ДОРЕЧНІСТЬ ПОСТУ

"А як постите, то не будьте сумні, як лицеміри" (Мт. 6: 16).

В цьому вірші наш Господь не висловлює якесь несхвалення посту. Зовсім навпаки, Він підтверджує доречність посту. Без сумніву, для здоров’я краще час від часу трохи постити радше, ніж їсти для задоволення. Пояснення Учителя, згідно з контекстом, здається, базується на невластивій поведінці фарисеїв. Піст вважався добрим не лише для фізичного здоров’я, але також для розумового та духовного здоров’я. Фарисеї, претендуючи бути дуже святими, показували свою святість постом, підкорюючи плоть, щоб мати змогу підкріпитись духовно.

Наш Господь не заперечує правильність такої поведінки, але засуджує невластивий дух. Адже коли фарисеї постили, багато з них робили це, щоб бачили люди, щоб виглядати святими і відданими духовним речам. Звідси вказівка нашого Господа, що коли Його учні постять, вони не повинні бути як лицеміри, чий піст і сумні обличчя були для того, щоб показати людям їхню побожність. В зв’язку з цим наш Господь продовжує говорити, що коли Його учні постять, вони повинні поступати зовсім інакше; що вони повинні намастити свої голови і бути настільки радісними, наскільки можливо.

Ми можемо розуміти філософію цієї поведінки. Якщо їхній піст приводив їх ближче до небесного Отця, він повинен був чинити їх більш милосердними і просвітленими. Його наслідком мала бути щасливість, яка мала б проявлятися у виразі обличчя. Тому догана була дана за лицемірство фарисеїв, які напускали на себе сумний вигляд, щоб бачили люди. Вони хотіли, щоб люди говорили: "Який святий чоловік! Він так багато постить! Він завжди думає про святі речі і, щоб чинити їх, він навіть відмовляється від життєвих потреб. Це дуже святий чоловік!"

Послідовники Господа повинні постити так, щоб бачив Господь, а не люди. Отець, Котрий знає серце, цінуватиме наші зусилля більше наблизитися до Нього і задовольнить наше бажання. Але ці речі повинні бути сховані від зовнішнього світу і відомі тільки Богу. А радість Господа повинна проявлятися на обличчі.

Святість серця – не просто зовнішність
Часті звертання нашого Господа до фарисеїв, без сумніву, були почасти викликані фактом, що фарисеї були дуже великим і впливовим класом, а почасти тому, що їхнє ім’я означало, що вони були святими людьми. Отож, коли наш Господь навчав про особливу слухняність Богу, в розумах людей мало б виникати питання: "Чи Він не є фарисеєм, і чи не навчають фарисеї всіх цих речей?"

Тому обов’язком нашого Господа Ісуса було показати, чому дещо з того, що практикували фарисеї, не було доказом їхньої особливої близькості до Бога, і що вони не були проводарями до святості, а це було особливим доказом, що багато з фарисеїв були лицемірами. Їхня святість стала просто видимістю, вона виродилась у звичку – як говорить Святе Письмо, у наближення до Господа устами, в той час, як серця далеко від Нього, і думання тільки про загальне ставлення до світу, до людей загалом.

Ми пам’ятаємо, що були деякі дуже шляхетні фарисеї: Никодим і Йосип з Ариматеї, які поховали нашого Господа, і св. Павло, котрий розповідає нам, що він був фарисеєм. Але очевидно, що більшість з них скрізь виявляли свою показну побожність і турбувалися більше тим, що про них подумають люди, ніж тим, що про них подумає Господь. Можливо, якась частина фарисейського лицемірства практикувалась пізніше, деякими з чернечого ордену, які бажали показати своє особливе відлучення від світу, носячи особливе вбрання, особливо підстригаючи волосся, усамітнюючись тощо. В цьому напрямку в дотриманні великого посту існує небезпека для деяких католиків, єпископальних протестантів, лютеран. Однак не може бути, щоб лицемірили всі.

Поміркованість особливо корисна протягом великого посту
Господньому народу в багатьох відношеннях було б дуже добре дотримуватись великопостового звичаю при пості, роблячи це з якнайменшими зовнішніми проявами, практикуючи його, як для Господа, не вважаючи його чимось, про що потрібно говорити, не привертаючи уваги, а просто вважаючи його привілеєм. Пора Великого посту настає в той час, коли утримання від їжі здається особливо доречним. Як зимовий холод загострює апетит для опору нижчій температурі цієї пори, так навесні, коли немає такого холоду і потреби опиратися йому, потрібно менше вуглецю. Тому, здається, було б корисно трохи постити в період великого посту.

Ми пам’ятаємо факт, що великий піст представляє сорокаденний період випробувань нашого Господа перед самим розп’яттям. Ми можемо прихильно вникнути в цю справу і роздумувати про важкі випробування, які лягли на нашого Учителя, коли Він усвідомив, що наблизився до часу Своєї смерті. Коли ми стараємося думати про Нього, це робитиме нас здатними краще розуміти, яким привілеєм є переносити труднощі як добрі воїни в ім’я Його послання.

Піст особливо рекомендується Господньому народу в той час, коли вони бачать, що їм не вистачає духовності і що вони виставлені на суворі випробування з боку світу, тіла і диявола; тому що шляхом виснажування фізичних сил і життєвості піст може допомогти повнокровним та імпульсивним контролювати себе в кожному напрямку. Віримо, що для більшості християн було б корисно інколи постити – триматись деякий час дуже простої дієти або ж цілком утримуватись від їжі. Але піст, який бачили б і про який знали б люди, або який перетворювався б у нашому власному розумі в ознаку нашої побожності, був би справді шкідливим і вів би до духовної пихи та лицемірства, які б значно перевищили будь-яку його користь для нас на шляху стриманості.