ПІСНЯ ВИНОГРАДНИКА
Ісаї 5: 1-12

“Заспіваю ж я вам про Свойого Улюбленого пісню любовну про Його виноградника”.

До цього уроку, як і до попереднього, ми маємо Божественно натхненний ключ, бо ці слова цитував Великий Учитель і застосовував їх до юдейського народу, як пояснює сам пророк. Те, що пророк називає піснею, ми могли би властиво назвати притчею або оповіданням, де показано, що Бог насадив народ Ізраїлю як Свій виноградник. Він зібрав каміння, тобто усунув труднощі, і посадив у ньому найкращу лозу, найбагатші обітниці – обітниці Месіанського Царства та благословення Ізраїлю і всіх племен землі. Він дав для нього сторожову вежу в Пророцтвах та обгородив його Законом і Пророками та всіма домовленостями, зробленими для цього святого народу. Зрозуміло, що Він повинен був шукати добірних плодів у так сприятливо розташованому винограднику, та наслідки виявилися незадовільними. Плоди не відповідали обітницям, які Він насадив, а були дикими гронами, кислими, дрібними.
Такий стан панував за часів Ісуса. Хоча Господь час від часу дозволяв труднощі на народ, його проломи завжди вдавалося полагодити, і народ уцілів. Його мури Божественного захисту та керівництва, а також сторожова вежа, утримувались в належному стані. Іван Христитель був останнім із пророків. Після нього Господь виконав для буквального Ізраїлю те, про що згадується в цьому пророцтві. Огорожа була розбита. Сам він був спустошений. Ніхто про нього не дбав. Польові звірі, поганські народи, спустошили виноградник, і, за Божественним наміром, жоден дощ Божественного благословення, втіхи, підбадьорення та плодоношення не впав на юдейський народ за всі ці більш ніж вісімнадцять століть.

ПРАВИЛЬНИЙ ВИД ПЛОДУ

Яким був правильний плід, якого Господь мав право сподіватися від цього виноградника, і чому Він не знайшов його? У наведеному пророцтві Він говорить: “Бо виноградник Господа Саваота [R4795] то Ізраїлів дім, а муж Юди коханий Його саджанець. Сподівавсь правосуддя, та ось кроволиття, сподівавсь справедливості Він, та ось зойк”. Іншими словами, Божа угода з Ізраїлем полягала в тому, що ізраїльтяни повинні мати блаженний привілей бути Його народом, тоді як наявність Його Божественної милості залежала від вірного дотримання ними Божественного Закону. Він знав, що вони не зможуть дотримуватися Закону досконало, знав, що не отримає ідеального винограду, але мав право сподіватися чогось набагато кращого, ніж знайшов – щирих зусиль, навіть якщо були тілесні недоліки.
Вимоги Закону полягали у найвищій любові до Всевишнього, яка керує кожною думкою, словом і ділом, а також любові до ближнього як до самого себе, – безкорисливої любові. Вимогою було дотримання цього Закону, принаймні в його дусі, у міру здатності плоті. Якби в той час в Ізраїлі був такий плід (коли Ісус представ перед ізраїльтянами вісімнадцять століть тому), вони були би готові становити духовне Царство, яке тоді і там було би встановлене згідно з Божественною обітницею. Але їхня неготовність призвела до повалення всієї їхньої системи. Вони не мали достатньо любові ані до Бога, ані до своїх ближніх.
З цього ми не повинні розуміти, що Ізраїль був більш виродженим, ніж решта світу. Віримо, що все було навпаки. Просто тоді інші народи не були особливим чином насаджені й огороджені, а також особливим чином политі й пильновані. Там, де більше було дано, більше вимагалося. А коли більше не вдалося знайти, і нечисленні вірні були зібрані, сам виноградник був тимчасово покинутий. Ми справді раді зазначити зі Святого Письма, що надходить час, коли той самий виноградник буде відновлений у ще більш сприятливих умовах, під час Месіанського правління слави та небесної сили. Але зараз він все ще в безладному стані.
Наступні вірші уроку висловлюють невдоволення схильністю ізраїльтян жити коштом один одного, результатом чого стало велике багатство з одного боку і велика бідність з іншого. Це пророцтво пригадує нам слова Великого Учителя, коли Він сказав: “Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що вдовині хати поїдаєте” – присвоюєте собі майно бідних, можливо, іноді формальним, законним шляхом. Ви не сповнені тієї любові до ближнього як самого себе, яка спонукала б вас сприяти бідному, вдові та сироті і бути великодушними до всіх. Гріх самолюбства, жадібності свідчить про нестачу Духа Господа і доброї волі до всіх. Більшість юдеїв за днів нашого Господа Ісуса мала саме такий відтінок самолюбства і, отже, не була в стані розуму, угодному Господу, щоб становити духовний клас Нареченої, за винятком небагатьох, “останку”, згаданого пророком.
Господь дав зрозуміти, як Він покарає самолюбних. На великі маєтки прийде руїна, а земля не принесе віддачі за важку працю. Тому самолюбство отримає докір і покарання в земних справах, а також коштуватиме втрати духовних привілеїв.

ЗАСТОСУВАННЯ ДО ДУХОВНОГО ІЗРАЇЛЮ

Божі стосунки з тілесним Ізраїлем не тільки представляють принципи Божественного правління та вимог, але й самі вимоги до щоденного служіння Ізраїлю, як це показує Святе Письмо, адже він образно зображує духовний Ізраїль. Як природний Ізраїль не зумів прийняти Ісуса під час Його першого приходу – окрім “останку”, – так само духовний Ізраїль, званий “християнством”, не буде готовий прийняти Його як великого Месію при встановленні Його Царства. Зверніть увагу на те, з якою дбайливістю Господь насадив Свою Церкву, забираючи всі труднощі під час її заснування. Зверніть увагу на надзвичайно великі небесні, духовні обітниці, якими Він оточив Церкву як Свій виноградник. Зверніть увагу на те, що Отець насадив його Своєю правицею. Зверніть увагу на Сторожову Вежу Благодаті та Правди, утверджену апостолами. Зверніть увагу на благословення Святого Духа.
У кінці цього Віку настає час жнив для духовного Ізраїлю, як наприкінці юдейського Віку був час жнив для природного Ізраїлю. Тут, як і там, лише “останок” виявиться гідним Царства, натомість велика, номінальна маса виявиться негідною. Чому? Бо переважає дух світськості та самолюбства замість духа Господа – духа покори, лагідності, любові. Лише в небагатьох Бог є на першому місці. Лише в небагатьох є дух повного посвячення виконувати Божественну волю. Лише в небагатьох є любов до братів і готовність віддавати життя один за одного (Ів. 15: 13). Лише в небагатьох є, принаймні, ділова чесність, справедливість. Сьогодні самолюбство громадить скарби, тож наслідки, будьмо певні, будуть незадовільними – “час утиску, якого не було від існування люду” (Дан. 12: 1).
Більше того, як далі показує пророк, накопичення багатства, як правило, шкідливо впливає на багатих. Це і неробство, і музика та вино, і ігнорування Божественних речей. Теперішнього “останку” буде достатньо для укомплектування “вибраних”. Буде встановлено Царство слави, і невдовзі після часу утиску всі племена землі почнуть розпізнавати довго обіцяне благословення. Справді, Господь використає “час утиску”, щоб упокорити світ – щоб підготувати людство до правильного прийняття благословень Царства.

R4794 (1911 р.)