ВИКУП ТА ЙОГО ЗАСТОСУВАННЯ ДО ВСЬОГО ЛЮДСТВА

Слово “викуп” вживається щодо ціни купівлі людства, а також щодо визволення людства після купівлі його цією ціною. Як ілюстрацію такого подвійного вживання цього слова наведемо два вірші зі Святого Письма: (1) “Що дав себе самого як викуп за всіх: свідоцтво свого часу” (1 Тим. 2: 6, Хом.); (2) “З рук шеолу Я викуплю їх” (Ос. 13: 14). У цих віршах ми бачимо подвійне застосування слова “викуп”. Слово “викупити” у Святому Письмі часто вживається подібно до слова “відкупити”. Із цими двома словами, звичайно, пов’язана думка про купівлю. Відкупити – це купити назад; натомість викупити, як вжито в 1 Тим. 2: 6, означає купити назад, даючи відповідну ціну.
Біблія часом говорить про смерть нашого Господа Ісуса Христа, як про надання ціни. Святе Письмо каже, що наш Господь Ісус дав самого Себе як ціну викупу (Мт. 20: 28; Мр. 10: 45). Він дав Себе в Йордані, а закінчив віддавати на Голгофі. У Своїй смерті Він дав ціну викупу, ціну, необхідну, щоб відкупити Адама та всіх з його роду від вироку смерті.
Та завважте різницю між наданням ціни викупу і застосуванням цієї ціни викупу. Ціна була в самому нашому Господі Ісусі, але Він мусив дати її жертовним чином, перш ніж [R4819] користь з неї можна було дати іншим. Святе Письмо показує нам, що після того як Він дав цю ціну, Бог дав Йому право використовувати її, дозволивши увійти в Святе Святих, у саме небо, щоб це зробити. Він використовує цю ціну, як накреслено у Святому Письмі, як дворазове приношення Богу:
По-перше, Він застосовує це життя, яке віддав – заслуги цієї ціни викупу, – до тих, хто становитиме Його Тіло, Церкву. Він не мав гріхів, які треба було очищати, натомість ті, які за Божим задумом повинні бути членами Його Тіла, мають гріхи. І за них Він застосовує Свою кров як викупну ціну, тобто заслугу, забезпечуючи їм не тільки звільнення від осуду, але й можливість стати учасниками з Ним у викупній праці. Він ще не застосував заслуги цієї жертви за Адама або його дітей, а застосував тільки за тих, хто в образі був представлений у священиках, і за левитів, братів та слуг священицької сім’ї.
По-друге, Христос скористається з цієї жертви заради всіх людей. Як було показано в образі, кроплення кров’ю на Вблагання в кінці Дня Примирення, яке було другим кропленням, було за всіх людей. Позаобразом цього чину буде повне відшкодування Адамового осуду. Інший вірш Писання, однак, показує, що хоча всі люди повинні перейти під прямий контроль великого Месії, проте вони не будуть передані досконалими, а такими, якими будуть – у вмираючому стані, під Божим гнівом з причини недосконалості, яка далі буде в них. Тоді, під Новою Угодою, відповідальним Посередником якої став наш Господь, Великий Месія прийме керівництво над “усіма людьми”, навіть якщо вони далі піддані слабостям внаслідок вироку смерті. Під Новою Угодою ті з них, які стануть слухняними законам Царства Месії, прийдуть до єдності з Життєдавцем на основі віршів: “Хто має Сина, той життя має”, “Хто не вірує в Сина, той життя не побачить” (1 Ів. 5: 12; Ів. 3: 36). Все Адамове потомство матиме можливість прийняти Ісуса чи то як Його брати в теперішньому часі, чи як Його діти в наступному Віці.
Повернімось до слів “викуп” і “викуплений”: вони вжиті в стосунку до нашого Господа, щоб показати, що коли Він помер, Він дав ціну викупу, а не завершив працю викупу. Праця Христа під час Його посередницького царювання полягатиме у звільненні тих, за кого Він дав ціну викупу. Говорячи про таке застосування слова, правильно було би сказати, що Церква має частку з Христом у цій викупній праці звільнення світу. Саме ця думка скрізь викладена у Святому Письмі. Але було би неправильно казати, що Церква має участь у ціні викупу. Ціною викупу була досконала Людина, Ісус, Який дав Себе як ціну викупу за всіх. Ця жертва містить достатньо заслуги для всього потомства Адама. Тому Церква не має участі в наданні ціни викупу, хоча повинна брати участь у праці відкуплення, тобто відновлення тих, за кого ціна викупу має бути застосована.
Вирок смерті, який перейшов на батька Адама, передався природним шляхом усім його дітям. У кінці цього Євангельського віку Великий Первосвященик закінчить Свою працю примирення. Тоді, застосувавши ціну викупу за світ, Він буде наділений усіма правами та титулами щодо людства та землі. Коли повна ціна буде заплачена за людство та його дім і буде прийнята Всевишнім, “світ, і те, що виповнює його” (Гиж.) буде передане Христу, Який буде тоді Царем царів і Паном панів. Справедливість більше не матиме претензій до людства, і всі люди будуть передані Христу. Але Він не визнає тих, хто бунтівним чином відноситься до Божого порядку.
Такі особи підлягатимуть обмеженням і далі будуть під Божественною Справедливістю, тому що Великий Посередник буде представником Божественної Справедливості, а також Божественної Милості. Під час Його царювання Його обов’язком та привілеєм буде навчати людство великого уроку. В одному з пророцтв читаємо: “Ходіть та зберімось на гору Господню, до дому Бога Якового, і доріг Своїх Він нас навчить, і ми підемо стежками Його! Бо вийде з Сіону Закон, і слово Господнє з Єрусалима” (Іс. 2: 3; Мих. 4: 2). І станеться, який народ не піде до Єрусалима, він не матиме благословення (Зах. 14: 17-19).
Іншими словами, навіть тоді, коли Тисячолітнє Царство буде повністю встановлене, його благословення будуть спрямовані тільки на тих, хто прагнутиме виконувати Божественний Закон. Коли ж народи збагнуть, що осторонь дотримання Божественного Закону немає благословення, це, поза всякими сумнівами, вплине на них. У відповідному часі світло знання про Господа наповнить цілу землю, і на зміну неуцтву та забобонам прийде Божественне просвітлення. Святе Письмо запевняє нас, що ця Нова Угода буде укладена з Ізраїлем та всім людством, якеть Месії також язичників, і Він буде Правителем усієї землі, а не тільки тих, хто прийме Його Правління. “Жадай Ти від Мене, і дам Я народи Тобі, як спадщину Твою”. Він буде пасти залізною палицею, щоб все людство навчилося Божественного Закону і мало Божественне благословення (Пс. 2: 6-12).

R4818 (1911 р.)