ЗВИЧКА ДУМАТИ ПРАВИЛЬНО

“Наостанку, браття, що тільки правдиве, що тільки чесне, що тільки праведне, що тільки чисте, що тільки любе, що тільки гідне хвали, коли яка чеснота, коли яка похвала, думайте про це” (Филип’ян 4: 8).
Як мовне знаряддя Господа апостол Павло дає вказівку Церкві, як вона повинна будуватися. Посилаючись на великий вплив розуму на тіло, він викладає деякі засади мислення, бо як людина думає, такою вона і стане. Чим більше вона думає про добре, тим кращою буде. Чим більше вона думає про погане, тим гіршою буде. Речі, про які ми думаємо, каже апостол, повинні бути шляхетними, справедливими, гідними похвали, гарними. Якщо якась річ не містить жодної з цих прикмет, Господній народ не повинен думати про неї взагалі. Чудова переміна характеру досягається думками про те, що містить у собі мудрість та глибокі повчання – про те, що походить від Бога, а не від когось іншого.

“А КОЛИ ПРИЙДЕ ВІН, ТОЙ ДУХ ПРАВДИ, ВІН ВАС ПОПРОВАДИТЬ ДО ЦІЛОЇ ПРАВДИ”

Св. Павло був привілейований бачити Господа після Його вознесіння. Розуміємо, що в його випадку, як і у випадку всіх апостолів, виконалися слова Учителя: “Поправді кажу вам: Що тільки зв’яжете на землі, зв’язане буде на [R4827] небі, і що тільки розв’яжете на землі, розв’язане буде на небі” (Мт. 18: 18). Іншими словами, апостоли мали бути так ведені Божественною мудрістю, щоб кожна річ, яку вони вважали потрібною визнати в житті, мала здобути підтримку на небі, а все, що вони мали визнати непотрібним, мало вважатися таким на небі. Звідси бачимо, що весь обов’язок та вся відповідальність Церкви викладені цим апостолом. Усе, що ми знаходимо в Старому Завіті як цінне для нас, наш Господь, вважаємо ми, позначив для нас через апостолів.
Багато з того, що казав Господь, Він казав загадковою мовою. Вияснення деяких із цих загадкових висловлювань та особливих вказівок Він залишив апостолам під керівництвом Святого Духа. Причина, чому Ісус не пояснював більш глибоких та більш духовних речей, була в тому, що учні не були духовно зачаті і не могли зрозуміти цих речей, натомість після свого зачаття Святим Духом вони були в змозі зрозуміти глибші речі Божого Слова.
Наш Господь сказав: “А коли прийде Він, Той Дух Правди, Він вас попровадить до цілої правди... і що має настати, звістить вам” (Ів. 16: 13). Це Господь зробив через писання апостолів та через віруючих на протязі всього Євангельського віку. Так Господь готує славне здійснення нашої надії, і так Наречена готується до весілля Агнця, яке незабаром відбудеться.
“Над усе, що оберігається, серце своє бережи; тому що з нього – джерела життя” (Притчі Сол. 4: 23, Гиж.). Перед нами натхненні слова мудрого царя, Соломона, і, мабуть, з такими ж думками в розумі апостол писав слова нашого вірша. Яким чудовим є кінцеве застереження апостола до Церкви в Филипах, до якої він звертався з любов’ю, “моя радосте й вінче”, і наскільки це погоджується з думкою, що в нашому серці є джерела життя!
Серце представляє волю, наміри. Воля повинна бути вірною та зосередженою на Бозі, бо вона є керівною силою усієї людини. Та хоча воля є контролюючою силою людини, вона також підлягає численним впливам. Якщо думки нечисті, несправедливі, нечестиві, то сила волі слабшає. Звідси мудрість нагадування апостола, яким повинен бути характер наших думок. Ті, хто шукає досконалої святості у страху Господньому – щоб приоздобити себе красою святості, – не повинні нехтувати думками і дозволяти їм тинятися по всіх пасовищах, а тримати їх у дисципліні, годувати чистою та здоровою їжею, як наказує апостол.

ПРАВДИВІСТЬ Є ЛИШЕ ОДНИМ ІЗ ВИПРОБУВАНЬ

Ця річ правдива чи фальшива? – ось перше запитання, яке треба поставити при розгляді будь-якої справи. Любов до Правди лежить в самій основі праведного життя, і той, хто симпатизує фальші або перебільшенню, так чи інакше оскверняє себе. Хто ж очищає свої думки, такою ж мірою очищає весь свій характер. Наші вбогі та недосконалі розуми є у великій небезпеці піти на манівці, тому Боже Слово наполегливо радить не торкатися того, що ми вважаємо неправдивим.
Однак правда про ту чи іншу річ є тільки одним з тестів, якому ми повинні піддати кожну справу. Хто з нас не знає, скільки є правдивих, проте негідних речей, не вартих того, щоб про них думати? Правдиві, проте негідні та ганебні речі, які постають перед нашим розумом, найчастіше мають відношення до слабкостей, помилок, нерозсудливих вчинків і тому подібного наших ближніх, наших братів. Відмова від цих негідних думок дасть нам можливість та силу, при бажанні, зосередитися на тому, що чесне, а також правдиве, гідне нашої уваги як Нових Створінь у Христі Ісусі.
“Що тільки праведне”. Ось ще одне обмеження. Праведне означає правильне. Справедливість і праведність – синоніми. Дуже часто справедливе вважають тим самим, що й приємне. Наприклад, Золоте Правило: “Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви”. Це не правило любові, а правило справедливості. Ми не маємо права робити іншим щось, що б ми не хотіли, щоб вони зробили нам. Тому, коли ми дотримуємось Золотого Правила, це не означає, що ми дотримуємось великого Закону Любові, але робимо крок у правильному напрямку. Ніхто не може почати думати про любов, доки він не є справедливим. Любов це щось більше, ніж тільки правильне. Любов це щось більше, ніж справедливість. Ми не маємо права сподіватися чогось більшого, ніж справедливість. Те, що ми отримуємо понад справедливість, є любов’ю, милістю.

СПРАВЕДЛИВІСТЬ ПОВИННА БУТИ ПРАВИЛОМ НАШОГО ЖИТТЯ

Розмірковуючи про речі, які радить апостол, ми повинні глянути, перш за все, на наш шлях. Ми повинні критично зважити, чи ми завжди думаємо про те, що правильне, справедливе. Ми ніколи не повинні бути упереджені в чомусь. Справедливість повинна бути правилом нашого життя, нашої поведінки. Далі, ми, розмірковуючи про це, природно, схильні думати про поведінку інших. Ми могли би, наприклад, думати про вплив різних речей. Ми можемо занадто багато думати про несправедливість, яка діється довкола нас і деінде; про те, скільки несправедливості діється в Африці щодо тих, які могли би радити собі краще; про те, скільки несправедливості діється в бізнесі і т. п. Скільки усіляких махінацій можна було би викрити! Але не це повинно бути темою наших постійних роздумів. Ми повинні думати про добрі речі, про величні речі, більш щасливі – не тільки про добрі речі в цьому житті, але й про блаженні речі в майбутньому, щоб наш розум весь час тримався справедливості.

МИ НЕ ПОВИННІ ЧЕКАТИ НА ГОСПОДНЮ КАРАЮЧУ ДЕСНИЦЮ

Ніхто не може виховати в собі справедливість, доки хоч частково не оцінить, чим вона є. Потрібне знання приходить за посередництвом Святого Письма. Дехто народився з більшим почуттям справедливості, ніж інші, а дехто, здається, взагалі не розуміє, що є правильне, а що ні. Та чи в нас є з природи гостре відчуття справедливості, чи ні, все ж таки критерієм є Біблія. Як відомо, Святе Письмо говорить, що ми повинні робити іншим те, що хочемо, щоб вони робили нам; що ми повинні пробачати іншим так, як хочемо, щоб вони пробачали нам. Коли ми добре засвоїмо ці перші уроки, ми будемо готові виховувати в собі справедливість і запроваджувати її на практиці у щоденному житті. Це ми робимо, коли ставимо запитання до своїх слів та вчинків: – Чи я сказав правду? Чи було справедливо казати її? Чи було правильно казати її? Чи це відповідає тому, що я хотів би, щоб інші говорили про мої справи? Чи я зробив правильно?
Хто є в школі Христа, той є в ній, щоб вчитися і вправлятися в справедливості та любові. Це праця всього життя. Виявляється, що ми можемо робити поступ з дня на день. Не треба чекати, аж Господь покарає нас, а настільки прагнути, щоб Господня воля виконалася в нас, щоб ретельно вивчати свої думки. Ми повинні ходити обережно. Ми повинні думати, що ми робимо, про що ми думаємо. Не треба дозволяти думкам блукати. Хто так робить, той не вміє тримати себе в руках. Воля домінує в житті. Перш за все ми повинні цілковито підкоритися Господу, віддаючи Йому свою волю, контроль над своїми думками, словами, вчинками. Ті, які прийняли Христовий контроль над своїми справами, не можуть дозволити собі робити те, що вони хочуть. Вони повинні бути під контролем Його Слова і поводитися згідно з Його правилами. Наш Учитель сказав: “Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви!” (Ів. 13: 34). Це щось більше, ніж справедливість. Господь так полюбив світ, що віддав Своє життя за нього. Так і ми повинні бути готові та охочі віддати своє життя за братів.
Не можна дозволити собі, щоб наш розум думав несправедливо. Ми повинні вчитися застосовувати цей тест справедливості до кожної своєї думки, слова та вчинку, навчаючись одночасно сприймати поведінку інших, наскільки дозволить глузд, з погляду милосердя, жалості, прощення, корисності. Неможливо бути занадто обережним при критичному розгляді кожної думки, яку ми приймаємо, і кожного плану, який ми обмірковуємо, щоб жодним чином не порушити засад справедливості із дозволу серця.

НАШ РОЗУМ ПОВИНЕН НАПОВНИТИСЯ ТИМ, ЩО ЧИСТЕ Й ЛЮБЕ

Вивчаючи ретельно свої думки з погляду чистоти, ми повинні зважати, по-перше, на природу наших думок і, по-друге, на їхній вплив на інших. Наші думки повинні бути не тільки правдиві, гідні похвали, справедливі та правильні, але й чисті, не спонукуючи інших до нечистоти. Ми повинні уникати всього, що, хоча й не є нечисте саме по собі, може викликати нечистоту в інших. Думка апостола, здається, у тому, що ми повинні пильнувати свої думки весь час.
“Що тільки любе” – звертає нашу увагу на факт, що ми не повинні дозволити нашому розумові спинятися на тому, що не є любе, що не заслуговує на похвалу. Ми можемо дозволити бізнесу так заполонити розум, щоб думати постійно про щось одне. Наприклад, хтось, хто цікавиться виплавкою сталі, може весь час думати про її склад; інший, займаючись видобутком вугілля, може думати тільки про вугілля; ще інший – про картоплю, про рибу і т. д. Ці речі можна вважати достатньо справедливими, достатньо правдивими, достатньо чесними, але весь час думати про них не буде корисним для Нового Створіння. Коли ми зайняті видобуванням чогось, то повинні приділяти достатньо уваги цій справі; коли ми зайняті виробництвом сталі, ми повинні приділяти йому достатньо уваги. Та коли основною діяльністю є мислення, ми не повинні дозволити розуму зупинятися на речах, які апостол визначає як шкідливі. Ми повинні намагатися запанувати над своїми думками і тренувати їх так, щоб це перемінювало нас щораз більше на подобу славного характеру нашого Господа.
Наші думки повинні бути не тільки правдиві, чесні та справедливі, але й чисті, гарні. Під словом гарні ми розуміємо не тільки думки, пов’язані з красою природи, квітами, живими створіннями, [R4828] плодами і т. д., але також і передусім пов’язані з рисами характеру – плодами та благодатями Святого Духа – покорою, добротою, терпеливістю, довготерпінням, братньою доброзичливістю, любов’ю. Цими речами наш розум може наповнюватися і захоплюватися. Якщо ж, навпаки, ми дозволимо собі нехтувати тим, що чисте, справедливе, любе, у нас не зростатимуть плоди Духа. Та якщо ми будемо думати про ці речі й виховувати їх у своєму серці, ми ставатимемо щораз більш Богоподібними. Якщо не виховувати ці бажані риси, то розвиватиметься заздрість, ненависть, суперечки, вчинки плоті та диявола – плоди, протилежні до праведності.
Словом, не можна недооцінювати важливості правильного мислення. Знаємо осіб, які з природи мали деградований розум, але, приділяючи увагу речам, які від Правди, вони стали справді шляхетними характерами. Навряд чи можна недооцінювати владу розуму над тілом. Якщо нам приносить задоволення виховання плодів Духа, вони принесуть багате благословення нам та іншим. Так ми будемо йти слідами Учителя й остаточно станемо переможцями та братимемо участь з Ним у Царстві.

ВАЖЛИВІСТЬ ЧИСТОЇ ДУМКИ

Ми повинні любити і плекати те, що чисте, настільки, щоб нечисте було болісним для нас, прикрим, і ми прагнули викинути його з розуму. Цього можна досягти тільки тоді, коли постійно думати про чисте, уникаючи звертатися в думках до того, що нечисте. Ми повинні бачити справжню красу і оцінювати її. Думаючи про те, що найчистіше, ми повинні здійнятися розумовим зором якнайвище і, наскільки здатні, повинні побачити красу досконалого характеру нашого Бога й нашого Господа Ісуса Христа і, відповідно, красу, яка проявилася в тому чи іншому послідовникові Ісуса, який пильно йде слід у слід за Ним.
“Коли яка чеснота, коли яка похвала, думайте про це”. Хоча ми не повинні хвалити себе, ані не намагатися здобути похвалу, все ж ми повинні намагатися бути гідними похвали. Ми повинні думати про те, як віддати хвалу Богу. Коли щось має якусь вартість, якусь заслугу, гідне якоїсь похвали, ми повинні бачити це. Ми повинні помічати в тих, хто довкола нас, і передусім у Церкві, риси характеру, які гідні похвали. Ми не повинні недооцінювати доброту, вірність, терпеливість. Треба помічати сталість, запал, відданість обов’язку. Не думайте про незначні невдачі інших і навіть про їхні більш серйозні невдачі. Якщо ми постійно наповнятимемо розум недоречними думками, ми нашкодимо собі. Коли ж ми зважатимемо на речі, гідні похвали, у нашому житті та в житті тих, хто довкола, ми станемо більш Богоподібними.
Коли яка чеснота, вартісна річ, якоюсь мірою варта похвали – чиїсь шляхетні слова, шляхетні вчинки, шляхетні почуття, – ми можемо безпечно думати про них і, як наслідок, бачити, як ми піднімаємося до тих ідеалів, якими наш розум, наша нова природа годується.
Так ми будемо щораз більше перемінюватися відновою нашого розуму й наближатися до славної подоби нашого Учителя, переображуючись від слави у славу, сантиметр за сантиметром, крок за кроком, мало-помалу протягом теперішнього життя. І якщо наші думки будуть у такому стані й ми будемо підтримувати наш союз із Господом, ми матимемо частку в Першому Воскресінні, яке удосконалить нас назавжди на Господній образ і подобу.

R4826 (1911 р.)