“В ТІЛО КОЛЮЧКА”

“А щоб я через пребагато об’явлень не величався, то дано мені в тіло колючку, посланця сатани, щоб бив в обличчя мене, щоб я не величався. Про нього три рази благав я Господа, щоб він відступився від мене. І сказав Він мені: Досить тобі Моєї благодаті, бо сила Моя здійснюється в немочі. Отож, краще я буду хвалитись своїми немочами, щоб сила Христова вселилася в мене. Тому любо мені перебувати в недугах, у прикростях, у бідах, у переслідуваннях, в утисках через Христа. Коли бо я слабий, тоді я сильний” (2 Коринтян 12: 7-10).

Такою була мова святого, який перемагав, який покірно схилявся перед Божественною волею. Шляхетний, відданий, правдивий і сильний за своїм характером, апостол Павло все ж усвідомлював, що є членом упалого роду і разом зі всім людством підлягає слабкостям. Бог покликав його до найважливішої і найславетнішої справи – нести Євангеліє поганам; і для користі всієї Церкви йому були дані особливі й чудесні об’явлення, до того ж більше, ніж усім іншим поважаним та улюбленим апостолам.
Він був підхоплений у видінні до третього неба – Нової Епохи, Тисячолітнього правління Христа, – і йому були показані речі (без сумніву, План і задум Бога, які тепер виявлені нам, здебільшого завдяки Його писанням, у світлі цього жнивного періоду), але не було дозволено розповісти про них тоді, бо тоді це не було відповідним для Церкви (2 Кор. 12: 4). Його турботі були передані всі Церкви з поган, і це було дуже відповідальне становище. І хоча воно було надзвичайно клопітким і втомливим, вимагаючи великої стійкості, завзяття, енергії та самозречення, воно теж було дуже почесним.

“В ТІЛО КОЛЮЧКА,.. ЩОБ БИТИ”

Павло високо оцінив честь такої тісної співпраці в службі з Господом і виявив свою вдячність невтомною ревністю та ентузіазмом. Та навіть у цьому Господь бачив особисту небезпеку для Свого улюбленого і вірного апостола – небезпеку гордості та самозвеличення, яка, коли б набула розвитку, швидко зробила б його непридатним до подальшої служби й позбавила майбутньої нагороди. Тож була дозволена колючка в тіло. Вона прийшла не з рук Господа, хоча і з Його дозволу, а, як стверджує апостол, була “посланцем сатани, щоб бити” його.
Колючка в тіло – це завжди боляче; і що б це не було, воно було серйозним випробуванням для Павла. Спочатку він думав лише про біль і досаду, яку вона йому заподіювала, і про перешкоду йому в Господній праці. Це був посланець сатани, якого він прагнув позбутися. Тричі він благав Господа, щоб Той її забрав. Але ні, вона прийшла, щоб залишитись, і Господь милостиво дав йому зрозуміти, що, хоча вона дуже небажана для плоті, тим не менше, вона корисна для нього духовно, бо інакше він міг би надто величатися.

ДОСИТЬ ТОБІ МОЄЇ БЛАГОДАТІ, БО СИЛА МОЯ ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ В НЕМОЧІ

Цей натяк на слабкість апостол прийняв смиренно. Він не образився і не почав хвалитися своєю силою і докоряти Господу за те, що Той не застосовував Своєї сили, щоб її забрати. Навпаки, він з благодаттю і радістю прийняв Господній суд свого серця і оцінку своїх сил, і дорожив любов’ю, яка так дбала про нього особисто, тоді як через нього Господь прислуговував усій Церкві.
Так, хвала Господу! Він вибирає Свої власні знаряддя, точить, шліфує та полірує їх для більш дієвої служби, і з силою та владою використовує в службі для Свого народу. Але при всій болісній і кропіткій службі Він особливо дбає про Своє охоче та вірне знаряддя. Він не дозволить, щоб воно мало випробування понад те, що здатне витримати; і не допустить, щоб його підносили без якоїсь відповідної колючки в тіло, яка б утримувала рівновагу.
Відповіддю на молитву апостола, хоча й не за його проханням, була блаженна втіха: “Досить тобі Моєї благодаті [Моєї милості], бо сила Моя здійснюється [виявляється] в [твоїй] немочі”.

“КРАЩЕ Я БУДУ ХВАЛИТИСЬ СВОЇМИ НЕМОЧАМИ”

Це також блаженна втіха для кожного справді підкореного серця. Скількох з Господнього народу [R4794] жбурляла буря в наші дні, посилаючи жорстокі випробування; і багато з них, напевно, щиро благали Господа забрати те чи інше випробування чи біду. Але гостра колючка далі залишається для їхньої дисципліни та вдосконалення! Нехай усі такі прислухаються, як Павло, до голосу Учителя: “Досить тобі Моєї благодаті”. Якщо друзі покинули тебе, а натовп ворогів намагається здолати тебе, якщо ти маєш Мою прихильність, Мою любов, то чи ж цього недостатньо? І хоч би плоть була слабкою, а серце іноді знемагало, Моя сила заповнить твою нестачу; і поки ти йдеш шляхом, визначеним Мною, твоя слабкість лише більше виявить Божу силу, що діє в тобі і через тебе.
Яка щира Божа дитина не збагнула в час найбільшої потреби та слабкості, що сила Бога для неї доповнює її слабкість силою згори? І коли було виконано завдання, до якого Господь покликав її і заради якого вона почувалася такою невмілою, чи ж вона не побачила чудотворної сили Бога у тому, що сталося?
Пам’ятаючи про таку милосердну пропозицію доповнити свою слабкість Божественною силою, вірний апостол покірно відповів: “Отож, краще я буду хвалитись своїми немочами, щоб сила Христова вселилася в мене”. Приклавши всі свої сили і вірно використавши повною мірою власні здібності як мудрий слуга, він з радістю впізнав руку Господа, яка працювала з ним за допомогою чудес і знамен та проявів духа і сили (Євр. 2: 4; Дії 19: 11; І Кор. 2: 4). Ці прояви Божественної сили, доповнюючи вірне використання Павлом своїх природних здібностей, були Господнім схваленням усього, що він робив – проявами Божественного схвалення як для себе, так і для інших, – і, відповідно, були причиною великої радості.

РАДІТИ В ГОРІ МОЖЛИВО ТІЛЬКИ ТОДІ, КОЛИ ПЕРЕБУВАЄШ У НАЙПОВНІШІЙ ЗГОДІ З БОГОМ

Усі Божі діти, як і апостол, мають той привілей, що їхні слабкості є доповнені Божественною благодаттю, тоді як самі вони покірно і вірно використовують свої таланти в Господній службі. І тому всі вірні можуть радіти в утисках та немочах, натомість Бог керує першими і доповнює останні для Своєї слави.
Але радіти в утисках, зносити покірно і терпляче болісну колючку в тілі і навіть хвалитися такими особистими немочами, які роблять силу Христа більш явною, неможливо, якщо серце не є в цілковитій згоді з повними любові задумами Бога. Якщо на серце має вплив гордість, честолюбство, любов до слави, багатства, чи будь-які світські прагнення, радість у горі неможлива. Але якщо старі амбіції та бажання плоті вдасться стримати, а віра, любов, надія та запал будуть живі та активні, ми матимемо свідомість Божественної милості, і тоді зможемо радіти в кожному випробуванні.

R4794 (1911 р.)