УЧАСТЬ ЦЕРКВИ В ЖЕРТВІ ЗА ГРІХ

Заслуга Христа полягала у виконанні Ним Закону і в Його слухняності Отцю, щоб віддавати Своє життя. Життя, яке Він віддавав, було ціною. Воно було передане в руки Справедливості, коли Він помер: “Отче, у руки Твої віддаю Свого духа”. Усе перейшло в руки Отця й усе залишається в руках Отця – ціна викупу. Коли Бог підняв нашого Господа з мертвих, Він підняв Його не як людську істоту, а як духовну істоту найвищого рангу.

Те, що Святе Письмо говорить про Церкву, є правдою про Голову Церкви, бо ми – Його послідовники. Про Церкву написано: “Сіється в неславу, у славі встає, сіється в немочі, у силі встає, сіється тіло звичайне, встає тіло духовне” (1 Кор. 15: 42-45). Наш Господь був піднятий як оживляючий, життєдайний дух (1 Кор. 15: 45; 1 Петр. 3: 18). Людина втратила своє життя; також Людина дала Себе ціною взамін (1 Кор. 15: 21, 22). Жертва людської природи нашого Господа залишилася жертвою на користь світу. Чи Він вже дав її за світ? Ні. Що ж тоді Він зробив з нею? Він тільки передав її Отцю. На чиєму рахунку вона тепер? На рахунку нашого Господа. Де? У руках Божественної Справедливості. Для чого? Щоб її застосувати. Як застосувати?

Перш за все, застосувати в значенні приписання. У цьому Євангельському віці вона застосована за всіх, хто приходить до Отця через Нього. Він приписує її, коли вони навертаються до Отця з вірою і досягають стану, в якому можуть сказати: “Я представляю своє тіло на живу жертву”, “Ось, Господи, я даю себе”. Тоді великий Заступник, майбутній Посередник світу, приписує їм достатню кількість Своєї заслуги, щоб їхня жертва стала задовільною. Самі вони не мають нічого, що могли би представити і що Бог міг би прийняти, бо “нема праведного ані одного” (Рим. 3: 10).

Великий Заступник застосовує, приписує достатньо Своєї заслуги, яка вже знаходиться в руках Справедливості, щоб зробити їх досконалими в очах Справедливості. Тоді Божественна Справедливість може прийняти жертву, і про прийняття жертви свідчить надання Святого [R4855] Духа, зачаття Духом; а той, хто зачатий Духом, у воскресінні народиться з Духа, якщо перед тим якась річ не паралізує, не зіпсує цей стан. Коли особа, зачата Духом, втратить цей дух, стане мертвою для духовних речей, вона справді буде “двічі померла”, як каже апостол (Юди 12).

ЧИ ЦЕРКВА БЕРЕ УЧАСТЬ У ЖЕРТВІ ЗА ГРІХ?

Коли ж мова йде про тих, хто прийнятий Христом, то що вони мають спільного з Жертвою за гріх? Відповідаємо, що ми б не знали, коли би Бог не показав нам цього. Але спочатку Бог представив картину цього в Старому Завіті. Він дав юдеям образний День Примирення, який зображував те, що відбуватиметься в Євангельському віці та в часі царювання Месії. Що саме? Працю примирення Бога з людьми. Як це показував образ? День Примирення мав різні складові. Він починався принесенням тельця на жертву. Цей телець представляв жертвоприношення Господа Ісуса Христа за Церкву. Кров’ю тельця було покроплене місце Вблагання за дім віри. Цей дім віри був представлений у двох козлах.

Ці козли представляли вас, мене і весь Божий народ, який віддав свої тіла на живу жертву, святу й прийнятну (Рим. 12: 1, 2; Євр. 13: 11-13). Тільки один із цих козлів наслідував тельця і з ним відбулося те саме, що й з тельцем. Цей козел представляв клас віруючих, які щоденно йдуть слідом за Ісусом, є учасниками з Ним у Його стражданнях теперішнього часу і матимуть частку з Ним у майбутній славі.

Інший козел представляє клас, який не жертвує собою добровільно. Хоча він не повертається до гріха, проте не здатний на охочу жертву. Тому цей клас доводиться трактувати як “козла відпущення” і сприймати відповідним чином; він виведений до стану пустині, щоб там зазнати горя. Апостол, мабуть, згадує цей клас, коли каже, що дехто потребує такого трактування, щоб їхній “дух спасся Господнього дня” (1 Кор. 5: 5). Вони  належать не до класу Нареченої, а до класу слуг.

У 45 Псалмі змальований Небесний Наречений, і ми бачимо, що Він провадить Свою Наречену до Небесного Отця, великого Царя. Далі змальована Наречена і сказано, що вся слава її “всередині” (Гиж.). Вона приведена до Небесного Царя в шаті, погаптованій золотом. Тоді нам представлена ще третя картина: “За нею дівчата, подруги її, до Тебе проваджені”. Вони також будуть приведені до Царя. Вони представляють інший клас, клас “козла відпущення”, який не йде добровільно на смерть, на жертву, тому не може бути зарахований до членів Нареченої.

Оскільки Жертва за гріх показана у Святому Письмі, то ми віримо в неї; оскільки Святе Письмо розповідає нам про те, що ми повинні мати частку в ній, то ми віримо в це. Де апостол згадує про це? Відповідаємо, що він звертається до нас як до класу “Господнього козла”: “Тож виходьмо до Нього поза табір, і наругу Його понесімо”. Він також говорить, що тіла тварин, кров яких уносили в Святе Святих, щоб вчинити поєднання за гріх, палили за табором (Євр. 13: 11-13). Що це за тварини? Цими двома тваринами були телець та Господній козел. Апостол твердить, що ми представлені в цьому козлі. Тому, якщо ми маємо йти Його слідами, ми повинні брати участь у Його жертві : “Виходьмо до Нього поза табір і наругу Його понесімо”, бо “коли терпимо [з Ним], то будемо разом також царювати”, будемо разом прославлені (2 Тим. 2: 11, 12).

ЧИ ЦЕРКВА ЩОСЬ ДОДАЄ ДО ЖЕРТВИ ЗА ГРІХ?

Може виникнути запитання: “Чи Церква додає щось до Жертви за гріх, якщо Господь дав потрібний відсоток Своєї заслуги кожному, щоб зробити можливою його (її) жертву?” Відповідаємо, що все залежить від того, що стоїть за виразом “додати до Жертви за гріх”. ДО ЖЕРТВИ ЗА ГРІХ НЕ ПОТРІБНО НІЧОГО ДОДАВАТИ. Грішником була людина, Адам. Наш Господь залишив Свою славу і став людиною, щоб відкупити людину. Коли життя досконалої людини було дане за іншу досконалу людину, яка згрішила, цього життя було достатньо, і Святе Письмо називає його Ціною Викупу.

Слово “Викуп” (1 Тим. 2: 6) у грецькій мові (anti-lutron) означає ціна, еквівалент, задовільна ціна. Відповідно, до Викупу, який дав наш Господь, нічого не потрібно додавати і нічого не можна додати, бо ми не можемо додати до того, що повне. Якщо ціна виробу – 1 дол., а ви додаєте до неї 25 дол., то ви насправді нічого не додаєте до ціни, яка становить 1 дол., тому долари, додані до неї, не впливають на ціну, ані не потрібні в жодному значенні слова.

Проте в іншому значенні Церква має частку зі своїм Господом, а саме: наш Господь не тільки був ціною викупу за світ, але й повинен був померти, щоб бути високо звеличеним і отримати нагороду божественної природи. Отже, смерть Христа дозволила досягти двох речей: по-перше, вона була ціною викупу за людство; по-друге, вона була умовою, на якій Він мав здобути Свою славну нагороду – божественну природу. Коли б Він не був слухняний аж до смерті, то не був би високо звеличений.

Апостол каже, що Він “на вигляд став, як людина; упокорив себе, був слухняним навіть до смерті, і смерті хресної. А тому [з приводу цього] Бог підніс Його і дав Йому ймення найвище від усілякого ймення” (Фил. 2: 8, 9, Гиж.). Відповідно, Він міг бути звеличений до цього високого становища тільки шляхом слухняності до смерті – слухняності Своїй угоді. Коли б Він не зумів виконати Своєї угоди жертви, Він не здобув би Своєї славної нагороди, а також не став би задовільною ціною за[R4855] людство. Але Він не зазнав невдачі і здобув цю нагороду “високого поклику” до божественної природи.

При цьому в Божому Плані міститься задум, який охоплює одночасно Церкву та Ісуса, Голову Тіла, Голову Церкви. Апостол каже, що Бог передбачив і нас через Ісуса (Рим. 8: 28-30; Еф. 1: 4, 9-12). Він не обов’язково передбачив особисто вас і мене, Він передбачив Церкву, клас. Він від самого початку постановив зібрати такий клас як Церква. Якщо частиною Божественного Плану було покликати Церкву, Тіло Христа, щоб вона йшла Його слідами, була мертвою з Ним, представляла свої тіла на живу жертву, то від початку частиною Божественного Плану було і те, що Ісус повинен зробити те саме. Різниця між Ісусом і Церквою в тому, що Він був досконалий, святий, невинний, бездоганний, відокремлений від грішників. Відповідно, Його смерть могла мати характер ціни викупу, що й було потрібне. Ми ж у собі не маємо такої досконалості. Щоб отримати дозвіл на жертву, нам, перш за все, повинна бути приписана Його заслуга, щоб ми могли стати прийнятною жертвою на Господньому вівтарі.

ЧОМУ ЦЕРКВА ПОВИННА ЖЕРТВУВАТИ СЕБЕ?

Тоді виникає запитання: Яка ціль цих жертв на вівтарі? Чому Церква є на вівтарі зі своїм Господом, як про це каже апостол Павло (Рим. 12: 1): “Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу”? Чому Бог запрошує нас бути живою жертвою разом з Христом, якщо Христа достатньо як ціни викупу за гріхи всього світу? Відповідаємо, що Отець запрошує нас прийти й бути учасниками страждань Христа, щоб ми могли також бути учасниками Його слави, бо тільки “коли терпимо [з Ним], то будемо разом також царювати” – “коли разом із Ним ми померли, то й житимемо разом із Ним”.

Як наш Господь був покликаний стати жертвою, так покликана і Церква. Якщо Він мав стати гідним, якщо Він мав отримати найвище схвалення від Отця, то повинен був залишити славу, яку мав у Отця, і зробити все, що Отець міг вимагати від Нього. Тільки так Він міг здобути запропоновану нагороду. Під час Євангельського віку Церква запрошена увійти під цю Угоду з Ним. Ми, з природи грішники, “діти гніву, як і інші”, є виправдані через Його заслугу, що дозволяє нам мати частку у Його стражданнях, у Його жертві.

Яка користь із всього цього? Навіщо все це? Це єдиний шлях, щоб бути з Ним на духовному рівні. Якщо ми збережемо людську природу, то ніколи не зможемо потрапити на небо. Ніхто ніколи не піде на небо, окрім класу, який жертвує себе. Той, хто не зачатий згори, ніколи не здобуде частки в небесному благословенні, а здобуде земне благословення, якщо взагалі здобуде яке-небудь. Такі люди збережуть свою земну природу й у відповідному часі стануть досконалими. Але ті, хто тепер запрошений стати Нареченою Христа, запрошені приєднатися до Нього в жертві. Наш Господь пожертвував земну природу та її права. Усі, хто хоче належати до цього класу Нареченої, повинні пожертвувати плоть, земну природу, її права тощо, щоб мати можливість бути учасниками небесної, божественної природи з Ним.

R4854 (1911 р.)