ДУХОВНИЙ РІСТ

“Роблячи так, ви ніколи не спіткнетесь” (2 Петра 1: 10).

Ріст і розвиток християнського характеру має філософську основу, так само як ріст і розвиток рослин. І чим більше ми знайомимося з природніми процесами та умовами розвитку і росту в одному і другому випадках, тим краще зрозуміємо, як виховати в собі та здобути бажане – зрілість і рясне плодоношення. Рільник, який використовує на практиці тільки те, чого навчився випадково, везінням, і якого спонукує до дії тільки нагальна потреба, не повинен сподіватися врожайного поля, багатих жнив і заслуженого визнання своєї діловитості, яка дістанеться ощадливому рільнику, що вивчив свою справу і застосував помічні в роботі знання, дбайливо нагромаджені, а також заповзятливість і запал.
Візьміть, для прикладу, плодове дерево. Якщо хтось, не знаючи нічого про потребу догляду за ним, просто посадить дерево і забуде про нього, сили дерева, замість того щоб піти у плід, підуть у деревину і листя; личинки та гниль будуть атакувати коріння; комахи будуть гризти та псувати убогі плоди, і якщо воно буде рости далі, то нікому не приноситиме користі, виснажуватиме ґрунт, буде свідчити про недбалість господаря і заслуговуватиме тільки на те, щоб його зрубали на пні. Якщо ж його обрізати, обчищати, оберігати від шкідників і т. п., то під блаженним впливом Божого сонця, дощу й повітря воно приноситиме рясний плід і привертатиме до себе увагу, тому що закони природи правильні й бездоганні у всіх своїх проявах.
Не менш строгими є прояви морального закону під час росту і розвитку морального характеру. У правильних умовах, під правильним, дбайливим доглядом характер буде рости і розвиватися згідно зі встановленими законами, ставатиме гарним та рясним, щоб благословити себе та інших, або ж, якщо не буде потрібного догляду за ним, він навіть у сприятливих природних умовах виявиться спотвореним, нікчемним та безплідним.
Коли ми віддали наші тіла на живу жертву Богу, святу та прийнятну через заслугу нашого Відкупителя, ми отримали дух прийняття на духовний рівень як духовні сини Бога, і відтоді здібності та вдача нашого смертного тіла набули нового змісту під проводом та контролем Духа Бога. Вірність, з якою ми розвиваємо цю умовну нову природу шляхом наполегливої відмови від старих звичок думати і робити, замінюючи їх на нові чесноти і підготовляючи до активності в Божественній службі, повинна показати, чи ми дійсно заслуговуємо на нову природу у воскресінні. По відношенні до досконалого духовного стану наш теперішній умовний стан вважається зародковим, тому що характер і вдача Нового Створіння у зародку буде вдачею удосконаленого Нового Створіння, коли воно народиться у воскресінні.
Апостол стверджує (Рим. 8: 11), що коли ми справді маємо Божий Дух у собі (хіба що ми його вгашаємо або відсуваємо від себе), він оживить наші смертні тіла, зробить їх живими для Бога, активними в зростанні за його подобою та багатими на християнські благодаті та методи діяльності. Ще він додає: “А коли хто не має Христового Духа, той не Його”; “Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі” (Рим. 8: 9, 14).
Отже, наша справа – рости, виховувати в собі вдачу, гідну духовних синів Бога, покликаних бути “спадкоємцями Божими, а співспадкоємцями Христовими”.

РОЗВИТОК ХРИСТИЯНСЬКОГО ХАРАКТЕРУ – ПОСТУПОВА, ЩОДЕННА ПРАЦЯ

Апостол Петро розповідає, як продовжувати виховувати християнський характер, натякаючи, що ми не можемо це зробити за день, ані за кілька днів, що це повинна бути поступова, щоденна праця, процес додавання чесноти до чесноти, благодаті до благодаті, щодня і щогодини. Він каже: “Тому докладіть до цього всю пильність, і покажіть у вашій вірі чесноту [стійкість], а в чесноті пізнання, а в пізнанні стримання [самоконтроль], а в стриманні терпеливість, а в терпеливості благочестя, а в благочесті братерство, а в братерстві любов”, а тоді додає: “Бо, роблячи так, ви ніколи не спіткнетесь” (2 Петр. 1: 5-7, 10).
Це дуже переконливе запевнення: якщо ми будемо робити ці речі, то напевно отримаємо схвалення від Бога. Тому добре було би відноситись до них з особливою уважністю. Перед нами вісім елементів, які повинні привести до появи християнського характеру: один слід додавати до іншого і засвоювати духовним зачатком нової природи, аж сформується зародок Нового Створіння. Потім він повинен продовжувати рости і розвиватися. Гляньмо на них ще раз: 1. Віра; 5. Терпеливість; 2. Чеснота [стійкість]; 6. Благочестя; 3. Пізнання; 7. Братерство; 4. Стримання [самоконтроль]; 8. Любов.

“ТАК СКАЗАВ ГОСПОДЬ” ПОВИННО БУТИ КІНЦЕМ УСЯКОЇ ПОЛЕМІКИ

Тепер дещо самоаналізу. Нехай кожен запитає себе:

Чи я маю віру, яку згадує тут апостол: не віру в кожну річ чи в кожну особу, а віру в Бога – у Його План відкуплення через жертву, яка є на благо інших, є заміною, а також у всі Його щедрі обітниці, збудовані на цій міцній основі? Чи я довіряю Йому беззастережно? Чи “Так сказав Господь” є кінцем усякої полеміки, вирішенням усіх сумнівів і заспокійливим запевненням у кожних труднощах?
Чи я намагаюся вести доброчесне життя? Це для Божої дитини, посвяченої, щоб стати живою жертвою, означає щось набагато більше, ніж просто уникання зла. Це означає жити добропорядно, тобто бути вірним своїй угоді, порушити яку означало б те саме, що присягати неправдиво. Йдеться про витривалість, силу характеру в праведності. Це означає прояв усієї розважливості в наших вчинках як щодо Бога, так і щодо наших ближніх, бездоганну чесність, справедливість і правду в якості єдиного критерію.

Псалмист дає чітке визначення цього словами: “Той, хто в невинності ходить, і праведність чинить, і правду говорить у серці своїм, хто не обмовляє своїм язиком, і злого не чинить для друга свого, і свого ближнього не зневажає! Обридливий погорджений в очах його, і він богобійних шанує, присягає, для себе хоча б і на зло, і дотримує [не порушує домовленості, навіть якщо вона виявиться несприятливою для нього]; не дає свого срібла на лихву [щоб мати несправедливу користь із чиєїсь нужди], і не бере на невинного підкупу. Хто чинить таке, ніколи той не захитається” (Пс. 15: 2-5). Такою є добропорядна людина, людина стійкого, сильного характеру. Як нам потрібна Божественна підтримка в цьому! Як критично важливо розсуджувати себе!

Чи я намагаюся з кожним днем здобувати більш повне та цілісне знання про Бога, про План, виявлений у Його Слові, і про ті його особливі риси, які зараз є в дії, щоб я міг співпрацювати з Ним у їхньому виконанні, а також про Його волю для мене в цих конкретних стосунках та умовах, в яких я зараз знаходжуся – незалежно від моєї волі та ставлення в будь-якій справі? Чи я намагаюся здобути знання про Бога та Його праведну волю щодо нас, як вона виявлена святим Духом через Його Слово? Нехтувати цими Божественно визначеними засобами для здобуття знання рівнозначно встановленню свого власного недосконалого критерію праведності та ігноруванню Божественного. Тому важливо, щоб ми проявили всю пильність до вивчення Божественного Пророцтва, щоб тим самим зміцнитися у вірі та ділах.

(4) Чи я стриманий, поміркований, контролюю себе у всьому – у їжі, у питті, у домашніх справах, у поведінці, у думках, у словах, у вчинках? Чи я розумію, що самовладання є одним з найважливіших елементів доброго характеру? “Хто ж панує над собою самим, ліпший від завойовника міста” – ось рада Мудреця, і багато великих завойовників мали б навчитися панувати над собою і тримати себе під контролем. Самоконтроль має [R4809] пряме відношення до всіх наших почуттів, думок, смаків, бажань, зусиль, задоволень, переживань та надій. Його виховання означає, отже, вищий рівень розвитку характеру. Самоконтроль, який супроводжується вірою, стійкістю, знанням згори, означає щораз більший запал та активність в Божественних речах, а також більшу поміркованість в земних. “Нехай про вашу поміркованість [стриманість, самовладання] знають усі” (Фил. 4: 5, WTB) – у прийнятті рішень, у поведінці, у влаштуванні земних справ і т. д. Нехай про нас судять по нашій вдумливій (не гарячковій та квапливій), уважній та тактовній поведінці в кожній справі життя – що ми з повагою ставимося до того, що визнаємо.
(5) Чи я терпеливий у випробуваннях та картанні мене, тримаючи свої емоції завжди під контролем тверезої розважливості, дозволяючи терпеливості мати досконалий чин у вихованні характеру, як би сильно плуг та борона не переорали ґрунт серця, і з покорою щоразу піддаючись картанню? І чи я бадьоро підкоряюсь під могутню Божу руку в Його праці приготування мене до того, щоб зайняти місце в Його Царстві, яке скоро буде встановлене? Грецьке слово, перекладене тут як терпеливість, означає бадьора витривалість.
(6) Чи я уважно приглядаюсь до Божественного зразка і намагаюсь дотримуватись його у своєму характері та способі діяльності? Чи я (як батько або той, хто займає відповідальне становище) використовую ці повноваження так, як Бог використовує Свої – не зі самолюбною метою, щоб пишатися ними або ще якось утискувати чи зневажати дані Богом особисті права підлеглих, а для благословення та користі їх навіть ціною самовідречення, з терпеливістю, гідністю і тактом, а не з хвалькуватою гордовитістю, характерною для тиранів?
Чи я (як син або той, хто певною мірою є під чиєюсь владою) беру за взірець повну любові слухняність, дану нам як приклад в нашому дорогому Господі? Він радо виконував волю Отця, скільки б це не коштувало Йому Самому. Як людина під владою царств та правителів цього світу, і як юнак, підлеглий земним батькам, Він був відданий та вірний (Мт. 22: 21; Лк. 2: 51), але в особистому плані вся ця земна влада поступалася Йому, хоча в правовому стояла вище від Нього. Як чудово ми можемо прикрасити та наповнити змістом будь-яке становище, яке займаємо в житті, якщо будемо уважно вивчати та копіювати побожність (Богоподібність) – чи то як знатні особи або прості селяни, пани або слуги!
(7) Чи є в усіх моїх вчинках братерство (братня доброзичливість)? Чи воно дозволяє мені бути достатньо поблажливим до успадкованих слабкостей та випадкових помилок інших? Чи ця братня доброзичливість поводиться терпеливо та послужливо, як диктує мудрість, щоб виправити ці помилки, і чи вона готова робити це навіть коштом власних інтересів, до того ж обґрунтовано і розсудливо?
Чи, чесно дивлячись собі в очі, я бачу вади свого характеру; чи я з вдячністю приймаю запропоновану братом допомогу і покірно зношу докір, постановивши, що за Божою благодаттю я переможу таке ставлення, і буду радше поміччю, аніж перешкодою для інших, навіть якщо це коштуватиме мені життя; що я більше не буду сприяти своїй колишній вдачі, а стану діяльним у службі Богу разом із тими, з ким повинен співпрацювати в цій службі, а не бути тягарем?
(8) Чи я маю щиру (невдавану) любов до неправедних і неприязних, а також до доброзичливих і гарних – любов, яка завжди готова проявити себе в мудрій та послужливій поведінці щодо святих та грішних; яка співчуває, допомагає, втішає, підбадьорює і благословляє всіх, хто є в межах її досяжності; яка очікує величних нагод, сили та слави грядущого Віку, і, перш за все, його привілеїв поширювати благословення у всьому світі; яка, керуючись таким ставленням, використовує кожну наявну можливість мудро й на основі Божественного Плану, щоб досягти тієї ж мети, проявляючи та культивуючи при цьому вдачу, яка повинна знаходитися в кожному члені цієї славної громади, що становитиме Уряд Царя в грядущому Віці? Якщо цю вдачу не започаткувати тут, не виховувати і не розвивати, ми не удостоїмося цього становища там.
Як доглянутий сад потребує обрізання, очищення рослин та обробітку ґрунту, щоб добитися потрібного плодоношення, так і ми повинні бути пильними й сприймати необхідні перестороги, щоб уникнути занепаду та зіпсуття характеру. Ми також повинні остерігатися втручання злих сил та впливів, готових виснажити життя Нового Створіння. Якщо ми дамо відсіч дияволу, він утече від нас; якщо терпеливо перебуватимемо в добрих ділах, то наслідком буде більша міра розвитку. “Бо коли це в вас є та примножується, – каже апостол Петро (тобто, якщо ви це маєте в якісь мірі й продовжуєте виховувати в собі, так що воно примножується і щораз більше панує у вас), – то воно зробить вас нелінивими [діяльними], ані безплідними для пізнання Господа нашого Ісуса Христа”. Саме для таких є Правда: “Світло сіється для справедливого”, і він обов’язково отримає його. Він не ходитиме в темряві. Хто виконуватиме Божу волю, той довідається про науку (Ів. 7: 17). “А хто цього не має, той сліпий, короткозорий, він забув про очищення з своїх давніх гріхів”.

“Тому, браття, тим більше дбайте чинити міцним своє покликання та вибрання, бо, роблячи так [старанно виховуючи цю вдачу], ви ніколи не спіткнетесь”. Виправдані повною мірою, через віру в жертву Христа для вашого відкуплення та освячення Правдою (відокремлюючись від світу та присвячуючи себе службі Богу), ви зробите міцним свій остаточний вибір до цього становища слави, честі та безсмертя, до якого ви покликані. Бо “щедро відкриється вам вхід до вічного Царства Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа”.
“Тому то, – знову говорить наш улюблений брат Петро, – ніколи я не занедбую про це вам нагадувати... Бо вважаю я за справедливе, доки я в цій оселі, спонукувати вас нагадуванням,.. А я пильнуватиму, щоб ви й по моєму відході завжди мали це в пам’яті”. Це Петро і робив, і Церква дотепер може мати користь із його братньої поради.
Якщо апостол Петро, звертаючись до посвячених, виразно і чітко показує шлях, яким ми можемо вчинити міцним наше покликання та вибрання до головної милості Бога, то апостол Павло, звертаючись до того самого класу, показує, що свідоме та тривале нехтування розвитком та культивуванням християнського характеру тягне за собою не тільки втрату головної милості Високого Поклику, але й, остаточно, всілякої милості. Він пише: “Бо коли [ви, які урочисто обіцяли жертвувати саме своє життя в службі Богу, для викорінення зла] живете за тілом [керуєтесь самолюбними мотивами, для самовдоволення], то маєте вмерти” (Рим. 8: 13). Бог не збирається використовувати тих, хто свідомо ламає угоду та порушує її, і не має для них місця, якщо вони вже прийшли до знання Правди та Його волі й урочисто обіцяли вірно її виконувати.
Та попри всі наші намагання й пильність ми не зможемо в нинішніх умовах досягти нашого ідеалу. Досконалість є чимось, до чого можна тільки наблизитися в теперішньому житті. Але міра наших зусиль досягти її буде свідчити про міру нашої вірності й великого бажання це зробити. А це зусилля не буде безплідним. Коли не виявиться жодних плодів, то можемо бути певні, що ми приклали мало зусиль або не приклали жодних для обробітку, обрізання і т. п. Плід з’являється не тільки у вигляді розвитку християнських благодатей характеру, але й у зростанні активності. Ми не повинні чекати на наші безсмертні тіла, обіцяні нам у воскресінні, перш ніж почати свою діяльність у Божій службі. Якщо в нас є дух (воля, вдача) нової природи, наші смертні тіла будуть активні в службі Божій Правді вже зараз. Наші ноги будуть поспішати виконувати своє доручення, наші руки будуть негайно виконувати свою працю, наш язик буде готовий нести свідоцтво Правді, наш розум буде з готовністю шукати шляхи і засоби, щоб зробити це повніше та ефективніше. Так ми будемо живими листами, які знають та читають усі довкола нас, для честі Того, Хто покликав нас із темряви в дивне Своє світло.