СРІБЛОЛЮБНА ВДАЧА

«Майте вдачу не сріблолюбну, задовольняйтесь тим, що маєте» (Євр. 13: 5, Дерк.).
Біблія вживає слово «вдача» в широкому значенні до поведінки, включаючи не тільки слова, але й погляди і життєві вчинки. Тому зміст цього вірша наступний: «Нехай ваша поведінка не схиляється до сріблолюбства».
А як жадібна думка може вплинути на нашу поведінку? Коли хтось бачить, що інші мають більше достатку або більше нагод служити Господу, або кращі умови, ніж вони, або краще виглядають від них і т.п., в них з’являється дух, стан жадібності, невдоволення тим, що Божественне провидіння передбачило для них.
Коли ми говоримо, що «Божественне провидіння передбачило для них щось», то не маємо на увазі, що особа більше не повинна прикладати жодних зусиль. Якщо хтось щасливий, він повинен намагатися здобути ще більше від того, що має. Певна міра амбіції заслуговує похвали. Амбіція, проти якої апостол виступає, це – незадоволення серця, розуму, невміння бачити благословення, які він вже має, і бажати того, чого в нього немає. Йому було б краще сказати: «Бог міг би дати мені більше благословень, коли б так вважав. Я – Його дитина, тому всього, що Він дає мені як нагороду за мої зусилля, повинно вистачати. Я не буду заздрити іншим, а чекатиму на Господа і буду вірити, що Він дає мені те, що для мене найкраще, – набагато краще, ніж я міг би для себе запрагнути».
Жадібність – це бажання мати, тримати, захоплюватись, і особливо стосується чогось, що належить до іншого і чого ми не маємо. Принцип жадібності – це принцип самолюбного бажання. Він може проявлятися двома шляхами: перше, коли він стосується того, що мають інші, і, друге, коли він стосується того, що ми вже самі маємо. Особливо це правда у випадку християн, котрі віддали себе і все, що вони мають, Господу. Від миті посвячення всі наявні сили і ті сили, які ще з’являться, належать Господу, тому намагатися використовувати їх для себе і відмовлятись використовувати в службі Господу було б утримуванням того, що належить Господу на основі нашої власної домовленості з Ним. Як саме розподілити те, що хтось має як Господній слуга, слід залишити на розсуд самої особи. В якихось дуже особливих обставинах інша особа могла б дати певну пораду, щоб допомогти брату виконувати службу, яку він, очевидно, недогледів, або ж стосовно риси характеру, яку брат відверто показує всупереч духу своєї угоди жертви.
Деякі з дорогих Господній дітей не спроможні оцінити свої привілеї (1) жертви і (2) вживання духа вдоволення і великодушності. Є такі, котрі, добре наївшись духовної манни, дозволяють самолюбним прагненням або жадібному духу до певної міри втручатися в їхні стосунки з Господом, домагаючись земних, тілесних, добрих речей і забуваючи, що мудрість їхнього Вождя, Господа і Його любов, яка досі визволяла їх, годувала і провадила, далі пробуває з ними і є такою ж, як завжди. Інколи самолюбство скаржиться на свою долю в житті, бажає більше полегшень, вигод, багатства і громадського впливу, ніж є в межах досяжності. Інколи це протест проти участі в болях та немочах стогнучого створіння та неспроможності позбутися їх. Інколи – протест проти хвороб та смерті улюблених осіб.
Як безглуздо! Чи ж не повинні ті, котрі нагодовані духовною манною, розуміти, що всі справи Духовних Ізраїльтян є під особливим Господнім наглядом? Чи не варто пам’ятати, що «не мучить Він з серця Свого, і не засмучує людських синів», але робить для їхнього добра? (Плач Єр. 3: 33; Євр. 12: 10). Справді, деякі переконались, що молитви ремствувачів, навіть вислухані, принесли несподівані наслідки.
Жадібні (самолюбні) молитви є надто дорогі. Деякі отримали багатство і втратили правду та служіння їй; деякі здобули здоров’я лише для того, щоб переконатись, що разом з ним вони отримали інші, не менш суворі, випробування. Деякі отримали дорогих їм осіб з обіймів смерті лише для того, щоб згодом шкодувати, що Бог вислухав їхні молитви – точніше, шкодувати, що вони не прийняли Господньої мудрості і провидіння з довір’ям, із задоволенням, без нарікань. Духовний Ізраїль повинен мудро ставитися до тих речей, які є в межах його досяжності, приймаючи все з вдячністю, як Божий дар, а його прохання повинні бути про духовні дари, включаючи терпеливу витривалість і задоволення серця, які супроводжуються щирою вдячністю за вже отримані благословення.
R4876 (1911 р.)