ВАШЕ РОЗУМНЕ СЛУЖІННЯ

«...І чого пожадає від тебе Господь, нічого, а тільки чинити правосуддя, і милосердя любити, і з твоїм Богом ходити сумирно» (Михея 6: 8).
Хто може знайти похибку в цих вимогах? Хто може сказати, що, встановлюючи такий критерій для Своїх створінь, Всемогутній вимагав занадто багато? З іншого боку, чи могли б ми уявляти собі справедливого і люблячого Небесного Отця, Котрий вимагає менше, ніж тут обумовлено. Божий закон, по-різному формульований, завжди звертається до одного і того ж. Його викладення, дане юдеям на горі Сінай, втілене в Декалозі, є аналогічним цьому виразу, а також відповідає тому, що представляв великий Учитель, кажучи: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю... і свого ближнього, як самого себе».
Багато з нас, погодившись зі св. Павлом, що Божественний Закон – святий, справедливий і добрий, були здивовані, виявивши: тому, що наш розум схвалює від всього серця, ми не в змозі коритися – в повній мірі. Три з половиною тисячі років юдеї намагалися виконувати Божественний Закон, маючи обітницю вічного життя за його виконання, але ніхто з них не був у стані здобути цю нагороду. Коли вони, – як народ, усвідомлять свою неспроможність (не раніше), вони будуть готові прийняти з рук Бога, як вільний дар через Відкупителя, прощення своїх порушень Божественного Закону. І тоді, під їхньою Новою Угодою (Єр. 31: 31; Євр. 8: 8-13), вони будуть мати підтримку Месії, щоб здобути назад ту досконалість розуму та тіла, а також «нове серце», які дозволять їм бути слухняними кожній подробиці Божественного Закону, який всі ми вважаємо в своєму розумі справедливим та істинним, але якому, внаслідок спадковості, не здатні досконало коритися в тілі.
Благословення, яке незабаром прийде до природного Ізраїлю під Царством Месії та Новою Угодою, пошириться через них, як природне насіння Авраама, на кожен народ, плем’я та мову – згідно з обітницею, даною Аврааму.
Дещо відмінна, хоча й подібна, милість тепер, заздалегідь, є дана малому класові, зібраному з юдеїв та язичників і відомому зі Святого Письма як «Церква Первороджених, імена котрих написані на небі». Вони – раніше від інших – усвідомлюють свою неспроможність виконувати Божественний Закон, вірою тримаються заслуги Відкупителя і все, що в них є, посвячують через Нього для Бога. У Відкупителі вони прийняті Отцем; Він бачить намагання їхнього серця в напрямку праведності, натомість їхня плоть та їхні недоліки не зараховуються, сприймаються як мертві і є компенсовані заслугою Відкупителя. По-біблійному вони є названі членами Великого Пророка, Священика, Царя і Посередника між Богом та людьми. Зміст нашого вірша отримає завершення, коли всі вірні, як члени Месії, «маленька черідка», стануться співспадкоємцями з Ним, як «Наречена, Дружина Агнця».

АНАЛІЗУЮЧИ НАШУ ТЕМУ

Можна продемонструвати правдивість вищесказаного: Що означає поступати справедливо? Це щось більше, ніж просто завищувати ціну нашому сусідові за товари, які він придбав для нас. Це щось більше, ніж уникати шахрайства при обміні. Поводитись справедливо означає виявляти справедливість в стосунках між слугою та паном, між хазяйкою та служницею, між покупцем та продавцем: тобто робити іншим те, що ми хотіли б, аби вони робили нам. Це означає суворе дотримання Золотого Правила, представленого Великим Учителем.
Застосовувати цей принцип справедливості до наших слів означає, що ми не повинні говорити лихе ані про приятеля, ані про ворога; що ми не повинні навіть вигадувати лихе. Це означає: не потрібно говорити того, що є правдою, але що могло б завдати кривди нашому ближньому, висловлюватися про нього зневажливо і принижувати його в очах інших. Це означає, що ми повинні любити нашого ближнього та його справи так, як любимо наші власні, і – повинні захищати його інтереси та пильнувати так само дбайливо, як власні.
Справедливість, щоб вона могла проявитися в наших словах та вчинках, повинна бути в нашому серці, в нашому розумі. «Як людина думає, такою вона і є». Якщо хтось думає недоброзичливо, неприязно, несправедливо, йому неможливо буде завжди уникати недоброзичливих, несправедливих, позбавлених любові слів та вчинків. «Чим серце наповнене, те говорять уста». Отже, з цього виникає, що поступати справедливо означає бути абсолютно праведним в думці, слові, поведінці. А на це ніхто з нас не здатний. Найближчими до цього є досконалі, тобто справедливі, наміри серця, бо власне це обіцяли всі, котрі сталися послідовниками Господа Ісуса Христа. Їхні намагання і добрі наміри є прийняті Отцем. Що стосується світу, потрібні будуть довгі роки допомоги, щоб підняти людей зі слабостей та недоліків плоті і привести до стану, де їхні думки, слова та вчинки будуть абсолютно справедливими і відповідними Золотому Правилу. Здобуття цього означатиме позбавлення всіх недоліків плоті і повернення шляхом повної реституції до образу та подоби Бога, втрачених в Адамі.

ЛЮБИТИ МИЛОСЕРДЯ

Всі вважають милосердя надзвичайно потрібною, надзвичайно бажаною якістю. Всі усвідомлюють власну потребу в Божественному милосерді. Всі повинні знати, що – згідно з Божественним задумом, лише ті, котрі виявляють милосердя іншим, самі отримають милосердя з Господніх рук. Однак багато-хто, розуміючи все це і намагаючись чинити милосердя, насправді його не любить. Такі радше воліють помсти, і їх підштовхують до милосердя лише існуючі закони, громадська думка та Боже Слово. Час від часу про це свідчать випадки самосуду. Збирається натовп, щоб накласти покарання, радий нагоді відсунути убік милосердя і показати так звану справедливість. Серед такого натовпу трапляється багато осіб, винних в такому ж великому злочині, як той, над ким вчинено самосуд. «О, послідовність, який ти скарб!»

ХОДИТИ ПОКІРНО З БОГОМ

Через незрозумілу примхливість нашої зіпсованої природи, найбільш здібні та охочі виконувати перші дві вимоги схильні бути найбільшими порушниками третьої вимоги. Одним словом, справедливі та милосердні дуже схильні до того, щоб виявляти пихатого духа, почуття вищості над своїми ближніми, що заважає їм покірно ходити з Богом. Найбільш покірні перед Всевишнім, здебільшого, ті, хто мав великі гріхи та великі недоліки, які допомогли їм упокоритися. Так було дозволено, щоб у великого апостола, св. Павла, позосталася якась міра зорової недостачі як нагадування про час, коли він переслідував Христа – «Церкву, що вона Його Тіло», – як нагадування того, що благодать Бога знайшла його по дорозі в Дамаск, і що без Божественного втручання він залишився б безнадійно сліпим.
Апостол згадує цю ваду очей, як колючку в тілі, посланника сатани, якому дозволено бити його. Безсумнівно, Господь відмовився забрати це терпіння, щоб воно надалі тримало апостола достатньо покірним, щоб він належно піклувався про велику справу, яку Бог мав для нього для виконання, щоб при цьому він не надимався зі шкодою для себе. Божественне послання звучало так: «Досить тобі Моєї благодаті, бо сила Моя здійснюється в немочі». Усвідомлюючи важливість цього, апостол вигукнув: «Отож, краще я буду хвалитись своїми немочами, щоб сила Христова вселилася в мене».
Так само весь Божий народ може, усвідомлюючи власну неспроможність жити згідно з цими Божественними вимогами, радіти Божественним задумом, що Божа благодать є достатньою для нього, коли він бачить, визнає і ненавидить власні вади, натомість оцінює, шукає і приймає Його милосердя.

R4820 (1911 р.)