"СИЛКУЙСЯ ПОСТАВИТИ СЕБЕ ГІДНИМ"

"Силкуйся поставити себе перед Богом гідним, працівником бездоганним, що вірно навчає науки правди" (2 Тим. 2: 15).

Цей вірш не говорить: "Силкуйся вивчати Святе Письмо", а "Силкуйся поставити себе гідним" – силкуйся пізнати, що Бог схвалює. Однак це означає, перш за все, вивчати Об’явлення, яке Він дав. Далі, отримавши деяке знання Святого Письма, ми повинні роздумувати над ним і розсуджувати, як Слово стосується всіх життєвих справ. Таким чином ми вивчатимемо природу кожної речі, з якою маємо справу, чи вона добра, чи погана. Слово "силкуйся" вжите тут з тою самою думкою, як тоді, коли апостол говорить: "Щоб пильно дбали бути тихими".

Очевидно, головною думкою цього виразу є схвалення нас Богом, не людьми. Досить властиво, що ми повинні мати схвалення всіх добрих чоловіків і добрих жінок. Але наше старання не повинно перш за все бути в цьому напрямку. Перш за все ми повинні старатися подобатися Богу – бути гідними для Нього. Ми зауважуємо, що є вивчення шляхом спостереження, про яке говорить Давид, коли каже: "Про Закон Його вдень та вночі він роздумує", – дивиться, як цей закон впливатиме на нього своєю висотою і глибиною, своєю довжиною і шириною. А отже думкою апостола тут є, що нашою головною метою повинно бути подобатися Богу.

"Що вірно навчає науки правди" означало б властиве використання слова правди, розуміння, як, коли і де його потрібно застосувати, і що мав на меті, думав, планував божественний розум, коли давав це слово правди, слово Божого послання. До приходу нашого Господа Боже Послання давалось в основному через Писання Старого Заповіту. Потім Боже послання було підтверджене Тим, Хто прийшов з неба. Крім того, наш Господь залишив дванадцять вибраних апостолів, щоб були Його особливим мовним знаряддям, щоб зростало слово правди, щоб зростало слово знання, щоб зростало слово пояснення божественного плану. Тому все, що Тимофій міг розпізнати як Господнє послання, він повинен був взяти до уваги. Наприклад, одна частина Божого послання стосується минулого, інша частина стосується лише юдеїв, ще інша частина стосується теперішнього життя християн, а ще інша – їхніх майбутніх надій.

Ми повинні мати ясніше світло, ніж мали наші прабатьки
Отож, коли ми правильно розсудимо цю справу в нашому розумі, то отримаємо правдиве розуміння, особливе просвітлення, необхідне за наших днів, і будемо здатні правильно розсуджувати Слово, краще, ніж наші батьки, оскільки сьогодні ми можемо бачити, як не бачили наші батьки, вчення Божого Слова щодо "високого поклику" і "реституції" – духовну частину благословення для церкви і людську частину благословення для світу. Ми також розуміємо дещо про часи та пори – які стосуються церкви, а які благословення світу.

Таким чином за наших днів вірне викладення науки правди вимагає брати до уваги все, що здається Господнім, і що проливає хоч якесь світло на Слово, і так ми зможемо бути здатні "вірно навчати". Ми завжди повинні пам’ятати, що в Писаннях Старого Заповіту "звіщали святі Божі мужі, проваджені Духом Святим", і що Господь також сказав про апостолів: "Що тільки зв’яжете на землі, зв’язане буде на небі, і що тільки розв’яжете на землі, розв’язане буде на небі".

Ми не повинні забувати, що Господь обіцяв керувати Своїм народом на шляху правди і показати їм речі майбутні. Ми повинні "силкуватися" показати себе гідними – вивчати доктрину і намагатися, щоб наша поведінка була в згоді з нею, старатися вірно виконувати обов’язки відданого воїна хреста Христового.

Християнин-воїн повинен старатися виконувати навіть найменший обов’язок способом, який робить честь його покликанню. Він не повинен дозволити собі вплутуватися в інші речі, які не мають відношення до його обов’язків воїна, і таким чином збочити з дороги. Християнин-воїн, котрий оглядається в пошуках якоїсь особистої, дочасної вигоди в ущерб своїм обов’язкам воїна, тою ж мірою є невірним воїном і, правдоподібно, повністю буде усунений з шеренги.

"Силкуйся поставити себе гідним". Вивчай Слово; вивчай себе, щоб ти міг добре знати себе, щоб ти міг знати свої таланти для служіння – в якому напрямку вони є, які твої слабі пункти і як від них можна захиститися – щоб ти міг знати і свої можливості і свої недоліки. Далі вчися уникати помилок і остерігатись всіх нерозумних питань, нечестивих, марних базікань. Пам’ятай, що стоїть лише "міцна Божа основа", що всі інші основи невартісні, і всі інші теорії мусять звестись нанівець. "Та однако стоїть міцна Божа основа та має печатку оцю: "Господь знає тих, хто Його", та: "Нехай від неправди відступиться всякий, хто Господнє Ім’я називає" (2 Тим. 2: 19).

Ми повинні старатися чинити нашу приписану праведність більше і більше дійсною
Є багато значень слова "силкуйся", і важливо зауважити, що цей божественний наказ даний церкві, тим, хто вірить в Христа і хто посвятив своє життя Йому на службу. Оскільки ми вважаємося очищеними від гріха, ми повинні прикладати всі зусилля до праці намагання, у міру наших сил, чинити це залічене очищення, цю приписану праведність дійсною річчю. Це повністю божественна благодать, що ми вважаємося праведними ще перш ніж дійсно є такими. Заглядаючи в наші серця і бачачи в них не лише наші добрі і чесні наміри, а також наше прагнення до праведності і наші зусилля стати праведними таким способом, який Він схвалив би, Бог приймає волю замість діл. Значить, Він вважає нас праведними тепер і ставиться до нас, як до Своїх дітей, оскільки ми були відкуплені від прокляття і прийняли Його милостиві заходи для примирення.

Стараймося слідкувати, щоб наше життя приносило честь справі, якій ми віддались
Отож вивчаймо наші серця, щоб бачити, чи стараємось ми щодня відкидати весь старий квас гріха; щоб бути певними, чи не погоджуємося ми дозволити йому залишитися і діяти в нас; інакше ми доведемо нашою поведінкою, що наша любов до праведності слабшає. Щасливі є ті, котрі бачать, що вони не просто час від часу втискають квашене тісно і дозволяють, щоб воно знову і знову підростало, але відкидають його завдяки постійному опору гріху, очищенню своїх думок, слів та діл правдою і розвитку блаженних "плодів Духа" – любові, радості, миру тощо.

Лише старанні знаходять дорогу до божественного схвалення і прийняття. Стараймось слідкувати, чи наше життя приносить честь справі, якій ми віддалися; чи ми утримуємось навіть від того, що має вигляд зла; чи ми обережні в усіх наших розмовах, в нашій поведінці – чи пильнуємо наші думки, наші уста, наше життя. Намагаймось бути старанними в кожному обов’язку, виконуючи його охоче, з радістю і бадьорим серцем. Ніколи не втрачаймо з-перед очей факт, що ми є воїни, і, як справжні воїни, ми повинні вчитися "терпіти лихо".

Воїн має виконувати багато дрібних обов’язків, і він дійсно виконує свій обов’язок воїна як тоді, коли чистить свою зброю, шукає і готує собі їжу, прибирає в таборі чи зводить мости для переходу війська, так і тоді, коли б’ється з ворогом. Такі речі є побічною працею, але вони необхідні і цілком сумісні з його обов’язками воїна і не повинні вважатися трудністю і перешкодою. Цими обов’язками можна знехтувати або виконати їх недбало, лише маючи деяку міру невірності.

Все, що наш провідник визнав і схвалив, є властивим для нас
Так само і християнин-воїн. Рутина життя – домашня робота, робота в магазині, щоденна праця, будь-що, все, притаманне властивому і чесному забезпеченню "потрібного" для нас і тих, хто залежний від нашої підтримки, як також заходи для виконання і турботи про Господню працю – все це є властивою частиною нашого зобов’язання як воїнів Господа.

Апостол Петро так само правдиво служив Господу, коли впіймав рибу, з черева якої дістав монету, якою заплатив податок за Учителя і за себе, як і тоді, коли проповідував у день П’ятидесятниці про "воскресіння" і вознесіння Господа. Апостол Павло справді був воїном хреста і виконував належну йому працю як тоді, коли робив намети (радше, ніж бути комусь тягарем), так і тоді, коли на Марсовому полі проповідував Ісуса і воскресіння. Все, що зроблене з огляду на славу і честь нашого Господа, Провідника нашого спасіння, або для користі когось із наших соратників, або для нашого власного приготування до цієї боротьби, або у виконанні обов’язків, які наш Провідник визнав і схвалив, є властивою працею для нас як воїнів і не є вплутуванням у справи цього життя.