ВОГНЯНА ПІЧ
Даниїла 3
"Господь - мені помічник;
і я не злякаюсь: що зробить людина мені?" (Євр. 13: 6).
Минули роки після розказаного в нашій останній лекції. Цар Навуходоносор підняв
чотирьох єврейських бранців до високого становища честі і довір'я. Ми точно
не знаємо, де в той час був Даниїл, але троє його товаришів, яким були дані
нові імена, були управителями вавилонських провінцій.
Навуходоносор підкорив світ. Він був першим, хто вхопив мудру думку про те,
щоб мати універсальне правління, яке припинило б війни аж до країв землі.
Він підкорив світ. З володарями, які були слухняні йому, він поводився до
певної міри мудро і справедливо і жорстоко нищив інших, щоб дати наглядний
урок своєї необмеженої влади. Своє царство, складене з різних народів, які
поклонялись різним богам, він хотів скріпити в одне єдине ціле. Він встановив
велике мирне торжество і поскликав до Вавилону своїх представників з різних
частин тодішнього цивілізованого світу; з ними поприходили представники всіх
народів. Вони повинні були бути цілковито вражені величчю і могутністю вавилонської
влади і даремністю опору їй. Вони повинні були отримати ілюстрацію благодіянь,
які випливають з наявності одного уряду і миру в цілому світі.
Отже бачимо, що доброзичливість, а також мудрість були в основі плану Навуходоносора.
Без сумніву, він чув, що ізраїльтяни здавна були натхнені незмінною обітницею
їхнього Бога, що в майбутності їхній народ повинен бути вчинений пануючим,
щоб керувати і благословити всі народи, роди, нації і мови. Навуходоносор
вважав цю юдейську теорію мудрою, а себе підходящою особою, щоб бути тим,
хто благословить світ в ім'я його бога Бел-Меродаха. Чи ж не його бог давав
йому перемоги? - міркував він. Тому, чи ж не був він і його народ належним
чином готовим до цієї великої праці благословення світу. Він, принаймні, хотів
за всяку ціну прикладати до цього зусилля.
ЗОЛОТИЙ ІДОЛ БЕЛ-МЕРОДАХА
Навуходоносор прагнув вшанувати
бога, котрий, як він вірив, давав йому перемоги. Він хотів вчинити його богом
народів. Люди в кожному куточку його володіння повинні були вважати своїм
обов'язком шанувати цього одного бога, щоб, маючи одну релігію, вони могли
допомагати скріплювати різні несумісні елементи, з яких складалося його царство.
При підготовці до цього великого свята миру, була вибрана широка долина для
маневрів війська і зібрання сатрапів, знаті і гостей. В середині цієї долини
був споруджений великий золотий ідол Бел-Меродаха, висотою дев'яносто футів
(більше 27 м - прим. ред.). Не треба припускати, що цей ідол був цілий з золота,
хоча Геродот згадує про вавилонську статую меншого розміру, яка була повністю
з золота і важила 43 тисячі фунтів (більше 16 т - прим. ред.).
Коли настав великий день свята з сатрапами, правителями, намісниками та округовими
володарями, з суддями, радниками та урядниками в їхніх яскравих посадових
шатах, в оточенні та упереміш з делегатами від різних народів, з прапорами,
які майоріли, з граючими музичними інструментами, то це мало бути вражаюче
видовище. Ми можемо розуміти деяку міру гордості переможного Навуходоносора
за тогочасні досягнення і за програму миру, яка святкувалася. До цього часу
його володіння було володінням підкорення; від цього часу все підкорене, світ
повинен був мати великий час миру, добробуту і радощів.
У відповідний час релігійна єдність імперії мала бути продемонстрована загальним
відданням шани золотому ідолу Бен-Меродаха. Було проголошено, що як тільки
музиканти почнуть грати, то всі повинні впасти ниць, віддати шану і поклонитись
золотому ідолу, який представляв Навуходоносора, а тим самим представляв його
бога.
ВІРОЛОМСТВО! НЕВДЯЧНІСТЬ!
ЗРАДА!
Здавалося, все йшло добре, аж
доки цареві не донесли, що троє управителів, яких він настановив над провінціями,
збунтувались проти його указу і відмовились вшанувати ідола Бел-Меродаха -
кидаючи виклик царській владі - бо, подібно до всіх розпоряджень в стародавніх
часах, кара за непослух була такою суворою, що не залишала в нормальному розумі
жодного місця для протистояння. Хто були ці троє порушників вавилонського
спокою, перешкода великому мирному святу? Це були три молоді євреї, до котрих
цар так ласкаво поставився в час їхньої неволі, котрі, безперечно, так багато
чим були йому зобов'язані. Він не лише дав їм освіту, але підняв їх до високого
становища в своїй імперії. Якими невдячними для свого добродія, якими зрадливими
вони виявились!
Таким, без сумніву, був погляд Навуходоносора на цю справу. З поміж усіх управителів
йому найбільше було шкода втратити цих трьох, котрі були такі надійні, але
за таких обставин він ніколи не міг дозволити на непокору своїм уставам і
не міг вважати можливим, щоб троє цих чоловіків, яким тепер було приблизно
тридцять п'ять років, зневажали його авторитет і владу, знаючи (як повинні
були знати) його автократію. Цар поблажливо хотів дати цим свавільним управителям
додатковий шанс на життя - всім трьом. Труби знову заграють, і якщо вони й
далі опиратимуться, смертний вирок на них мусить бути приведений в дію. Вогняна
піч була готова.
Відвага цих трьох євреїв велично постає на сторінках історії. Цар нагадав
їм, що жоден бог не буде здатним визволити яку-небудь людину з його руки;
їхнє власне місто Єрусалим було зруйноване. Вони не могли мати надії на жодну
допомогу, на жоден порятунок від смерті, яка була перед ними, якщо вони будуть
опиратися і нехтувати царем усієї землі. Їхньою відповіддю було, що вони впевнені
в тому, що їхній Бог, Єгова, вповні здатний визволити їх з вогняної печі,
чи з будь-чого іншого, що Він міг би вибрати, і напевно вчинить так. Якщо
ж ні - якщо б Він не визволив їх, і якщо б вони були в цьому впевнені наперед
- все-рівно вони будуть Його вірними слугами і поклонятимуться тільки Йому.
Яка велична їхня віра і їхня відвага! Можемо бути певні, така віра і така
відвага подобаються Господу. Ми не повинні сподіватися, що в кожному випадку
Бог таким чином визволятиме тих, котрі покладаються на Нього; швидше, як натякали
ці євреї, ми неспроможні знати мудрих планів нашого Бога, ані що може бути
Його волею відносно цього малого залишку нашого життя. Однак Його силі і любові
ми довіряємо. Ми можемо покладатись на Нього там, де не можемо розуміти Його.
НАДЗВИЧАЙНО ГАРЯЧА
ПІЧ
Коли ми читаємо, що цар Навуходоносор
розлютився, то повинні зі співчуттям пригадати обставини. Він завоював світ
і тепер мав бути зневажений трьома молодцями, котрих сам учинив тим, чим вони
були? Він дав урок всім народам саме на цю тему обов'язковості послуху його
уряду. Чи міг він дозволити деяким зі своїх власних представників ігнорувати
цей уряд? З іншого боку, те, що він оцінював цих людей, яких був готовий вбити,
було доведене вивищенням, яке він дав їм. То чи ж можемо дивуватися, що при
всіх цих обставинах він палав люттю? Він був дуже розчарований цією єдиною
дисгармонією, яка трапилася в зв'язку з його великим проектом, який, як він
був переконаний, повинен був спричинити такі благословення для всієї землі
і таку честь для нього. У своїй несамовитості він наказав розпалити піч усемеро
гарячіше - очевидно, забуваючи, що через це терпіння кинених в неї осіб будуть
скорочені.
Останні дослідження показують, що в тих околицях були нафтові колодязі; так
як всі ми знаємо, це могло бути паливом, вжитим в великій відкритій печі.
Три євреї були зв'язані в своїх одежах, і кільком найсильнішим чоловікам з
царської охорони було наказано кинути їх в піч. Коли зв'язані молодці були
вкинені всередину, полум'я вийшло з печі, огорнуло тих, хто вкидав, і вбило
їх. Юдейські перекази говорять, що полум'я ринуло на сімдесят п'ять футів
(більш як 22 м - прим. ред.), можливо, гнане поривом вітру, а можливо, спричинене
одночасним вкиданням додаткового палива, особливо, якщо цим паливом була нафта.
Цар вже отримав певний доказ сили Бога Єгови і пильно стежив за піччю. Але,
мабуть, ці молоді євреї, котрі мали таку віру в Нього, були нерозумні. Цар
все ще дивився на піч, коли на своє превелике здивування помітив чотирьох
мужів, які ходили посеред полум'я неушкодженими. Він підійшов до печі настільки
близько, наскільки дозволяла безпека, говорячи до своїх радників: "Чи
ж не трьох зв'язаних мужів ми кинули до середини огню? Таж я бачу чотирьох
мужів непов'язаних, що ходять посеред огню, і шкоди їм нема, а вигляд того
четвертого подібний до Божого сина!"
Що він зробив? Що тепер він повинен робити? Він гукнув до трьох: "Раби
Його, Бога Всевишнього, - вийдіть і прийдіть!" Вони підійшли, неушкоджені,
і навіть запаху горілого не було на їхньому одязі. Навуходоносор визнав чудо
і прославив Бога, Котрий таким чином через Свого ангела визволив Своїх слуг,
котрі покладалися на Нього і знехтували царським указом і віддали свої тіла,
щоб вони не могли служити, ані поклонятися якому-небудь богу, крім їхнього
Бога. "Блаженні всі, хто на Нього надіється!"