“ПЕРЕД ЗАГИБІЛЛЮ ГОРДІСТЬ БУВАЄ”
2 Хронік 26: 8-21

“Перед загибіллю гордість буває, а перед упадком бундючність” (Притчі Соломонові 16: 18).
Уззійя був великим та успішним царем в Єрусалимі. Він поклав добрий початок, шанобливо ставився до Бога і привів свою столицю та решту свого царства до доброго стану, щоб захиститися від ворогів. Коли ми думаємо про війни, які провадив Ізраїль, ми повинні пам’ятати, що цей народ певний час представляв Боже правління на землі в значенні, в якому жодний інший народ ніколи цього не робив ні до, ні після нього.
Ізраїльські царі були помазані за Божественним дорученням і повноваженням так, як не були жодні інші царі, і їм було сказано, що вони “сидять на троні Господнього царства”, як не володарював жоден з інших царів ні до цього, ні після цього. Однак їхнє царство не було Божим Царством, про яке ми молимось: “Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя”, а лише підготовчим порядком образних ізраїльтян. Боже Царство насправді прийде на землю після того, як Месія встановить його. Протягом тисячі років він царюватиме, щоб піднімати смиренних і благословляти всіх, хто буде прагнути праведності, а також карати та виправляти всіх інших і, врешті, знищувати непоправних Другою Смертю. Отже, відповідно до вимог того часу царі Ізраїлю та Юди повинні були укріпити, зміцнити та захистити землю, яку Всевишній особливим чином дав їхньому народові.
Правдивість нашого вірша проілюстрував цар Уззійя, коли його слава поширилася скрізь, і він почав відчувати свою велич. Прийшла гордість; він забув, що є лише представником Господа в царстві, і що його перший обов’язок як слухняного підвладного Всевишньому – слухатись Божественних наказів і коритись їм.
Зробивши великі речі з політичного та військового погляду, Уззійя зайнявся релігійними змінами. Він, мабуть, відчував, що Бог пишається ним і його успіхом, і був би дуже радий увійти до храму за звичаєм священиків і принести кадило на Золотому Вівтарі. Він знав правила та вимоги, якими керувалися в храмі та його службі, але вважав себе вищим за них. Він вирішив піти прямісінько до Бога, не визнаючи священика.
Багато успішних людей роблять ту саму помилку, вважаючи, що їхній успіх у бізнесі чи в політиці, їхній блискучий розум чи відмінна освіта є єдиними вимогами в очах Єгови. Вони відчувають, що коли б вони пішли до Церкви і там визнавали Бога, то Бог мав би дуже пишатися ними і, звісно, мав би дати їм першість у всьому. Це помилка. Великий Вічний Цар, “Високий і Піднесений, повіки Живущий”, має правила та вимоги, які регулюють усі спроби наблизитися до Нього. Існує лише один спосіб наблизитись і немає жодного іншого.

СВЯЩЕНИК МЕЛХИСЕДЕК

“О, – скаже хтось, – я розумію. Ви маєте на увазі, що миряни не мають доступу до Бога, що вони повинні проходити через духовенство, так як цар Уззійя повинен був наблизитися до Бога через первосвященика Ізраїлю! Але я заперечую, що духовенство є кимось більшим, ніж інші смертні. Я вважаю, що багато хто з них мають менш блискучий розум, ніж я; що багато з них менш освічені, а інші [R4786] цілковито позбавлені ділових якостей. Я визнаю, що простим людям може бути цілком достатньо наближатися до Бога через духовенство, але щоразу, коли я наближаюся, то роблю це завдяки власному розуму, з усвідомленням того, що Всевишній радий, що я прийшов до Нього. Коли я молюсь, я часто кажу: «Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди... або як цей митник»” (Лк. 18: 11).
Ні, друже, наша думка не така, ані біблійна думка не така, ані урок, який ми повинні почерпнути з віршів, які розглядаємо. Ми мусимо визнати, що в Церкві Христа не існує жодних біблійних повноважень для класу духовенства, хіба що йдеться про дванадцятьох апостолів, серед яких святий Павло зайняв місце Юди. Ці дванадцять за Біблією становлять ієрархію – є особливими рупорами Великого Вчителя. Ми не маємо на увазі, що душа, яка прагне наблизитися до Бога, повинна приходити через духовенство якої-небудь конфесії; тим не менш, ми наголошуємо, що існує лише один спосіб наблизитися до Бога, і це відбувається з допомогою і через Великого Заступника, якого Він призначив для нас – “Ісуса Христа Праведного”, “Священика навіки за чином Мелхиседековим” (Євр. 5: 6). “До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене”, – було Його посланням. “Під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали” (Дії 4: 12), – йдеться в посланні апостола.

КАДИЛО НА ЗОЛОТОМУ ВІВТАРІ

Ті, чиї очі розуміння ніколи не розплющились, щоб зрозуміти, що Ісус Божественно призначений примирити світ із Богом, можуть отримати вибачення, якщо вони звертаються до Бога в молитві не через Нього. Їхні молитви можуть отримати обмежену відповідь, якщо будуть принесені щиро, від серця, тому що, як дає зрозуміти апостол, Бог “закрив очі” на їхню необізнаність з Його порядком.
Та якщо цар Уззійя знав про Божественний порядок – що його молитви як пахощі можуть бути принесені Всевишньому на “Золотому вівтарі” лише священиком, так і ті, хто тепер почав розуміти, що Ісус є великим позаобразним Священиком, через Якого відкрито спілкування з Отцем, потраплять під осуд, якщо зухвало з’являтимуться в Божественній присутності в молитві не так, як це передбачено Божественним порядком – як цар Уззійя був вражений проказою за свою самовпевненість і пиху.
Проказа розглядається Біблією як образ гріха. Тому те, що трапилося з Уззією, свідчить образно, що той, хто наближатиметься до Бога не через поставленого Священика, знаючи, що це неправильно, потраплятиме під Божественний вирок як свідомий грішник. Покарання буде пропорційним до ступеня просвітлення, яке особа мала раніше.

ВІСІМДЕСЯТ ХОРОБРИХ СВЯЩЕНИКІВ

Коли цар увійшов у святиню храму, щоб принести пахощі на золотому вівтарі, Первосвященик та вісімдесят священиків пішли за ним, протестуючи проти його жертви. Хоча це був лише їхній обов’язок, він свідчив про них, як про хоробрих, мужніх людей, бо в давнину цар мав велику владу. Цар Уззійя відчував власну велич і пишався цим, і, швидше за все, ображався на будь-яке втручання в його царські прерогативи.
Їхні слова протесту озвучили те, що цар вже знав стосовно обмежень, встановлених для служінь у храмі, проте вони ще додали: “Вийди зо святині, бо ти спроневірився, і не за честь це буде тобі від Господа Бога”. Справжні почесті, справжнє благословення, справжнє процвітання не можна знайти, якщо опиратися Божественним постановам. Отже, поведінка царя повинна була принести йому безчестя. Коли б він поспішив прославити Бога, то, без сумніву, отримав би благословення. Натомість, ламання Божественного Закону принесло йому прокляття.
Згаданий урок є простим, і приклад цього дає наш вірш і слова св. Павла: “Хто бо підноситься буде впокорений, а хто впокоряється той піднесеться” (Лк. 14: 11). Та цього було недостатньо, навіть коли би цар мав добрі наміри, а не пиху. Добрі наміри мали би привести його до вивчення Божественних постанов та обітниць. Незнання Закону не виправдовує. Звідси заклик апостола: “Силкуйся поставити себе перед Богом гідним, працівником бездоганним, що вірно навчає науки правди” (2 Тим. 2: 15).
Здається, що перед нами урок смирення як для Церкви, так і для світу. Деякі є покірними з народження, тоді як інші є самовпевненими. Тому останні [R4787] натрапляють на перешкоди стосовно цієї благодаті, хоча з біблійного погляду мають переваги щодо мужності в боротьбі з нинішніми негараздами. Загалом наші перешкоди через вади плоті не настільки різні, щоб полегшити одним (порівняно з іншими) увійти до Царства за покликом цього Євангельського віку, бо там, де дається багато, багато теж вимагається; і суд Господа буде відповідно до того, яким є серце, воля, наміри, старання, а не відповідно до плоті та її слабкостей і невдач.
Покірність важлива не лише сама по собі, але й тому, що інші благодаті святого Духа неможливо виховувати без неї. Апостол починає перелік цих духовних благодатей з покори. Як можна бути лагідним або робити поступ у вихованні цих благодатей, не бувши покірним? Як можна бути терплячим і смиренним у випробуваннях і життєвих труднощах, якщо не бути покірним? Як можна бути добрим до опонентів і в усьому, якщо не бути покірним? Як можна бути терплячим до всіх, якщо не бути покірним? Як можна мати братерську доброзичливість, як не через покору? Як можна бути богоподібним, не маючи покори? Як можна любити в біблійному розумінні без покори? У цьому відношенні всі з Церкви будуть перевірені. А покору і смиренність треба виховувати і наповнювати ними серце, щоб мати змогу виховувати інші плоди Духа.

R4786 (1911 р.)