ЛЮБОВ, ЯКА ВИМАГАЄТЬСЯ ВІД НОВОГО СТВОРІННЯ
"Коли один одного любимо, то Бог в нас пробуває, а любов Його в нас удосконалилась" (1 Івана 4: 12).
Існує велика різниця між людською, тобто фізичною любов’ю, яку члени родини мають одне до одного, і тою любов’ю, про яку говорить цей вірш. Любов, яка вимагається від членів тіла Христа – це любов, яка випливає зі взаємного споріднення з Господом і приходить від Божого Духа, який в них пробуває, Богоподібна любов, яка позначує їх як таких, що мають Його Духа, будучи зачатими до Його характеру. В характері Господнього народу повинно бути щось, що в усіх випадках показувало б, що вони мають справжню любов один до одного. Якщо цього немає, то стан недостатку любові буде відбиватися на всіх них.
Коли ми вчимося любити один одного, в нас удосконалюється любов Божа, правдива, доброзичлива любов, яку наказує Господь. Господь сказав, що ми повинні любити один одного як Він полюбив нас – до такої міри, щоб бути готовими класти своє життя один за одного. Ми не повинні любити якихось братів якийсь час, а якихось братів весь час; але ми повинні любити усіх братів увесь час і прощати їхні слабості і недоліки, приймаючи ту високу точку зору, з якої Бог дивиться на них, прощаючи один одному, як Бог, в ім’я Христа, прощає наші вади. Ми повинні прощати тих, котрі грішать проти нас, якщо надіємося і віримо, що Бог прощатиме наші гріхи. Ніхто не може належати до "вибраного" класу, якщо ця любов не удосконалиться в ньому. Він може не осягнути такого повного контролю над тілом, щоб ніколи не говорити різко, запально і т.п., але він мусить досягнути такого рівня, де буде досконалим у намірі, перш ніж зможе бути прийнятим як член царства.
Апостол Павло говорить, що "любов не чинить зла ближньому, тож любов – виконання Закону" (Рим. 13: 10). Божественним законом, який апостол особливо тримав у розумі, був закон, даний Ізраїлю – "люби Господа, Бога твого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю", і "будеш любити ближнього свого, як самого себе" (5 М. 6: 5; 3 М. 19: 18). Виконаний – повністю дотриманий, цілковито задоволений – цей закон Бога вимагає, щоб серце було повне любові. Від усього розуму, душі, сили вимагається виконувати цей Закон. "Любов не чинить зла ближньому". Однак хтось може чинити зло внаслідок незнання, забобонів та неправильного розуміння, внаслідок недосконалості тіла, хоча наміри серця є добрими. Савло з Тарсу зробив багато зла своїм ближнім. З добрих намірів, без сумніву, деякі з наших приятелів-католиків і деякі з наших приятелів-протестантів чинили зло своїм ближнім. Ми не можемо сказати, що через те, що вони чинили зло своїм ближнім, вони не мали любові, але що вони не мали її до такої міри, яка вимагається законом; бо досконала любов не вчинила б зла своєму ближньому. Кожен, хто з повним знанням чинить зло своєму ближньому, не має любові.
За межами юдейського Закону
Є якась сила у слові "тож" цього вірша: "Любов не чинить зла ближньому, тож любов – виконання закону". Закон був даний, щоб стримувати погані діла, погані слова, погані почуття до інших. Цей закон, очевидно, не мав на меті перерахувати всі речі, які не слід робити, бо закон не чинить жодного зла. Тому людина могла б виконати закон Десяти Заповідей, якщо б вона не чинила зла своєму ближньому, а любила його, як себе. Слово "тож" дає нам думку, що апостол мав на увазі юдейський закон, а не закон нового створіння. Просто стримуватися від зла і любити нашого ближнього, як себе, не було б виконанням закону, який даний Господом новому створінню, а виконанням закону справедливості, даного юдеям.
Але наш Господь розширив цей закон, а також дав нам нову заповідь. Любов, яка має бути в Його послідовників, Його учнів, була показана в Його словах: "Любіть один одного ви, як Я вас полюбив" (Івана 15: 12). Робити це було б набагато більшим, ніж не робити жодної шкоди іншим. Це було б віддаванням нашого життя один за одного. Це далеко виходить за межі будь-якої вимоги закону. Справедливість не могла б сказати: "Ти мусиш піти і відкинути сніг з тротуару твого сусіда". Але справедливість сказала б: "Ти повинен зовсім не кидати снігу на тротуар твого сусіда". Але любов говорить більше, ніж це. Новий закон, який даний нам, це закон жертви. Ми, котрі є в тілі Христа, мусимо любити один одного як Ісус полюбив нас, аж до того, щоб жертвувати нашими інтересами, нашими зручностями, нашими привілеями на користь інших.
Той, хто бачить, що його серце не є в згоді з цим Законом нового створіння – любов’ю, милістю, лагідністю, великодушністю, добротою – тому бракує доказу, або підтвердження, що він хоч в якомусь сенсі прийнятий Богом як співспадкоємець з Христом. Якщо в нашому серці немає любові до братів і лагідної, доброзичливої любові до всіх людей, і навіть до тварин, ми не маємо духа, який допомагатиме нам чинити жертви, обов’язкові за теперішніх умов. Для таких тільки питанням часу буде, коли сила гордості чи марної слави, зупинивши їх на дорозі самопожертви, зламає їх, і самолюбство повністю запанує над ними. Ми повинні тримати закон у нашому розумі. Але хоча наш розум досконалий, ми виявляємо недосконалість тіла, яка стримує нас від чинення того, що ми хочемо чинити. Отож ми потребуємо повноти, яка є в Христі. Ми віримо, що Бог прийме добрі наміри серця, розуму, замість зараховувати нам недосконалість нашого тіла.
Необхідність нападу і захисту в боротьбі
Бог хоче, щоб ми пильнували за підтвердженнями Його волі та мали користь від усіх випробувань, яким Він дозволяє приходити на нас в нашому щоденному житті, покірно приймаючи всяку дисципліну. Маючи цього духа, ми будемо проваджені від благодаті до благодаті і від перемоги до перемоги. Лише стояти і битися у захисті є дуже виснажливо і не дає жодної перемоги. Щоб здобути перемогу, ми повинні не лише вкласти на себе усю Божу зброю, але ми повинні бути героями в битві і атакувати пожадливість очей та тіла, життєву пиху і всіх ворогів праведності та чистоти.
Любов – любов до Господа, до правди та праведності – мусить надихати нас, інакше ми ніколи не здобудемо перемоги. Любов берегтиме нас вірними аж до смерті і зробить нас відповідними для спадщини святих у світлі. Де палка любов керує серцем, це означає, що серце є повністю підкорене Господу, а це означає, що дев’ять десятих боротьби вже виграно. Але навіть тоді, як говорить апостол Юда (Юди 21), ми повинні берегти себе в Божій любові, пильності, молитві та ревності; а де рясніє любов, там зарясніє благодать.
Ми бережемо себе в Божій любові через старання завжди робити те, що приємне Йому. Він може любити лише досконалість, а для нас неможливо бути досконалими. Однак Він розуміє, що наші слабкості походять не з волі, а з тіла, і приготував для нас Заступника, до Якого ми мусимо приходити, якщо чинимо гріхи. Таким чином ми бережемо себе в любові Божій і ступаємо слідами Ісуса. Коли наші стопи можуть зійти з дороги, ми маємо дорогоцінну кров Ісуса, яка очищає нас. Коли ми матимемо наші нові тіла, то постійно перебуватимемо в Його любові і завжди будемо подобатися Йому, тому що ми не матимемо жодної тілесної вади, яка б затьмарювала досконалість нашої волі.
Остерігаймось самолюбства
Самолюбство є найбільш певною причиною відділення від Божої любові. Коли ми посвятилися Господу, і Він прийняв нас як нові створіння в Христі і зачав нас святим Духом, то це було наслідком того, що ми зреклися себе. Якщо в якийсь момент ми повертаємося назад, щоб ходити за тілом, ми відступаємо від нашого посвячення. Це може проявитися різними способами: в лінивстві замість ревності, в недбалості замість обачності, в самолюбному почутті заздрісного духа або в гніві, ненависті, незгоді. Все це великою мірою є від старого створіння – поганого стану, від якого, як ми думали, ми втекли. Пропорційно тому як старе створіння тріумфує, Нове створіння падатиме, і таким чином ми поступово перестанемо перебувати в Божій любові. Цей поганий стан перешкоджатиме нам берегти себе в Божій любові, що означає берегти себе в належному стані щодо Бога та Ісуса. Ми повинні прикладати зусилля і, якщо можливо, всіма способами чинити більшою нашу жертву для Господа і братів.
Щодня і щогодини ми можемо берегти себе у Господній любові через слухняність принципам праведності, вірність нашій угоді та зростаючу любов до них. Ми повинні радіти в кожному життєвому випробуванні – в його пробах, труднощах, смутку, розчаруваннях – не менше, ніж в його задоволеннях, якщо через якийсь або усі ці засоби Господь навчатиме нас і даватиме нам ясніший погляд на наші недоліки і ще ясніший погляд на той досконалий закон свободи і любові, який Він встановив і якому вимагає повністю та віддано підкорити наше серце.
В такому вірному послуху правді та ревному старанні підкорятися її принципам, цей шлях і правда стають дедалі ціннішими, і ми з готовністю і з радістю ведені стежками праведності та миру – до вічного життя.