СІЯТИ І ЖАТИ

«Не обманюйтеся... Бо хто сіє для власного тіла свого, той від тіла тління пожне. А хто сіє для духа, той від духа пожне життя вічне» (Галат 6: 7-8).
«Щось сіяти» – мається на увазі щось насаджувати з наміром досягти розвитку, тобто результату. За якийсь час приходять жнива. Всі наші думки, всі наші вчинки мають вплив на майбутній характер. Мало-помалу утворюється характер. Хто сіє сьогодні, той жатиме завтра. Якщо наші думки, наша увага звернені на земні речі, наслідком стане більший розвиток в земному напрямку, але якщо наші думки та увага звернені на небесні речі, розвиток буде в духовному напрямку.
Сіяти тілу, дбати про тілесні речі – означає задовольняти бажання тіла, дбати про речі, яких прагне наша грішна природа. Якщо їм піддатися, ці жадання ставатимуться щораз міцнішими. Помилково вважати, як це роблять деякі, що помірковане догоджання тілу є слушним. Кожне догоджання грішній плоті лише посилює тваринні пристрасті. Хто продовжує поступатися цим пристрастям, той остаточно пожне тління, смерть – Другу Смерть. Хто дбає про духовні речі, той звертається почуттями до речей вгорі, а не до речей на землі. Хто намагається розвиватися в духовному напрямку, той матиме духовні досягнення. У відповідний час такі пожнуть характер на подобу Господа і стануться копією дорогого Божого Сина, більш та більш освячені Правдою. Їм обіцяно дар вічного життя.
Слова нашого вірша звернені до Церкви, отже, вони стосуються тих, котрі «над жертвою склали заповіта» з Господом. Якщо вони живуть по тілу, то помруть, як каже апостол, бо вони вже відмовились від своїх людських життєвих прав. Якщо ж наполегливими зусиллями вони намагаються віддавати своє життя і розвивати нове життя шляхом умертвляння плоті, віддаючи її на смерть, намагаючись перемагати успадковані слабості, вони незабаром позбудуться усіх перешкод і зодягнуться в нове тіло. Тоді вони будуть схожі на Господа.

МАЛО ХТО УСВІДОМЛЮЄ ОСОБИСТУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ХАРАКТЕР

Порівняно мало хто усвідомлює наскільки ми формуємо власний характер, до якої міри наш розум, наші почуття є садом, в якому ми можемо сіяти чи то терня і колючки гріха, чи просто моральні та практичні якості, як відповідники корисних овочів, або ж насінини, що родять запашні та миловидні квіти та плоди, які особливим чином символізують небесні та духовні благодаті. Що людина сіє, те вона жатиме, – незалежно чи вона сіє тілу чи духу. Отже, хто шукає небесні речі, співспадкоємство в Царстві і т.д., той повинен насаджувати, утверджувати в своєму розумі, в своїх почуттях ті якості та благодаті, які Господь вважає суттєвими для розвитку характеру, який «вчинить нас достойними участі в спадщині святих у світлі» (Кол. 1: 12).
Таким чином, відповідальність за успіх або невдачу в здобутті нагороди Отець кладе на всіх тих, кого Він покликає цим «високим покликом», цим «небесним покликом», і хто приймає цей поклик і вступає під ним в угоду. Через Своє слово Він говорить їм про їхні природні слабості та недоліки і показує, яким чином Він подбав про повне відшкодування, урівноваження їхніх недоліків в заслузі та жертві Відкупителя. Він звертає також їхню увагу на те, якими є плоди та благодаті Духа, які вони зобов’язані мати, принаймні в серці, якщо б хотіли бути співспадкоємцями з Христом. Також у житті Відкупителя і в Його вченнях Він показує їм зразок, який повинні наслідувати всі, хто мав би досягти того ж славного становища і мав би бути Його співспадкоємцем.
На цю річ ми могли б дивитись лише з точки зору відповідальності, яку вона покладає на нас, і відчувати лише благоговійний страх. Та, мабуть, ми повинні дивитись на неї з точки зору Божественної благодаті і думати про те, який блаженний привілей нам даний: – перемінитись відновою нашого розуму, щоб нам краще знати та більше намагатись виконувати добру, слушну та досконалу Божу волю. На додаток до цього всього, Бог представив нам найвеличнішу нагороду, яку тільки можна собі уявити, лише за виконання того, що є нашим обов’язком і нашою розумною службою, – виконання того, що принесе нам найвищу міру радості та миру, окрім майбутньої нагороди (2 Петр. 1: 3, 4).

НАМ СЛІД ПОСТІЙНО НАСАДЖУВАТИ ДОБРЕ НАСІННЯ І ВИПОЛЮВАТИ ПОГАНЕ

Всіх людей природно ваблять земні речі, навіть якщо під час панування зла ці земні речі є зіпсовані і в багатьох відношеннях огидні для тих, хто навчився любити праведність та ненавидіти беззаконня. Проте спотворені та зіпсовані земні речі далі сильно ваблять до себе. Мов бур’яни, земні почуття та прагнення виростають самі з насіння, яке невідомо звідки взялося. Отож християни, які хотіли б берегти своє серце в Божій любові, повинні не тільки постійно насаджувати добре насіння, покладатися своїми почуттями на небесні речі, але також повинні виривати з корінням бур’яни земних бажань та принад.
Наше нове життя не є явне всім, ані навіть всі обставини не є явні декому. Про це апостол веде мову, коли каже: «Життя ваше сховане в Бозі з Христом». Це – життя нових бажань, нових намірів, нових сподівань, які світ не може ані бачити, ані повністю оцінити, хоча він спостерігає ті чи інші зовнішні прояви цього нового життя в нашій щоденній поведінці. Навіть «брати», можливо, нездатні оцінити поступ нового життя в нас, і ми самі інколи можемо бути стурбовані тим, чи достатньо швидким та міцним є наше зростання. Можливо, потрібно глянути назад на тижні чи місяці, або й на роки, щоб визначити однозначно, що це справді є зростання. Отже, наше нове життя, представлене нашими намаганнями наслідувати волю Христа, є сховане в Христі і в Отці.
В згоді з цією думкою апостол в одному місці каже, що ні світ, ні брати не були в змозі судити його, – що лише Господь, Котрий міг читати серце і знати всі обставини, випробування та слабості, проти яких доводилось боротися, міг належним чином його судити. Він навіть каже: «Бо я й сам не суджу себе» (1 Кор. 4: 3). Чудова думка: не судити ані тих, котрі кажуть, що вони поводяться сумлінно як діти Господа, ані навіть не судити себе, якщо ми щиро намагаємось виконувати Господню волю. Ми повинні просто йти вперед день за днем і робити все від нас залежне, щоб культивувати небесні благодаті і служити нашому Вчителю, полишаючи всі наслідки Господу. Він дбає про нас, і доки наші надії, цілі та життєві наміри зосереджені на небесних речах і наше життя сховане з Христом в Бозі, ми не потребуємо боятися жодного лиха, теперішнього чи майбутнього, бо Господь пробуватиме з нами, буде благословити нас і утримуватиме нас від падіння, аж остаточно Він представить нас Небесному Отцю бездоганними та позбавленими недоліків.

РОЗДЯГНУТИСЯ І ЗОДЯГНУТИСЯ

Переходячи до детального розгляду змін, які проходять в тих, хто повністю посвятився Господу, апостол перераховує деякі зміни в нахилах, яких слід добиватися і яких, наскільки це можливо, слід досягти. Тобто, треба позбутися: злоби, гніву, роздратування, лихослів’я, брудної мови та фальші в усякому вигляді (Кол. 3: 8, 9). На перший погляд може здатися, що про потребу такого виправлення життя не варто згадувати, оскільки погані риси є цілком непристойні та протилежні кожному істинному християнському принципу; однак, – вивчаючи справу ретельно, ми бачимо, що апостол насправді вніс до свого переліку майже всі слабості тіла, які оточують тих, котрі сталися «Новими Створіннями в Христі».
Навряд чи є щось більш поширеним серед християн, аніж злість. Скільки є таких, котрі назвалися ім’ям Христа, але плекають злісні або ж, щонайменше, невдячні думки про інших, котрі ховають злобу, дозволяючи їй час від часу мати вплив на їхню поведінку! Скільки є таких, котрі потурають лихослів’ю, тобто недоброзичливим словам (перекладеним тут як блюзнірство)! Часто це робиться таким чином, щоб звести не тільки слухача, але й того, хто говорить, стосовно істинних намірів його ганебних, невдячних слів про інших.
Коли б вдалося уникнути всіх поганих та брудних слів, яким чудовим був би світ! Кожен християнин повинен зважати на те, щоб відтепер кожне слово, яке виходить з його вуст, приносило благодать слухачам, щоб це були слова, які творитимуть лише добро і будуватимуть. Зрештою, варто мати не лише добрі наміри в серці, але й виражати ці добрі наміри правдиво один до одного, без обману, без лицемірства. Але щоб серце було гідне повної довіри, воно має бути дуже чистим, повним любові, інакше це створюватиме постійні клопоти. Коли б позбавлені любові, благородства та вдячності серця, повні злих підозрінь, злоби, ненависті та колотнечі, висказалися відверто, то це б у величезній мірі примножило горе в світі. Тому апостол радить, перш за все, очищати серце, а потім радить загальну неупередженість.
Тепер, коли ми маємо перед собою думку про єдність та рівноправність тих, хто був прийнятий в Тіло Христа, апостол звертає нашу увагу на необхідність не лише скинути з себе злі нахили нашої зіпсованої плоті, але й одягнути, культивувати різні благодаті Духа, показані як приклад в нашому Главі, Христі Ісусі (Кол. 3: 12-14).
Він виділяє такі з них: (1) Співчутливе ставлення; почуття великодушності та благородства серця до всіх і до всього: – до святих, до своїх сусідів, друзів та родичів, до своїх ворогів і до німих створінь. Вдаючись до подробиць, він далі показує, що це означає (2) доброзичливість до всіх; (3) покірний розум на противагу хвалькуватості, зарозумілості та зухвальству; (4) скромність, тобто лагідну вдачу; (5) довготерпіння, тобто терпеливе зношення помилок та вад інших. Це означає, що ми повинні зносити своєрідність темпераменту, вдачі інших, щиро прощаючи один одному, якщо б знайшлася причина для образи, навчаючись при цьому виправляти самого себе, якщо ми бачимо відображення власних недоліків в інших. Мірило такої поведінки ми знаходимо у ставленні Господа до нас, бо Він неодмінно є добрим, люб’язним, терплячим та вибачливим.

ЦІ ПЕРЕСТОРОГИ ЗВЕРНЕНІ ЛИШЕ ДО ЦЕРКВИ

Апостол доводить до відома «святих та улюблених», тобто вибраних, факт, що він не намагається реформувати світ в цьому напрямку, а лише хоче переміни тих, котрі ввійшли в особливу угоду з Господом. Кожен, хто вступив в угоду з Господом і хто сподівається вчинити «міцним своє покликання та вибрання» для членства в прославленій Церкві, не тільки буде намагатися культивувати ці плоди Духа в своєму житті, але й допомагатиме культивувати ці ж самі плоди (як для цього трапиться нагода) в своїх християнських приятелях та сусідах; і понад усе буде намагатися здійснювати такий добрий вплив на свою сім’ю, щоб його діти – так само, як вони отримують від батьків природне життя і потрібні вказівки і починають своє життя – могли також, якщо це можливо, отримати від нього старт в новому житті, потрібні вказівки і розумовий багаж.
Але апостол, як мовне знаряддя Святого Духа, є старанним наставником. Він не тільки каже нам, які ганебні речі скинути з себе і в які благодаті одягнутися, але, бачачи Господнє Тіло, зодягнене в ці якості серця: співчуття, ввічливість, покору, смирення, терпеливу витривалість, стриманість і прощення; він додає: «А над усім тим зодягніться в любов, що вона союз досконалості». Любов, отже, зображена як «пояс», який підперізує і тримає разом складки одягу Христової праведності з її різними благодатями. Іншими словами, апостол хоче, щоб ми зрозуміли, що стриманість, смирення, терпеливість тощо повинні бути справою не лише чемності або зовнішньої поведінки. Скільки б цих якостей в них не було на початку, ті, хто одягає їх, не будуть вдосконалені в серці, ані не будуть придатні для Царства, доки не досягнуть стану, де ці різні благодаті їхньої волі, тобто намірів, не будуть прив’язані до них узами любові – любові до Господа, любові до праведності, любові до «братів» та співчутливої любові до всього стогнучого створіння. Любов – це воістину «союз досконалості», це сам Дух Господа.

ЧИ МИ МОЖЕМО ОБМАНУТИСЯ В ЦЬОМУ?

В нашому вірші апостол говорить: «Не обманюйте себе». Природно виникає запитання: Чи є небезпека для нас не знати, кому ми сіємо – духу чи тілу? Відповідаємо, що існує небезпека помилитися в цьому напрямку. Святе Письмо показує, що плоть є дуже хитрою; що природний розум облудний понад усе і безнадійно зіпсований, і що новий розум потребує постійно пильнувати, щоб не потрапити в пастку старої природи. Якщо хтось живе по тілу, то може сподіватися, що він пожне відповідно. Хоча інші можуть обманюватися, Бог не може бути осміяний нашою удаваною службою Йому та Його Правді, якщо ми внутрішньо живемо по плоті. Якщо ми сіємо кукурудзу, то жатимемо кукурудзу; якщо ми сіємо пшеницю, то жатимемо пшеницю. В усіх справах нашого життя ми або зміцнюємо стару природу, яка, як ми погодилися, має бути знищена, або пильнуємо, щоб умертвляти та вбивати вчинки плоті, щоб нам процвітати як Новим Створінням.
Ми «сіємо для тіла» кожного разу, коли дозволяємо тілесним, самолюбним, несправедливим, нечестивим прагненням плоті запанувати в нашому серці та житті. Кожне таке сіяння пришвидшує кінець шляху, яким є смерть – Друга Смерть. І навпаки, кожне сіяння Духу, кожна протидія бажанням плоті, які звернені до самолюбства і т.д., кожне уживання нового розуму, нової волі в напрямку того, що чисте, шляхетне, добре, правдиве і духовне, є сіянням Духу, яке, якщо його продовжувати, остаточно дасть можливість осягнути Господні ласкаві обітниці та приготування – вічне життя і Царство.

R4828 (1911 р.)