ДЕ МИ ЗНАХОДИМОСЯ?

Погоджуючись з тим, що нам, мабуть, неможливо визначити, де є інші в стосунку до Божественного Плану, чи не варто нам самим визначити, де знаходимося ми? Як це зробити?

Передусім треба визначити, де ми знаходимося по відношенню до Божої благодаті. Якщо нам відомо, які кроки потрібно зробити і на якому розі повернути, ми повинні знати, скільки таких кроків ми зробили і де ми є. Можливо нам допоможе наступний перелік кроків праведної людини, покликаної Богом до співспадкоємства з Його Сином:

(1) Прагнення до праведності, правди, чистоти означає притягнення Господом по лінії менш деградованих сторін нашої грішної природи. Нашим першим відгуком на це притягнення мають стати пошуки праведності та покори. До таких Господь звертається: “Наблизьтесь до Бога, то й Бог наблизиться до вас”. Після того як ми зробили перший крок – полишили свідомий гріх, – можливі інші численні кроки. Кожний крок наблизить нас до Господа й праведності, показавши ще виразніше, що в нашій плоті не мешкає нічого досконалого, що ми не можемо жити навіть згідно з нашим розумінням та поясненням Божественного Закону і потребуємо благодаті та допомоги згори. Увесь цей шлях є шляхом виправдання в тому значенні, що він веде до гармонії з Богом та Його праведними вимогами.

Душа, яка знайшлася в стані, в якому вона кличе до люблячого Бога, виразно бачить у цю мить потребу в Спасителі і в тому, щоб Ісус став її Відкупителем. Вона чує послання: “До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене”, і відповідає: “Господи, я радо приходжу до Отця через Тебе”.

(2) Відповідь Ісуса про умови учнівства вказує на наступний крок на шляху до Бога, який, якщо його зробити, приносить благословення. Ось слова нашого Господа: “Коли хоче хто йти вслід за Мною [бути Моїм учнем], хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною”. Учитель не каже квапитися з рішенням. Чи слід квапитися, залежить від того, хто благає, чия любов до праведності та бажання мати спільність із Богом буде вимірюватися квапливістю у прийнятті умов учнівства. До нього і до всіх Учитель каже: “Сядь й видатки вирахуй”. Не клади руку на плуг, якщо не збираєшся орати. Тим, кому потрібні роки, щоб вирахувати видатки, мабуть, рідко вдається здобути нагороду. Розсудливий шлях – зважити пропозицію відмовитись від себе, своїх земних надій, цілей, перспектив і радощів і віддати себе цілковито в руки Отця як живу жертву, сподіваючись страждань, випробувань, іспитів у теперішньому житті та, за умови вірності, слави, честі та безсмертя на небесному рівні. Зрілій особі з відданим серцем не потрібно багато часу, щоб збагнути, якою бажаною є Господня служба і невеликою ціна – те нечисленне, що в нас є. Той, у кого є запал і вірність, одразу скаже: “Ось, Господи, я віддаю себе; це все, що я можу зробити”.

Тоді настає черга Відкупителя. Дотримуючись Плану Отця, Він стає Заступником усіх, хто прийшов до Отця через Нього. Він захищає їхню справу в небесному суді як їхній представник, схвально ставлячись до них та до їхнього посвячення, при цьому компенсуючи їхні недоліки через приписання заслуги Його власної жертви, щоб вони стали праведністю Бога через Нього. Таким чином Заступник виступає від нашого імені й закриває наші вади. Тоді Отець визнає нашу жертву. Так триватиме до часу, аж останній член буде прийнятий, аж двері високого поклику будуть зачинені, аж остання з мудрих дів увійде за завісу.

Про визнання нас Отцем свідчить наше прийняття як синів, зачаття Святим Духом і початок печатання – відбиток на нас, Нових Створіннях, Божественної подоби, вдачі, тобто духа. Ми повинні добре знати, чи ми зробили ці два кроки. Якщо ні, то даремно сподіватися чогось більшого.

ДОКАЗИ ПРИЙНЯТТЯ НАС ОТЦЕМ

Про зачаття Святим Духом у першій Церкві свідчили деякі чудесні дари, але вони мали конкретну ціль, пов’язану із заснуванням Церкви. Як звернув увагу Павло, ці дари мали проминути (1 Кор. 13: 8). Вони були дані через “накладання апостольських рук” (Дії 8: 18). Тож після смерті апостолів вони не були передані іншим. Коли ті, які отримали згадані дари, померли, дари припинилися – проминули. Замість цих дарів прийшли плоди Духа як докази, як підтвердження прийняття Господом та зарахування до складу членів, гілок Виноградини. Плодові бруньки спочатку малі. Вони потребують догляду Виноградаря й отримують його. Він обрізає нас – відрізає земні речі, до яких ми схильні тягнутися. Він позбавляє нас більшої частини земної підтримки, залишаючи те, що має зв’язок безпосередньо з Коренем, Виноградиною. Коли ми відтяті від земних амбіцій на основі нашого посвячення до смерті, Дух Господа щораз більше проникає в нас, і з’являються плоди Духа, так само як сік виноградини рухається до гілок винограду та їхніх китиць. Таке обрізання є доказом нашого членства у Виноградині й нашої участі у стражданнях Христа, адже Небесний Виноградар поводиться так з усіма справжніми гілками Справжньої Виноградини. Ми повинні почати бачити плоди та благодаті. Наша енергія повинна проявлятися всіляким чином до Господа, до Його братів та до всіх людей, з якими ми спілкуємося.

Серед інших проявів Божественної милості можна назвати спільність із Господом у молитві та через Його Слово – любов до Божественного Плану, радість від усього, що праведне, справедливе, істинне, шляхетне, а також бажання просувати все це в міру можливостей. Іншим доказом вірності є наша готовність переносити страждання та переслідування заради Господа та Правди, а також сприйняття їх як Божественного провидіння.

Наступним доказом нашої згоди з Господом є наше оцінювання Його Слова, глибше проникнення в його дорогоцінні вчення, а також більше задоволення від служіння цим Словом іншим – не для марної слави, не для того, щоб вони вважали нас кимось, а для Господньої слави і для добра тих, хто прагне знати Його волю.

ПРОЯВИ СХИЛЬНОСТІ РУХАТИСЯ НАЗАД

Проте дехто може не змогти досягти цих глибин, висот, довжин та широт благословення, привілею. Вони можуть задовольнятися тільки частиною Господньої Правди та благодаті, тільки частковою спільністю з братами і, відповідно, більшим спілкуванням зі світом. Такі не в змозі виконувати свою Угоду та зобов’язання повного запалу жертвування. Вони можуть бути добрими, шанованими та люб’язними, а також лояльними до Господа настільки, щоб не робити нічого всупереч Його волі. Але їм на вистачає повної лояльності, великого бажання знати і робити. Вони є в небезпеці вважатися негідними бути в класі Нареченої й опинитися в більшій громаді лояльних, але менш вірних. І навіть для здобуття цих почестей і становища вони потребуватимуть перейти крізь випробування, страждання, труднощі та знищення своєї плоті. Але вони не здобудуть високої нагороди, бо не здатні бігти із запалом. Деякі можуть навіть осягнути славні привілеї посвячення, служби, знання і т. п., а потім стати холодними, байдужими, переобтяженими турботами цього життя і, відповідно, приносити менше плоду й вважатися недостойними членства в класі Нареченої. Тим не менше, Господь продовжуватиме мати справу з ними, якщо вони справді Його, щоб давати їм карання і, якщо можливо, приготувати до класу “Великої Громади”, навіть якщо для цього буде потрібне не одне велике горе.

Проявами в наші дні стану непридатності до “Малої Черідки” та небезпеки не потрапити до неї буде світський дух, дух байдужності, любов світу, недостатній запал до Бога, до праведності, до братів, неспроможність скористатися з нагод і допомагати іншим звіщати чесноти “Того, Хто покликав нас із темряви до дивного світла Свого” – неспроможність йти далі і розвивати плоди та благодаті Духа. Наслідок цього – втрата любові та запалу до Бога та Його справи, до братів, і щораз більш невиразний погляд на Божественний План, вже зрозумілий та очевидний. Крайнім станом є “зовнішня темрява” – засліплення, яке охопило весь світ, до небесних речей Божественного Плану – стан відсутності світла Господнього Слова та Духа.

Що стосується тих, хто грішить “гріхом на смерть”, то навряд чи варто це обговорювати, тому що особи, які потрапляють у такий безнадійний стан, віримо, рідко усвідомлюють його або здатні збагнути свою ситуацію. Доки є страх перед Другою Смертю й бажання мати вічне життя та бути в згоді з Богом, є надія. Два класи описані як “двічі померлі, викорінені”. Один клас – це ті, які, отримавши, як Нові Створіння, Божі святі речі, повертаються у світ, до його цілей, задоволень, бажань, амбіцій, гріхів. Цілковито відкидаючи угоду жертви, вони є в безнадійному стані стосовно майбутнього життя. Та, можливо, навіть краще, кажемо ми, що вони не усвідомлюють свого становища, а, радше, задоволені мертвим світом. А може вони, ще гірше, ніж світ, уїдливо та запекло протистоять членам Христа та Правді, яку свого часу оцінювали, однак залишили. Виною іншого класу, який іде на Другу Смерть, є доктринальні відхилення – відмова від Відкупителя, втрата оцінювання заслуги Його жертви та нагод, які ця жертва принесла нам на шляху жертвування.

Нас також запитують про Господні слова, що повстануть фальшиві пророки й фальшиві месії, які будуть чинити великі знаки та чуда настільки, щоб, коли можливо, звести навіть вибраних. Нас запитують, чи під цими вибраними мається на увазі тільки “Мала Черідка”, чи також “Велика Громада”? Ми відповідаємо, що “вибрані”, мабуть, означає вірні. Усі духовно зачаті зараховані до вибраних, адже, доки вони вірні, вони – вибрані. Здається, що ці слова нашого Господа не стосувалися чогось особливого в наші дні, а, швидше, чогось, що мало місце протягом століть, так само як війни та бунти ставали більш масовими протягом століть. У ВИКЛАДАХ СВЯТОГО ПИСЬМА, том IV, цілий розділ присвячено розгляду цього великого пророцтва, і ми радимо нашим читачам дослідити його ще раз. Фальшиві учителі й фальшиві месії, які звели багатьох, представлені сьогодні, віримо, деякими дуже великими та успішними віросповіданнями, які зводять себе та мільйони [R4873] інших, удаючи справжню Церкву, справжнього Месію, справжню Виноградину, насаджену Небесним Отцем. Натомість, гілки справжньої Виноградини можуть бути серед різних віросповідань, тоді як самі земні інституції вважаються тим, що Святе Письмо називає “виноградом на землі”, плоди якого невдовзі будуть зібрані до виноградного чавила Божого гніву (Об. 14: 19). Божі святі весь цей вік так чи інакше стикалися з цими великими системами, системами антихриста, які зводили інших і самі були зведені. Але “вибраним”, святим, членам справжнього Тіла Христа не буде дозволено сплутати ці системи із справжньою Церквою. Господь веде їх, і вони не піймаються в пастку.

R4871 (1911 р.)