ПРИЙНЯТНІ ДЛЯ БОГА

«Нехай будуть із волі Твоєї слова моїх уст, а думки мого серця перед лицем Твоїм, Господи, скеле моя й мій Спасителю!» (Псалом 19: 15).
Яким вартісним в очах розумної людини є добре збалансований, повний самовладання та дисципліни характер! І навпаки, яким бридким є недисциплінований та некерований, самолюбний, несправедливий, невдячний та насильницький характер! Природно, що один викликає в нас почуття насолоди та захоплення, а другий – болю. І якщо таке признання чеснот і відраза до того, що вони відсутні, існує серед людей, котрі втратили більшу частину первісного образу Бога, то яке гостре відчуття мають вони викликати в чистого і святого Бога!
Люди в світі, які особисто не пізнали Бога, особливо не задумуються, як вони виглядають в Його очах. Та з якою дбайливістю повинні ті, хто любить Його, і хто цінує Його схвальний відгук, пристосувати свою поведінку до Його чистого та святого розуму! Справді, всі, котрі є «зачаті знову», попри свої недоліки та вади внаслідок успадкованих слабостей, є прийнятні для Бога через Христа, одежа праведності Котрого повністю вкриває їх. Але міра того, наскільки вони прийнятні для Бога, навіть через Христа, сягає лише того, наскільки вони – скориставшись з приписаної Ним праведності – наполегливо намагаються справді досягти критерію досконалості. Так роблячи, вони виявляють своє істинне оцінювання Божественної милості.
Яке замішання та досада охоплять того, хто у розпалі насилля або під час несправедливої чи негідної афери, недостойної його гідності або його визнання, несподівано, зі здивуванням зіткнеться лицем до лиця з добрим приятелем шляхетного та морального характеру! А очі Такого завжди дивляться на нас. І коли ми проганяємо цю думку геть зі свого розуму або недооцінюємо те, як Господь дивиться на нас і що думає про нас, ми можемо дозволити собі, щоб грішні пристрасті деградованої природи підняли бунт.

«ЧИМ ДОДЕРЖИТЬ ЮНАК У ЧИСТОТІ СВОЮ СТЕЖКУ?»

Усвідомлюючи занепад старої природи, як часто повинна згадана молитва псалмиста перебувати в розумі Божих посвячених дітей! Але як, запитає хтось, можна здійснити це важке завдання, підкорити притаманну комусь розбещеність? Для одного може бути важко, особливо за нестерпних обставин, контролювати запальну або насильницьку вдачу, для іншого – загнуздувати балакучий язик, передусім, коли обставини життя в якійсь мірі одягають на очі кольорові окуляри. Лише гляньте на цей почет успадкованих вад, про які кожна справжня Божа дитина розуміє і знає, що вона зобов’язана з ними боротися, якщо вона хоче бути прийнятною для Бога! Думки нашого серця не є явні нашим ближнім, доки ми не виразимо їх словами або вчинками. Проте найпотаємніші думки та наміри серця є відкриті та явні Богу. Яка потіха для щиросердих!
Псалмист повторює своє запитання, кажучи: «Чим додержить юнак у чистоті свою стежку?», а потім відповідає: «Як держатиметься Твоїх слів!» Тоді він формулює нам висновок: «Про накази Твої розмовлятиму я і на стежки Твої буду дивитись. Я буду радіти Твоїми постановами, слова Твого не забуду!» (Пс 119: 9, 15, 16). Ось таємниця чистого та шляхетного життя, прийнятного для Бога. Його можна досягти не лише молитвами та праведними постановами, але й старанною, сумлінною пильністю, систематичними та дбайливими зусиллями самовдосконалення, уважністю і завзятістю  виполюванні поганих думок. Одночасно треба дбайливо та постійно виховувати чисті, доброзичливі та шляхетні думки, вириваючи в зародку бур’яни порочності, перш ніж вони вродять свій ранній врожай грішних слів та вчинків.
Але цю увагу, турботу треба прикладати не згідно з недосконалим мірилом нашого власного бачення, а згідно з Божим Словом. Критерій, яким ми міряємо наше життя, веде до зовсім різних висновків.
Псалмист пропонує нам цей критерій, кажучи: «Господній Закон досконалий, він зміцнює душу. [Тобто якщо ми будемо пильнувати наші дороги відповідно до Божого Закону, це спровадить нас цілковито зі стежки гріха на стежку праведності]. Свідчення [повчання] Господа певне, воно недосвідченого [покірного, тямущого] умудряє [виразно показуючи йому дороги праведності]. Справедливі [непомильні засади праведності] Господні накази [декрети, постанови та вказівки], бо серце [слухняних] вони звеселяють. Заповідь Господа чиста, вона очі просвітлює. Страх Господа чистий [не просто мислений, раболіпний страх, але шляхетна боязнь, породжена любов’ю, – боязнь втратити Його праведне схвалення], він навіки стоїть. Присуди Господа правда, вони справедливі всі разом, дорожчі вони [Закон та свідоцтво Господа] понад золото і понад безліч щирого золота, і солодші за мед і за сік щільниковий».

«І ВІД СВАВІЛЬЦІВ [СВАВІЛЬНИХ ГРІХІВ] СВОГО РАБА ЗАХОВАЙ»

«Раб Твій у них бережкий [щодо небезпек на шляху та пасток противника, а також щодо всього зумисного, що могло б знеохотити або перешкоджати його зростанню в благодаті], а в дотриманні їх – нагорода велика. А помилки хто [вживаючи лише свої власні, схильні до помилок судження, без мірила Божого Закону] зрозуміє [зможе правильно розсудити себе]?»
Коли ми, розсуджуючи себе на основі цього мірила, виявляємо власні недоліки та жалкуємо з їх приводу, пам’ятаймо молитву псалмиста: «Від таємних очисть Ти мене», – доповнюючи наші зусилля нашими молитвами (Пс. 19: 8-13).
Але є ще інша частина цієї молитви, яку Господь вклав до наших вуст. Вона звучить: «І від свавільців [свавільних гріхів] свого раба заховай, нехай не панують вони надо мною, тоді непорочним я буду і від провини великої буду очищений». Гляньмо, що ж це за вид гріхів – свавільні гріхи. Бути свавільним означає вважати за звичайне робити щось без дозволу або підстави. Отже, свавільним гріхом було б вважати або обстоювати як правду щось, що Бог не виявив, або ж перекручувати те, що Він виявив. Твердити або уперто підтримувати як частину Божого Плану будь-яке вчення, ґрунтуючись лише на ненадійних людських міркуваннях та без Божественного повноваження, було б, отже, свавільним гріхом.
До цього виду гріхів належить гріх тих, хто зводить наклеп на Божественний характер, зухвало навчаючи богохульного вчення про вічні муки, не маючи на це підстав з Святого Письма та прямо заперечуючи йому. Є ще багато інших гріхів, які в більшій або меншій мірі носять той самий характер. Але слова тут, мабуть, відносяться безпосередньо до якогось окремо взятого огріху, в який є небезпека потрапити – «тоді... від провини великої буду очищений». Очевидно, тут апостол також мав на увазі гріх на смерть (1 Ів. 5: 16; Євр. 6: 4-6; 10: 26-31). Таким гріхом було б твердження, що любов Бога приносить нам спасіння, але при цьому свідоме заперечення, що це відбулося визначеним через Нього шляхом – через дорогоцінну кров Христа, пролиту для нашого відкуплення.

«БЛАЖЕН МУЖ, ЩО... В ЗАКОНІ ГОСПОДНІМ ЙОГО НАСОЛОДА»

Що ж, молімось і намагаймось триматись якомога далі від свавільних гріхів – гріхів гордості, тобто пихатого свавілля, що не підпорядковується покірно волі Бога! Улюблені, вважаймо навіть на найменші прояви пихи та свавілля або бажання бути розумнішим від того, що написано, або вважати незаперечним те, що Бог виразно не обіцяв. І «тоді», якщо ми пильнуємо і боремось з самим зародком цієї пихи та гордовитого духа, який неминуче віщує падіння, ми «від провини великої будемо очищені».
«Блажен муж, що... в Законі Господнім його насолода, і про Закон Його вдень та вночі він роздумує! І він буде як дерево, над водним потоком посаджене, що родить свій плід своєчасно, і що листя не в'яне його, і все, що він чинить, щаститься йому!» (Пс. 1: 1-3). Якщо Боже Слово стається темою наших постійних роздумів, його принципи хутко будуть засвоєні і стануть частиною складу нашого розуму, роблячи наш характер більш красивим і привабливим для Бога та наших ближніх. Згідно зі звичкою розуму промовлятимуть також вчинки нашого життя.
Очищене джерело даватиме ще чистішу воду і нестиме відсвіження та підбадьорення всім, хто приходить до нього. Воно зробить доми більш щасливими, а чоловіків, жінок, дітей – ще кращими. Воно пом’якшить настрій, зробить спокійнішим голос і шляхетнішою – мову, виховає звички, облагородить почуття і надасть їм чарівної витонченості навіть в буденних справах. Воно запровадить принцип любові і усуне неузгодженість самолюбства. Ось так воно зробить дім райським куточком, де кожна чеснота та кожна благодать матимуть достатньо можливості для поширення та росту.
Воно не лише сприятливо вплине на особисте та домашнє життя, але й увійде в господарські справи, і чесні стосунки стануть характерними для всіх ділових відносин. Ось так Богу буде віддана честь тими, хто носить Його ім’я і відбиток Його блаженного Духа.
Хоча неможливо досягти висот досконалості, доки ми ще маємо ці недосконалі тіла, однак кожна Божа дитина повинна мати відчутний і постійний зріст в благодаті, а кожен пройдений крок повинен вважатися лише щаблем до вищих здобутків. Якщо немає відчутного зростання на подобу Бога, або ж якщо є обернена тенденція, або апатичний застій, це – причина для тривоги.
Тому тримаймо постійно перед нашими очима модель, яку Господь Ісус дав нам за наш взірець, – модель довершеного виконання волі Бога, в якому весь Закон був виконаний бездоганно. Йдімо Його слідами праведності та самопожертви настільки уважно, наскільки на це може нам дозволити повна міра люблячого запалу, вірності та відданості Богу, і ми здобудемо благословенне відчуття Божественного схвалення тепер і славну нагороду Божественної милості у властивому часі.

R4834 (1911 р.)