НАГОРОДА ЗА ЖЕРТВУ

“Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу” (Римлян 12: 1).

Ніде у Святому Письмі Господь не наказує нам жертвувати наші земні права та привілеї. Божественні накази закінчуються на межі справедливості. Іншими словами, справедливість та праведність – це одне і те саме. Жертва, самовідречення, хрест, щоб йти за Ісусом, – усе це пропозиції, які є за межами Божественного Закону. Угода Закону пропонувала продовження людського життя всім, хто виконає її вимоги. Жоден юдей, з яким була укладена ця Угода, не був здатний виконати згадані вимоги, крім Того, Хто прийшов згори і Кому було приготоване досконале людське тіло, яке дозволило виконати вимоги Угоди Закону, що давало право на вічне земне життя.
Нова Угода Закону з її позаобразним Посередником запропонує таку ж нагороду вічної людської досконалості всім, хто виконає її вимоги. Її вищість над першою Угодою Закону полягатиме в кращому Посередникові, здібному допомогти людству вийти повністю з-під осуду, смерті та недоліків, і Він має на це право завдяки заслузі Його “кращих жертв”.
Хоча Ісус, народжений під Законом, підлягав умовам цієї Угоди, виконав їх і через них мав право на вічне земне життя, Він зробив щось більше. Він пожертвував це земне життя – віддав його, дозволив грішним людям забрати його в Нього, не чинячи при цьому опору, хоча мав право просити про легіони ангелів на Свій захист. Це була Його жертва. Він не жертвував грішних слабостей, бо не мав жодних. Він жертвував досконале життя і всі законні права та привілеї. Нагородою за це було возвеличення від людської природи до божественної – набагато вище ангелів, влад та сил (Еф. 1: 21). Звеличений таким чином, Він має ці людські права (які ніколи не втратив), щоб дати їх Адаму та його роду як їхню викупну ціну. Він дасть їх у кінці цього Віку, застосувавши їх для запечатання Нової Угоди Закону, під якою Ізраїль та все людство повернеться до всього втраченого через неслухняність першої людини. Тим часом, прославлений Відкупитель використовує цю жертовну заслугу (яку збирається дати остаточно світу), щоб приховати (шляхом приписання) вади тих із дому віри, хто здатний чути Божественний поклик (і прийняти його), щоб йти слідом за Ісусом – жертвувати і страждати з Ним у плоті, щоб також прославитися і царювати з Ним на духовному рівні за завісою.

ЖЕРТВОПРИНОШЕННЯ ЗА ГРІХ ПРИЙНЯТНІ ТІЛЬКИ В ЄВАНГЕЛЬСЬКОМУ ВІЦІ

Увесь Євангельський вік Угода Закону стосувалася тільки юдеїв, натомість решта світу була без будь-якої Угоди з Богом і чекала на “часи відновлення” під Новою Угодою Закону майбутнього (Дії 3: 19-21; Єр. 31: 31, 34). Протягом цього часу (Євангельського віку) Бог притягує і кличе певний відданий клас і дає йому нагоду мати участь з Відкупителем у жертовній смерті. Вірні будуть вважатися Його членами, тобто Його Нареченою, співспадкоємицею у Його Царстві слави, честі та безсмертя. Усі люди, наскільки вони знають Божественну волю (те, що справедливе з Божественного погляду), зобов’язані виконувати цю праведну вимогу, тобто Закон Бога, у міру здатності. Про [R4836] тих, хто прагне йти слідом за Ісусом, сказано, що вони можуть зробити щось більше, ніж вимагає справедливість, але вони не мають наказу це робити. Усяка жертва є привілеєм, а не обов’язком, не наказом. Виходячи з цього св. Павло пише, вмовляючи, а не наказуючи: “Тож благаю вас, браття,.. повіддавайте ваші тіла на жертву живу”. Він не наказує. Коли би був такий наказ, це одразу стало б на перешкоді можливості жертвувати. Ми жертвуємо те, про що немає наказу. Бо що Бог наказує, те стає обов’язком, а не жертвою.
Стародавні Гідні віддавали свої тіла, клали своє життя, відмовляючись від земних прав, проте вони не жертвували. Чому? Бо одна річ – заколення, а зовсім інша – прийняття Богом заколеного створіння як жертви. Бог не закликав приносити людей на жертву до того часу, як Ісус пожертвував Себе. Бог не збирався приймати недосконалі створіння, повні вад, на Своєму жертовнику. Вони могли класти своє життя, але Він не вважав їх жертвами. Ісус був прийнятий як жертва тому, що був досконалий, і Його послідовники після П’ятидесятниці прийняті як жертви тому, що вони досконалі – стали такими через приписання Відкупителем достатньо заслуги, щоб компенсувати їхні вади.
Ось чому Євангельський вік названий “днем [часом], Господові вгодним” (Хом.), бо під час цього Євангельського віку Бог готовий прийняти наперед визначене число тих, які жертвують себе з Ісусом. Та як тільки це визначене наперед число буде повне, час, вгодний Господу, негайно закінчиться. Жодне принесення не буде прийняте як жертва, бо позаобразний День Примирення закінчиться.
Та, уявімо собі, що хтось принесе себе після закінчення цього часу, вгодного Господу. Яким буде його становище, і як Бог буде поводитися з ним?
Оскільки Бог не змінюється, ми повинні вважати, що Йому завжди буде до вподоби, коли Його створіння будуть присвячувати своє життя цілковито та без застережень виконанню Його волі, так як Йому подобалася вірність Стародавніх Гідних, з якою вони віддавали своє життя ще перед тим, як увійшла в дію Угода Жертви. Можемо зробити висновок, що як Бог обіцяв людську досконалість тим Стародавнім Гідним, які поклали своє життя, так само Він буде готовий нагородити кожного, хто наважиться йти тим самим шляхом після укомплектування Церкви – після закінчення вгодного часу жертви.
Тому цілком можливо, що в кінці цього Віку будуть такі, які, хоча вірні до смерті, не будуть зачаті Святим Духом і не досягнуть духовного рівня існування у воскресінні, але вийдуть членами того ж класу, що й Стародавні Гідні, які отримали свій розвиток перед початком цього Віку.

ВІДДАТИ СЕБЕ ЗАВЖДИ Є РОЗУМНОЮ СЛУЖБОЮ

З огляду на ці факти нашою порадою для всіх, хто любить Господа і прагне мати повну спільність з Ним, є те саме послання, яке лунало весь цей Вік: “Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу”. Ми не можемо дати запевнення, що як тільки вони віддадуть себе на жертву, Бог прийме їх і надасть їм зачаття духом до нової природи, але ми можемо запевнити, що це буде їхньою розумною службою, і що Бог завжди дає велику нагороду тим, хто проявляє віру та відданість Йому та Його справі. Ми також можемо сказати їм, що, на нашу думку, Святе Письмо навчає, що клас Стародавніх Гідних (частиною якого вони можуть бути, якщо не будуть прийняті до нової природи) буде високо вшанований Богом, матиме досконалість на людському рівні й буде “по цілій землі поставлений володарями”. Ми можемо запевнити їх, що, на нашу думку, ці володарі матимуть славну перевагу над рештою людства як особливі представники невидимого класу Месії протягом тисячі років. Ми можемо запевнити їх, що, на нашу думку, після участі в цій славній праці ці володарі будуть підняті в кінці Тисячоліття до духовного рівня існування як частина позаобразних левитів.
Оскільки ніхто не може знати, коли вибране число буде повністю укомплектоване, всі повинні однаково наполегливо класти своє життя в службі Богу та Його Правді. Казати, що ми відмовляємося служити через якусь непевність, яка панує в нашому розумі щодо характеру нашої нагороди, означало б показати, що ми не заслуговуємо на ту чи іншу милість від Бога, бо, щоби стати прийнятними для Нього, наша служба повинна бути не для здобуття нагороди, але для служби праведності та щоб догодити Богу! “Твою волю чинити, мій Боже, я хочу” – все написане в Книзі. Тому в пору Пам’ятки всі посвяченні повинні проявити свою любов, відданість, слухняність, вірність, символічно показуючи смерть Відкупителя, а також особисте бажання мати участь у стражданнях Христа як частини “зламаного хліба” і учасники чаші Його страждань.
Інша річ – чого нам сподіватися від наших дітей. Ми не можемо сказати, як рано в житті діти можуть показати відданість Богу та Правді так, як це подобається Богу та є прийнятним для Нього. Батьки повинні усіляким мудрим чином, прикладом та нагадуванням, ілюструвати та показувати на прикладі своє оцінювання привілею бути в Господній службі до самої смерті. Більше того, дітям треба пояснювати щотижня і, якщо можливо, щодня різні риси Правди, щоб вони могли отримати якомога більше. Бог знає, чи дитина раннього віку, яка ще недостатньо зміцніла розумом та серцем, може віддати себе прийнятним чином. Тому батьки повинні робити все можливе для дітей і залишити наслідки Господу, цілковито задовольняючись тим, якою може бути Його мудре, справедливе та повне любові рішення для них чи то на земному, чи на небесному рівні. Ми повинні пам’ятати, що ніхто не в змозі потрапити на ці рівні миттєвої досконалості у воскресінні, доки не завершиться успішно його випробування в теперішньому житті і він не зазнає смерті. Решта людства, однак, як вже було показано, матиме славні нагоди та можливості, які ще є перед нею.

R4835 (1911 р.)