СИЛА І МИР

“Господь подасть силу народу Своєму, Господь поблагословить миром народ Свій” (Псалом 29: 11).

Дивлячись на роки, які минули, відколи ми взнали “поклик святковий” справжнього Євангелія і цілковито посвятилися Господу, нам шкода, що наші навіть найкращі зусилля недосконалі. І коли ми дивимось вперед, і бачимо труднощі, які будуть перешкоджати нам рухатися вперед, нам потрібно посилити відвагу, що слабне, особливими обітницями Божественної благодаті про своєчасну допомогу. Окрім усього іншого ми маємо блаженне запевнення, що “Господь подасть силу народу Своєму”. “До Мене поклич в день недолі, Я тебе порятую, ти ж прославиш Мене” (Пс. 50: 15).
Як воїни під командуванням великого Вождя, ми вступили у Його лави не для того, щоб вести якусь непевну боротьбу, хіба що вона стала такою через наше боязке серце або невірність. Ми повністю забезпечені усією Божою зброєю, яка цілковито захистить нас від вогняних стріл противника, якщо ми візьмемо її і старанно одягнемо. З нами постійно присутній наш Вождь, доки ми пильно йдемо за Ним слід у слід. Серед гуркоту битви чути Його надихаючі слова: “Не лякайся, Черідко Мала, бо сподобалося Отцю вашому дати вам Царство”, “Будьте відважні: Я світ переміг” (Лк. 12: 32; Ів. 16: 33). Якщо ми слабкі й схильні до боягузтва, потрібно лише пригадати собі блаженну обітницю: “Господь подасть силу народу Своєму”. Тоді своєю вірністю ми прославимо Бога, Який визволить нас від усіх ворогів, видимих і невидимих.
Господній народ, як і всі інші, потребує мужності та терпеливості, інакше він швидко впаде на дусі в сутичці зі світом, плоттю та противником. Він потребує сили, потребує підбадьорення. У вірші, який ми розглядаємо, слово сила означає, передусім, відвага. Господь подасть відваги своєму народові. Він підбадьорює нас різним чином, і робить це один через одного, коли ми будуємо один одного в найсвятішій вірі.

МОЛОКО ДЛЯ НЕМОВЛЯТ, ТВЕРДА ЇЖА ДЛЯ БІЛЬШ РОЗВИНУТИХ

Нас, тим не менше, цікавить особиста, притаманна міць та її важливість. “Будьте сильні, і хай буде міцне ваше серце, усі, хто надію покладає на Господа” (Пс. 31: 25). Ми маємо запевнення, що будемо зміцнені у “внутрішньому чоловікові” через Дух Господа. Ніхто не має такої сили, сили “внутрішнього чоловіка”, окрім тих, які стали Новими Створіннями в Христі, для яких “стародавнє минуло, ото сталось нове” (2 Кор. 5: 17). Усі Божі стосунки з цим особливим духовно зачатим класом мають на меті розвиток характеру.
“Немов новонароджені немовлята, жадайте щирого духовного молока, щоб ним вирости” і стати сильними (1 Петр. 2: 2). Це молоко Слова Господь дає Своїм дітям найперше, щоб нова природа росла ним, могла засвоювати більш тверду їжу і тим самим розвиватися на подобу характеру нашого Господа. Для всіх Своїх Він приготував харч – молоко для немовлят і тверду їжу для більш розвинутих (Євр. 5: 12-14). Кожен, хто хоче бути сильним у Господі й у силі Його могутності (відваги), може скористатися з Божественних припасів.
Однак наша віра є основою нашої сили і нашого миру. Як би люто не атакували нас життєві бурі, ми ніколи не повинні відпустити наш якір [R4818] і плисти за течією, а завжди повинні пам’ятати, що “стоїть міцна Божа основа”; що “щит та лук – Його правда”; що “Він має силу й виконати те, що обіцяв”, попри наші людські недоліки та нашу кволість; що ми маємо приписану праведність Христа, нашого Гаранта та Заступника, яка вкриває нас; що “Отець любить Сам нас”; що “знає Він створення наше, пам’ятає, що ми порох”, і має співчуття до синів Своєї любові, повний жалості й милосердя (2 Тим. 2: 19; Пс. 91: 4; Рим. 4: 21; Ів. 16: 27; Пс. 103: 14). Справді, “не скажеш вже більше, ніж Сам Він сказав”, щоби дати запевнення нашій вірі, зробити наші серця стійкими і міцними до терпеливої витривалості посеред випробувань та сутичок на вузькому шляху жертвування.
Із великим співчуттям та милосердям наш Господь в останню ніч Свого земного життя дав улюбленим учням Свої заключні благословення, Свою спадщину миру. Це була найбагатша спадщина, яку Він міг передати, неоціненна спадщина. Це була обітниця спокою душі, відпочинку та вдоволеності розуму, яку Він Сам мав – Божий мир. Це був мир, який завжди мав Отець навіть посеред усього заколоту, спричиненого дозволом зла. Але він не походив з того самого джерела. В Єгови цей мир зосереджується на Ньому Самому, тому що Він усвідомлює Свою могутність і безмежну мудрість, тоді як мир Христа зосереджувався не на Ньому Самому, а на Бозі через віру в Його мудрість, силу та благодать. Тож якщо ми хочемо мати Божий мир, мир Христа (“Мій мир”), він повинен також зосереджуватися на Бозі через віру.
Обіцяний мир – це не той тимчасовий мир, який є у світі і який здобувають на короткий час, а “Мій мир”, Божий мир, який Христос мав вірою. Він, “бувши багатий, збіднів ради нас, щоб ми збагатились Його убозтвом” (2 Кор. 8: 9). Він втратив одного за одним друзів, і в останню годину Його покинули всі з тих небагатьох, які позостались, проте цей мир уцілів, пройшовши крізь втрати, переслідування, насмішки, зневагу і навіть агонію хреста. Цей мир є чимось, що не можуть знищити життєві негаразди і чого не може вирвати в нас жоден ворог.

“НЕ ДИВУЙТЕСЯ,.. КОЛИ СВІТ ВАС НЕНАВИДИТЬ”

“Для безбожних спокою немає, говорить Господь” (Іс. 48: 22). “А ті несправедливі як море розбурхане, коли бути спокійним не може воно, і коли води його багно й мул викидають”. Їхнє серце не є в згоді з миром та праведністю, а наповнене самолюбством. Безбожні шукають свого і хапають; їх охоплює гнів, якщо вони не завжди отримають те, що хочуть; їх опановує злоба, коли вони бачать, що хтось має те, чого вони не можуть мати. Усе це свідчить про брак миру.
Наскільки хтось із Господнього народу має якісь із цих злих нахилів, настільки він не може мати “миру Божого, що вищий від усякого розуму”, що не піддається опису. Це – відпочинок серця через віру. Цей мир містить задоволення від різних прикмет розуму. Наскільки розум розвиває в собі прагнення подобатися Господу, ділитися з іншими знанням Правди і розмовляти про блаженну нагоду спастися, настільки цей мир стає прагненням робити добро, а не зло. Таке прагнення, якщо його правильно спрямувати, такий Божий мир, який ніхто не може збагнути, окрім тих, хто його має, увіходить в розум і серце.
Цей мир не є зовнішнім, адже Господній народ, поодинці і разом, має надзвичайно важкі випробування. Церкву завжди переслідували, як про це попереджав нас Ісус: “Не дивуйтеся, браття мої, коли світ вас ненавидить”; “Коли б ви зо світу були, то своє світ любив би. А що ви не зо світу, але Я вас зо світу обрав, тому світ вас ненавидить” (1 Ів. 3: 13; Ів. 15: 19).

“СТРАЖДАННЯ ЗАЗНАЄТЕ В СВІТІ”

Обіцяний мир – це не той мир, про який світ завжди знає й який оцінює, бо тих, хто його має, як мали Господь, апостоли та пророки, може супроводжувати бурхливий шлях. Вони не мали миру назовні. Їх облягали й атакували зі всіх сторін; їх переслідували і змушували втікати з одного місця в інше; деяких святих минулого каменували, деяких перепилювали. Однак Божий мир, який наповнював їхнє серце, дозволяв переносити всі ці випробування з радістю. Справді, ми виразно попереджені, що так має бути зі всіма вірними, доки не здійсняться всі задуми Бога стосовно дозволу зла, і маємо запевнення, що цей мир буде присутнім під час усіх життєвих бур – “Страждання зазнаєте в світі”, але “майте мир у Мені” (Ів. 16: 33).
Обітниця, що Бог подасть мир Своєму народові, здається, має відношення тільки до миру в серці. Наш Господь та апостоли мали його настільки, що почувалися набагато краще, ніж їхні вороги. Коли Павло та Сила були у в’язниці, вони співали на хвалу Богу, замість того щоб лаяти владу і погрожувати їй, замість того щоб битися головою об в’язничні засови і казати: “Бог забув про нас; тепер ми підемо і будемо займатися власними справами”. Так само з нами. Наскільки ми дивимось на речі з Божественного погляду та визнаємо цінні обітниці й дозволяємо їм надихати наші серця, ми будемо радіти з цих обітниць, і наші серця будуть блаженні. Навіть якщо ми маємо випробування та труднощі, які не можемо здолати, але які виробляють у нас плоди та благодаті Духа, ми можемо радіти і віддавати подяку за ці докази Божої любові.

“МИР СВІЙ ВАМ ДАЮ”

Бачимо, що Божий мир може співіснувати з великим заколотом та усіляким смутком та болем, бо він залежить не від зовнішніх обставин, а від рівноваги розуму та стану досконалого серця. Такий мир – Божий мир – мав наш Господь Ісус посеред усієї метушні та замішання Його багатого подіями земного життя. А це змушує нас задуматись над останньою настановою нашого Господа Своїм учням, коли Він збирався залишити світ, як про це свідчать Його слова: “Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ [скупо або ж мир, який щезає]. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається” (Ів. 14: 27).
Обітниця з нашого вірша – “Господь поблагословить миром народ Свій” – мабуть, стосується цього Віку, коли все створіння стогне й мучиться в болях (Рим. 8: 22). Коли буде запроваджений Тисячолітній вік, пануватимуть умови миру, і Він дасть мир усім людям.
Візьмімо собі за лозунг слово “ВІДДАНІСТЬ” Богу та принципам праведності, і нехай кожен з нас напише на своєму серці ласкаву обітницю: “Господь подасть силу народу Своєму”. Будьмо вірним “Його народом”, намагаймось щиро прагнути і вірно використовувати обіцяну силу. “Вірний Той, Хто вас кличе, Він і вчинить оте”; “Вірний бо Той, Хто обіцяв” (1 Сол. 5: 24; Євр. 10: 23).
Отже, якщо вам не вистачає обіцяної сили або миру, шукайте проблему в собі, а не в Бозі. Або ж ви недостатньо цікавитеся у своєму серці Його службою або ж не використовуєте сили, яку Він постачає. “Господь подасть силу народу Своєму [Своїм довірливим, вірним слугам, які використовують для Його слави таланти, посвячені своєму Учителеві, якими б численними або нечисленними не були ці таланти], Господь поблагословить миром народ Свій”.

R4817 (1911 р.)