ЩОБ СВОЇМ ЯЗИКОМ НЕ ГРІШИТИ

“Я сказав: Пильнувати я буду дороги свої, щоб своїм язиком не грішити, накладу я вуздечку на уста свої, поки передо мною безбожний” (Псалом 39: 1).

Наші думки в цілому мають багато спільного з нашою мовою, нашими висловлюваннями. Тому той, хто має відповідний контроль над своїм серцем, керуватиме собою в кожному значенні слова. Якщо наші дороги подобаються Господу, якщо наші дороги є дорогами праведності, тоді з повноти серця уста промовлятимуть для збудування слухача. Якщо дороги правильні, то і висловлювання будуть правильні. Люди загально люблять себе й уникають казати щось погане, неприємне про себе. Проте людині, яка ненавидить своїх ближніх, не створюватиме найменших труднощів говорити про них щось погане, тобто неприємне.
Хоча язик є одним з найкорисніших членів, однак на нього треба накласти вуздечку, обмеження, контролюючий вплив. Язиком ми можемо віддавати честь нашому Богу і можемо хулити Його. Знаходячись у присутності безбожного, ми повинні бути ще більше на осторозі, ніж з праведним, бо в першого нахили та думки є до злого. Біля безбожного чи в його присутності ми є під дією грішного впливу. У таку мить декому зі співчутливою вдачею може бути особливо важко приборкати свій язик, але краще зробити це, аніж говорити безбожному навіть добрі речі, які б ми не вагалися сказати праведному. Господь дав пораду: “І не розсипайте перел своїх перед свиньми, щоб [вони],.. обернувшись,.. не розшматували й вас”.
У світі, крім зловмисних людей, є ще інший клас, по-біблійному названий безбожними, а саме, люди, які мають знання про Господа, але виступають проти Нього. Юда був із цього класу. Отже, поруч з нами є ті, у кого протилежне ставлення. Мабуть, ніхто не буває таким цинічним, як ті, що стали причасниками Святого Духа і відвернулися від “Дороги, Правди та Життя”. Вони [R4805], здається, ще більше безбожні, ніж інші, бо заслуговують на більший осуд. Якими б пильними ми не були, вони спотворять наші слова і будуть наполягати, що ми сказали щось, чого ми насправді не казали.
Застереження Святого Письма не є безпосередньо проти язика, а проти впливу, який ми здійснюємо на інших за допомогою нашого язика. Мабуть, кожна особа з досвідом повністю погодиться з твердженням, що язик має могутніший вплив в доброму або злому напрямку, ніж будь-який інший член тіла.

ЯЗИК ЧАСТО КОЇТЬ ЛИХО МІЖ ГОСПОДНІМ НАРОДОМ

Як вудила коня здатні контролювати його силу, і як мале стерно корабля спрямовує його шлях, так язик і перо, його представник, може впливати на велику кількість людей на добре чи на зле. Яким важливим у такому випадку є язик! Наскільки частіше він буває задіяний як знаряддя зла, а не добра; щоб руйнувати віру, а не будувати її; щоб сіяти зерно незгоди та незадоволення, а не те, що несе праведність і мир! І хоч це вірно передусім про людей у світі, це вірно також про Божий народ, і кожен повинен пам’ятати, що він певною мірою є вчителем і з дня на день або рухає вперед або стримує справу правди, праведності та миру.
У невідродженому світі язик є “вогнем”, що безконечно розпалює гнів, заздрість, ненависть, суперечки та все, що оскверняє ціле тіло, збуджуючи нездорові пристрасті та прагнення. Не дивують слова апостола, що, образно кажучи, язик запалює вогонь геєнни – Другу Смерть. Він палає і загрожує знищити не тільки його господаря, але й інших.
Як недосконалі істоти, ми не завжди здатні бути досконалими в слові та ділі. Незважаючи на наші найкращі намагання, ми часом помиляємося словом і ділом, однак треба прагнути досконало володіти своїми словами та дорогами через наполегливі та вірні зусилля. Тим не менше, за кожне пусте слово ми зобов’язані дати звіт у цьому нашому дні Суду.

МИ ПОВИННІ ЩОДНЯ ДАВАТИ СВІЙ ЗВІТ

Якщо під час щоденного ретельного вивчення своїх доріг, яке є обов’язком кожного християнина, ми виявимо, що наші слова хоч якось знеславили Господа, ми повинні пам’ятати, що “коли хто згрішить, то маємо Заступника перед Отцем, Ісуса Христа, Праведного” (1 Ів. 2: 1), і в імені нашого Заступника ми можемо наблизитися до престолу благодаті. Там ми можемо пояснити нашому Небесному Отцю, що ми розуміємо свою помилку і глибоко шкодуємо, що ми не вміємо віддати честь Його імені та Його справі святим життям та поводженням, і покірно просимо, щоб гріх не був поставлений нам за провину, а був витертий на основі Його милостивого задуму для нашого очищення через Христа, і покірно визнаємо, що в Його дорогоцінній крові є вся наша надія та довіра.
Так ми повинні давати звіт за кожне пусте слово. І за свої слова розкаяння, доповнені заслугою Христа, застосованою завдяки вірі, ми будемо виправдані. Інакше пусті слова, зневажливі для Господа, будуть свідчити проти нас і засуджувати, а ми будемо змушені терпіти наслідки. Першим наслідком буде кривда, завдана самим собі, бо кожна погана думка або слово потурання робить черствим характер і схиляє щораз більше до неправедності. Другим наслідком є те, що ми, даючи поганий приклад іншим, збуджуємо в них зло. “Лагідна відповідь гнів відвертає, а слово вразливе гнів підіймає” (Притч. 15: 1). Тому нерозумними та невдячними словами ми можемо викликати довкола себе труднощі, які стануть знаряддями Справедливості, яка принесе відплату і дасть урок того, як контролювати себе і зважати на почуття та думки інших.
Часто буває так, що Господа (або диявола) звинувачують у випробуваннях, які є всього лиш природними наслідками наших власних помилок. Той, хто не може визначити (сам), у чому суть справи, молиться надаремно до Господа, щоб забрати чудесним чином те, чого він сам міг би уникнути через слухняність Слову та енергійну самодисципліну. “Бо коли б ми самі судили [і виправляли] себе, то засуджені ми не були б. Та засуджені від Господа, караємося [переважно через труднощі, в які потрапляємо через власні помилки], щоб нас не засуджено зі світом” (1 Кор. 11: 31, 32).

СХИЛЬНІСТЬ ГРІШНОЇ ПРИРОДИ ЗВИНУВАЧУВАТИ ІНШИХ, А НЕ СЕБЕ

Та навіть якщо вважати, що труднощі не спричинені безпосередньо Богом чи дияволом (“Але кожен спокушується [випробовується], як надиться й зводиться пожадливістю власною [власними бажаннями]”), природна тенденція в тому, щоб винуватити когось іншого і думати, що відсутність у нас терпеливості, наше необачливе слово та вчинок є з вини іншого. Як багато обманюють себе і підбадьорюють думкою, що “Коли би кожен мав таку розсудливу та лагідну вдачу, як я, то наша сім’я чи зібрання Церкви, чи громада були би істинним небом на землі!” Улюблені, розгляньмо себе, будьмо дуже покірні, щоб думки про самозамилування та самовдоволення, над якими ми можемо розмірковувати у своєму серці (навіть якщо ми не вимовляємо їх уголос), не принесли нам осуду.
“А коли любите тих, хто любить вас, яка вам за те ласка? Люблять бо й грішники тих, хто їх любить. І коли добре чините тим, хто добро чинить вам, яка вам за те ласка [заслуга]?” (Лк. 6: 32, 33). Тільки тоді, коли ми “терпимо недолю, непоправді страждаючи”, Бог приймає наші страждання як жертву любих пахощів. “Бо яка похвала, коли терпите ви, як вас б’ють за провини? Але коли з мукою терпите за добрі вчинки, то це вгодне Богові! Бо на це ви покликані” (1 Петр. 2: 19-21). Улюблені, пильнуймо, щоб наші страждання були тільки для праведності, і не звинувачуймо Бога чи наших ближніх за лиха внаслідок потурання нами нашим власним успадкованим чи вихованим хибам.
Пам’ятаючи факт, що ми тепер є на судовій лаві Справедливості, яку, якщо ми справді Господній народ, ми будемо щораз більше усвідомлювати, “то якими мусимо бути в святому житті та в побожності ми?” (2 Петр. 3: 11). Богоподібність, зрозуміло, не може містити жодних злісних поголосок, жодного нечистого, нечестивого поводження, жодних віроломних, бунтівних слів. Пам’ятаймо щоденно зводити наші рахунки з Господом, щоб переконатися, що жодний запис про пусті слова, в яких ми не розкаялися і які, відповідно, не отримали пробачення, не свідчить проти нас. “Тільки поводьтеся достойно Євангелії Христової” (Хом.).

СВЯТІ ДУМКИ ПРИНОСЯТЬ СВЯТІ СЛОВА

“Наостанку, брати, усе, що лиш правдиве, що чесне, що справедливе, що чисте, що любе, що шанобливе, коли якась чеснота чи що-будь похвальне, – про те думайте!” (Фил. 1: 27; 4: 8, Хом.). Ось так з доброго скарбу серця ми будемо говорити слова правди та поміркованості і будемо віддавати честь нашому Господу побожним життям та поводженням, підкоряючи нахили нашої упалої природи і “поводячись поміж поганами добре, щоб за те, за що нас обмовляють вони, немов би злочинців, побачивши добрі діла, славили Бога в день відвідання” (1 Петр. 2: 12).
Якщо ми щоденно складаємо звіт перед Богом і шукаємо Його благодаті, щоб мати більше сили перемагати в кожному наступному дні, ми будемо виправдані в суді й отримаємо схвалення перед Богом через Христа, маючи свідоцтво Його Святого Духа, який свідчитиме нашому духу, що ми Йому подобаємося і прийнятні для Нього. Тому, дорогі брати та сестри, “пильнуймо дороги свої, щоб своїм язиком не грішити” (Пс. 39: 2). Немає нічого такого могутнього своїм впливом, як язик. Вплив доброго слова, доброї думки може поширитись на весь світ; і зла думка, зле слово також може поширитись своїм впливом аж до країв світу.

R4804 (1911 р.)