МІСТО БЕЗ МУРУ

“Людина, що стриму немає для духу свого, це зруйноване місто без муру” (Приповісті Соломонові 25: 28).

Наш вірш містить дійсно переконливе порівняння. Місто, особливо за давніх часів, було місцем, де люди громадилися для спільних інтересів та захисту. Грабіжники були назовні, готові напасти, і мур міста був чимось на зразок сховку від небезпеки, щоб мешканці могли захистити свої цінності, свої права та свої інтереси.
З цією ж метою Бог, створивши людину, дав їй волю. Це одна із могутніх складових подоби людини до її Творця. Ми можемо мати волю, якими б слабкими не були наші тіла або сильними наші пристрасті. Ця воля може залишатися сильною, незалежно від того, чи ми зовні підкорені іншим чи ні. Наші тіла можуть бути поневолені, але наша воля не може бути поневолена без нашого дозволу. Наша воля – це щось, що неможливо в нас забрати; але її потрібно захищати; її потрібно виправляти; її потрібно робити міцною в слабких місцях.

НЕОБХІДНІСТЬ ЗМІЦНЕННЯ ВОЛІ

Хто не дотримується цього і не зміцнює волю там, де бачить, що вона особливо вразлива перед нападами, неминуче переконається, що їй було завдано великої шкоди, і він згодом дійде до того, що позостанеться без волі, без самоконтролю. Як у спустошене місто, в якому зруйновані захисні мури, легко потрапляє ворог, так і людська істота, яка поступається гріху та різним слабкостям і нападам з боку противника, втратила справжню мужність і є в небезпеці втратити все.
Частина нашого обов’язку як християн і Нових Створінь – протистояти всім нападам з боку противника; і ці напади походять не лише від видимих ??сил, але й від злих духів; від тих, хто прагне заволодіти нами, як у випадку з тими, хто потрапляє під контроль цих злих духів. Їхня воля скорена, зламана, і вони знаходяться в руках своїх ворогів саме так, як змальовано в нашому вірші. Нехай вони намагаються прогнати ворога, протистояти йому, зміцнити мури свого розуму і негайно укласти союз із Господом Ісусом. Нехай вони цілковито і повністю віддадуть Йому свої серця і приймуть Його волю, Його Слово, Його керівництво в будь-якій справі.
Правда, звільнившись таким чином від рабства гріха і сатани, вони стають рабами праведності та Христа, та як тільки вдається усвідомити, що бути рабами Христа означає служити доброму, істинному і правильному, і бути в гармонії з Отцем, то всі повинні радіти, що можна віддати себе повністю і беззастережно під контроль Того, Хто так полюбив увесь людський рід, що купив його власною дорогоцінною кров’ю. Справді, всі безпечні в Його руках! [R4790]
Проте недостатньо, щоб хтось із нас просто віддав себе в руки Господа. Псалмист радить: “На Господа здай дорогу свою, і на Нього надію клади, і Він зробить, і Він випровадить, немов світло, твою справедливість” (Пс. 37: 5). Апостол Павло каже, що “то Бог викликає в вас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю” (Фил. 2: 13). Він працює за допомогою обітниць Свого Слова, за допомогою різних життєвих обставин, покарань та процесів, які упокорюють, і добре, щоб ми уважно ставились до кожного уроку, коли він приходить, якщо хочемо мати характер, розвинутий за подобою нашого Голови.

“ХТО Ж ПАНУЄ НАД СОБОЮ САМИМ, ЛІПШИЙ ВІД ЗАВОЙОВНИКА МІСТА”

Ми не повинні губити з-перед очей той факт, що ми повинні бути “співпрацівниками” з Богом у здійсненні великої перетворюючої праці, яка буде виконана в нас шляхом оновлення нашого розуму. Наша битва зі самим собою – це наша найбільша битва, і ми маємо Господнє Слово, що той, хто “панує над собою самим [своїм розумом, волею], ліпший від завойовника міста”, бо він навчився достатньо проявляти войовничість справжнього характеру в правильному напрямку – в напрямку самоконтролю.
Але, щоб ми не знеохотились повільністю нашого прогресу, ми повинні завжди пам’ятати, що здобуття контролю над власним духом, над власним розумом, приведення його до повної згоди, повної гармонії з Господом і, наскільки можливо, з усім Господнім народом, який є в згоді з Ним, досягається “нарешті”, як інформує нас апостол. Це досягається поступово, “витривалістю в добрім ділі”, покладаючись на Божественне запевнення про благодать для своєчасної допомоги.
Давайте докладемо всіх зусиль для цього остаточного і величного розвитку. Ми повинні мати це постійно перед собою як критерій, як ідеал, як ціль, і хоча ми можемо часом зазнати невдачі, однак, якщо ми будемо правильно вправлятись у цьому, то після кожної невдачі ми будемо ставати сильнішими, бо кожна невдача виразніше, ніж вдалося бачити попередньо, покаже слабкі місця нашого характеру, які виникають з гріхопадіння. І якщо кожне слабке місце ретельно помічати і бути обережним на майбутнє, ми поступово прийдемо – за Божою благодаттю і під керівництвом нашого великого Учителя, за його Словом, прикладом і провіденційними підказками – до того стану підкорення, до того злагодженого стану, який повністю відповідатиме Божій волі.
Озираючись назад, бачимо, що навіть невдачі, які згодом вдалося усвідомити і які принесли більше вміння протистояти хитрощам противника та слабкостям плоті, Господь спрямував для нашого благословення на основі Його обітниці, “що тим, хто любить Бога,.. усе допомагає на добре” (Рим. 8: 28).

R4789 (1911 р.)