БЕЗДОГАННІ, ЩИРІ, НЕВИННІ

“Щоб були ви бездоганні та щирі, невинні діти Божі серед лукавого та розпусного роду, що в ньому ви сяєте, як світла в світі, додержуючи слово життя” (Филип’ян 2: 15, 16).

Бути бездоганним означає бути позбавленим будь-якої схильності чинити зло; не керуватися гнівом, злобою, ненавистю, сваркою, а, навпаки, бути готовим робити усіляке можливе добро для всіх, з ким ми стикаємося. Ми повинні бути щирими не тільки в очах Бога або братів, але щирими, наскільки це можливо, в очах світу, перед яким ми повинні світити.
Бездоганність не обов’язково означає досконалість. Хтось може бути бездоганним і в той же час недосконалим через природні слабкості. Бути бездоганним в очах Бога означає жити так, щоб Він міг бачити, що наміри такої особи завжди справедливі, люблячі, добрі. Світ говоритиме про нас зло, як говорив зло про нашого Господа, і ненавидітиме нас, бо темрява завжди ненавидить світло. Якщо ми маємо дружбу зі світом, то ми не є в згоді з Богом. Апостол Яків запитує: “Чи ж ви не знаєте, що дружба зо світом то ворожнеча супроти Бога? Бо хто хоче бути світові приятелем, той ворогом Божим стається” (Як. 4: 4). Але якщо ми є друзями Бога, то світ намагатиметься заподіяти нам шкоду як лиходіям – “як обманцям, але ми правдиві”. Не будучи “друзями світу”, ми повинні намагатися бути з ним у мирі, наскільки це залежить від нас.
Однак ми не можемо сподіватися подобатись усім. Ми повинні бути бездоганними в очах тих, кого вважаємо найрозсудливішими з людей. Так було з нашим Господом. Хоча світ звинувачував Його, проте у своїх приватних розмовах люди визнавали факт, що Він був невинним. Пилат, який видав Його на смерть, був достатньо чесним, щоб сказати: “Яке ж зло вчинив Він? Я нічого, що на смерть заслуговувало б, на Нім не знайшов”; “Я невинний у крові Його [цього праведника]” (Лк. 23: 22; Мт. 27: 24).
У розглянутому вірші думка апостола полягає в тому, що які би звинувачення не висували проти нас, наш спосіб поведінки перед світом повинен бути таким, щоб тільки особи зіпсованого розуму думали про нас погано; щоб кращі уми думали справедливо і зазначали, що життя Господнього народу справді є бездоганним і не заслуговує на осуд.
Учні проживали серед розпусного роду – свого власного юдейського народу, серед якого мали вести себе так, щоб їхнє життя було світлом для їхніх співвітчизників. Розпусність свідчить про небажання брати до уваги керівництво Господа. Лукавість, мабуть, стосується життєвого шляху – не завжди відкритої гріховності, а лукавства, правильних і неправильних вчинків одночасно. З одного боку було зле серце невіри, з іншого – форми та церемонії.
Понад вісімнадцять століть ці умови супроводжували Господній народ. Скрізь є багато лукавства та свавілля. Багато речей, як відомо, суперечать волі Господа. Серед цих умов Господній народ повинен сяяти як світила, повинен намагатися ходити Господніми дорогами, щоб “звіщати чесноти Того, Хто покликав його із темряви до дивного світла Свого”.

R4797 (1911 р.)