Бога та принципів праведності, ми не можемо втриматися на цій дорозі.

Відповідно, тільки ті, які люблять Бога настільки, щоб підкорити своє життя виконанню Його волі, справді виконують Його Слово. Можемо сказати, що цей стан ми досягаємо тоді, коли посвячуємось, адже тоді серце відмовляється від власної волі й підкорюється цілковито Господу: “Та проте не Моя, а Твоя нехай станеться воля”. Усі, які дотримуються умов самопожертви, досягли відмітки досконалої любові. Звичайно, є ще інше значення вдосконалення, яке ми здобудемо у воскресінні. Та тільки ті, які виконуватимуть Боже Слово через вірність до смерті, здобудуть нагороду і стануть учасниками божественної природи.

Тестом є СЛУХНЯНІСТЬ. Наскільки ми дотримуємося Господнього Слова, настільки Божа любов удосконалилася в нас, бо якщо ми прийняли розум Христа, Святий Дух, Дух Бога, то це викликатиме в нас хотіння і чин за Його доброю волею в міру нашої спроможності. А ця спроможність повинна зростати з року в рік. Хоча ми не можемо сподіватися вдосконалення, доки не будемо “змінені” і не отримаємо нового тіла у воскресінні, тим не менше, ми здатні перебувати так близько Господа в дусі нашого розуму, що можемо мати постійне спілкування з Ним. Визнаючи щоденно свої помилки і шукаючи пробачення в Нього, ми можемо залишатись до кінця нашої подорожі чистими від гріха, навіть якщо доводиться признаватися в недоліках плоті – у тому, що в нашій плоті не мешкає жодна досконалість.

ПРАЦЯ ВОСКРЕСІННЯ

Наступне слово з уст Бога дає запевнення, що Він знає, з чого ми зліплені, пам’ятає, що ми – порох, слабкі, недосконалі, вмираємо. Він не має наміру, щоб ми завжди перебували в конфлікті зі собою (досконала воля проти недосконалого тіла), але передбачив, що у воскресінні ми матимемо нове, досконале тіло, у повній згоді з нашим новим розумом.

Він дає нам запевнення, що здатний і охочий все це зробити, і Його намір – дати Своїм вибраним тіла набагато вищого рівня, ніж людське, дати їм духовні тіла, найвищого рангу. Ми будемо мати частку в Першому Воскресінні і з того часу зможемо виконувати волю Отця досконало у кожному відношенні, так як зараз показуємо бажання виконувати Його волю в міру здатності. Яка милостива пропозиція! Які гарні слова співчуття, що надихають у нас чудові надії на вічне життя та славу! До тих, хто переможе в дусі, у вірі (1 Ів. 5: 4), Господь зверне остаточне слово Своїх уст: “Гаразд, рабе добрий і вірний!.. увійди до радощів пана свого!”

R4896 (1911 р.)