Я – МОГО ЛЮБОГО Й МІЙ ЛЮБИЙ – МІЙ
Пісня над піснями 6: 3

Якщо ми правильно розуміємо Біблію, то бачимо, що вона є любовною історією, яка викликає непідробний інтерес. Жодна земна любовна історія не порівняється з нею. По-перше, ми маємо Отцівську любов до нашого роду, який був створений на початку на Його подобу, та через непослух потрапив під справедливий осуд. Яка чудова історія батьківської Любові, поєднаної з Божественною Справедливістю, передана нам в оповіданні про те, як Бог так полюбив світ, коли ми ще були грішниками, що дав Свого Єдинородного Сина, щоб Той став нашим Відкупителем і міг відновити до Божественної милості і благословення кожного, хто захоче повернутися, дізнавшись про Його люблячий задум.
Наскільки відрізняється цей погляд на Божественний характер і План від того, який колись вселяв у нас жах – коли ми думали про Бога як про всемогутнього в силі та знанні, але позбавленого любові та співчуття; коли ми думали про Нього згідно зі загальноприйнятими фальшивими канонами, що Він із холодною байдужістю сидів у радах вічності, ще перед створенням землі або нашого роду, і там планував наше створення і вічну долю; що там Він обдумано влаштував (“за радою волі Своєї”, як висловлюється катехізис), що він поставить нас як рід у такі несприятливі умови, що лише поодинокі, порівняно, досягнуть життя блаженства – чи то в теперішньому світі, чи в прийдешньому. Він вирішив також, що для переважної більшості, невігласів (яких засліпив Бог цього світу), занурених у спадковий гріх і деградацію, народжених у гріху і зачатих у беззаконні, все повинно, тим не менше, бути настільки усталеним і визначеним, що вони ніколи не повинні закінчити своє нещасне існування. У той же час, сказано, що для них передбачено велике місце їхніх вічних тортур, звідки на віки віків здійматимуться (однакого даремні та залишені поза увагою) їхні молитви, їхні прокльони та їхні стогони.

ЯКЕ ПОЛЕГШЕННЯ ЗНАТИ, ЩО БОГ Є ДІЙСНО БОГОМ ЛЮБОВІ

Яке полегшення, коли ми, врешті, прокидаємось до кращого пізнання Бога та Його дорогоцінного Слова, виявляючи, що всі ці вчення Темних Віків були лише жахливим кошмаром, немислимо жорстокими та несправедливими – небіблійними, суперечачи всім правильним уявленням кожного розсудливого розуму, правильним уявленням про належне застосування Справедливості, Мудрості, Любові та Сили – Божественних атрибутів. Нам пригадуються казки дитинства, що їх розповідали дітям батьки та вихователі, які, глибоко помилковими уявленнями про мудрість та доречність, використовували їх як батіг, щоб страхом добиватися слухняності. Коли залякування малої дитини з часом стерлися з пам’яті або, врешті, перестали навіювати страх, коли ми, дорослішаючи, почали бачити обман, який діявся, ми, як діти більш зрілого віку, дізналися, що багато “страхів Господніх” – хоча й суворих, проте розумних і справедливих – були перекручені теологами та іншими, готовими залякувати світ, щоб стримувати його від зла. Ми дізналися, кажучи мовою Святого Письма, що “страх їхній до Мене заучена заповідь людська”, а не котрась Божественна заповідь (Іс. 29: 13).
О, яке полегшення принесло в наші серця пізнання Бога як справжнього, істинного Бога любові, Який не тільки готовий, але й здібний спасати повіки всіх, хто кладе надію на Нього! Він настільки готовий спасати, що щедро подбав про те, щоб кожний член Адамового роду обов’язково прийшов до виразного знання про Його благодать і мав повну нагоду через послух (у міру можливостей) досягти вічного життя через Ісуса Христа.
Для нас часом добре глянути назад і побачити не лише жахливу яму і багнисте болото гріха, з якого Єгова нас підняв, коли поставив наші ноги на Скелі, Ісусі Христі, але й пам’ятати про Його милість до нас, коли Він помазав наші очі тепер, у кінці Віку, щоб ми могли бачити чудові речі в Його Слові, щоб ми могли усвідомити, як милостиво Він вивів нас “із темряви до дивного світла Свого”, дозволивши позбутися пелени забобонів, помилкового розуміння та неправильного перекладу, які затуманили Його Слово, затьмарили наше розуміння та затемнили наш погляд і сприйняття великого Отця світил, від Якого походить кожний добрий і досконалий дар (Як. 1: 17).

НЕ ОДНА ОСОБА, А БАГАТО ВИБРАНІ БУТИ НАРЕЧЕНОЮ ХРИСТА

Але наш текст має особливе відношення до іншої частини цієї великої любовної історії Святого Письма. Наш люблячий Отець, подбавши про відкуплення всього нашого роду через Ісуса Христа, зробив ще більше: Він високо вшанував і прославив нашого дорогого Відкупителя в нагороду за все те, що Він вірно витерпів, слухняний Отцю (Фил. 2: 8-11). На додаток Він влаштував вибір Нареченої та співспадкоємиці у славі для свого Сина, нашого Господа Ісуса. Нареченою вибрана не одна особа, а багато осіб, проте, в цілому, у порівнянні зі світом вони є “Малою Черідкою”, “вибраною Церквою”, покликаною, яка перебуває в процесі вибору та вдосконалення, щоб стати “Нареченою, дружиною Агнця”.
З усіх сюжетів та особливостей любовних історій, які були вигадані людським розумом, жодна не зрівняється з історією про те, як Христос полюбив Церкву і віддав за неї Себе, викупивши її Своїм життям; про те, як Отець нагородить величною славою тих, які, щоб бути Його товаришами, запрошені розділити Його хрест, Його страждання, Його смерть і бути прийнятими до слави з Ним, щоб розділити Його любов, Його престол і милість Отця. Ми не будемо вдаватися тут в подробиці, бо зробили це раніше, і наші читачі знайомі з кожною подробицею. Тому ми переходимо до розгляду деяких умов прийняття Нареченим і того, як ми можемо зробити своє покликання та вибрання певним до цього почесного становища та благословення, до якого Він нас запросив.

ТІЛЬКИ ДЕХТО МОЖЕ СКАЗАТИ ВІД СЕРЦЯ: “Я – МОГО ЛЮБОГО”

Наш вірш коротко, але дуже чітко представляє цілу справу. (1) “Я – мого любого” (Хом.).
Ніхто не має можливості потрапити до цього особливого вибраного класу, “Нареченої, дружини Агнця”, не знаючи про нього. Тому немає жодної можливості, щоб язичницькі філософи або інші, які жили і померли без особистого знання про Христа як свого особистого Спасителя, могли коли-небудь бути членами вибраної Церкви, Нареченої. Усі, хто з неї, зможуть сказати: “Я – мого Любого”. З тієї ж причини цілком очевидно, що багато тих, які є церковними членами “на офіційному та доброму рахунку”, не мають частки в цьому, бо тільки деякі можуть сказати від серця, по-справжньому: “Я – мого Любого”. Цей союз з Любим (Христом) означає, що спочатку зроблено крок виправдання через покаяння й віру в дорогоцінну кров, бо тільки виправдані є “покликані”. (2) Мається на увазі, що той, хто може сказати: “Я – мого Любого”, не тільки чув про Христа, але й уклав із Ним конкретний, недвозначний договір, тобто контракт. І цей контракт – бути Його в кожній думці, слові та вчинку, наскільки це можливо, якщо Він прийме нас і буде нашим Нареченим – є нашою шлюбною обіцянкою, нашою угодою.
Святе Письмо запевняє нас, що в даний час, коли ще переважає зло і Бог цього світу засліплює розум переважної більшості, ніхто не може прийти до Господа Ісуса, якщо Отець його не притягне (Ів. 6: 44). Отець зараз не притягує все людство, а притягує лише віруючих. Він залишає загальну працю притягнення світських людей для наступного Віку, Месіанського Віку, коли прославлені Христос і Церква, як Божі знаряддя, наповнять усю землю знанням Правди. Кожного разу, коли Правда досягає серця та розуміння, вона має притягуючий вплив, хоча притягнення може натрапляти на опір не тільки в теперішньому Віці, але й у майбутньому (Дії. 3: 23). Знання Правди притягує сьогодні до Христа лише небагатьох, бо лише одиниці мають знання Правди. І хоча багато хто протистоїть Правді і відкидає можливість союзу з великим Нареченим, деякі із задоволенням прийняли його і повністю віддалися Господу, тим самим запечатуючи угоду, якою зв’язали себе з Ним і завдяки Його благодаті зв’язали Його зі собою.

ПРИВІЛЕЙ КОЖНОГО ВІРНОГО СКАЗАТИ: “МІЙ ЛЮБИЙ – МІЙ”

Потрібно, щоб кожен вирішив для себе твердо, чи він прийняв Божественне запрошення віддати себе (Притч. 23: 26; Рим. 12: 1) [R4784] Господу, щоб остаточно бути прийнятим як член Його Нареченої за умови вірності своїм заручинам до кінця, чи ні. Якщо ми вірні й будемо вірними далі, ми маємо привілей глянути з довір’ям і упевнитися в другій частині нашого тексту: “Мій Любий – мій”. І якщо ми хочемо, ми можемо далі перебувати в цьому стані, “вірні до смерті”. Роблячи це, можемо знати, що у воскресінні ми будемо з нашим Господом, будемо подібні до нього і будемо ділити Його славу та Його престол (Об. 3: 21).
Як багато міститься у цьому вислові: “Мій Любий – мій”! Пригадується вірш Писання, який говорить: “Хто має Сина, той має життя” – вічне життя. Більше того, апостол запевняє нас, що ті, хто має Христа, хто дійсно, по-біблійному може сказати: “Мій Любий – мій”, насправді володіє “усім”. Бо якщо Христос є спадкоємцем усього, а ми стали спільниками з Ним, то справді “усе ваше [те, що є, і те, що має бути], ви ж Христові, а Христос Божий” (1 Кор. 3: 22, 23). Якщо з нас спав великий тягар, коли ми дізналися, що наші гріхи ласкаво прощені через заслугу дорогоцінної крові, скільки більше тягарю турбот спадає з нас, коли ми дізнаємось, що ми життєво поєднані зі славетним Сином великого Царя Всесвіту – Сином, в Якому Отець має вподобання і Якого зробив єдиним спільником у славі та пануванні над Всесвітом.
І ця обітниця благословення у Христі стосується не лише майбутнього. Слави та почестей справді ще немає тепер, але вони виявляться з часом. Натомість вже зараз Його заручені мають опіку, захист, забезпечення та підтримку Нареченого, поки ми знаходимось у цьому наметі. Тому, проходячи “долиною смертної темряви”, ми не повинні боятися жодного лиха, бо Він з нами, і його жезл та посох нас втішають.
Усі, хто вірний Йому, хто з довірою може сказати: “Я – мого Любого й мій Любий – мій”, мають не тільки обітницю майбутнього життя, але й обітницю теперішнього життя. Вони чують голос Учителя, який каже: “І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця Віку”, і в кінці Віку Він повинен бути особливо поруч, бути особливо дорогим і повинен об’явитися Своїм вірним особливим чином, ще до того, як вони зміняться настільки, щоб побачити Його в Його славі.

УСІ “ЦІННІ ТА ВЕЛИКІ ОБІТНИЦІ” НАЛЕЖАТЬ ТІЛЬКИ ЦЬОМУ КЛАСУ

Привілей цього класу – застосовувати до себе і сприйняти належним чином як свої усі “цінні та великі обітниці” Божественного Слова. Вони можуть чути голос Господа, який говорить: Я буду з тобою в шістьох лихах і в сьомому не покину тебе. “Досить тобі Моєї благодаті”. “До Мене поклич в день недолі, Я тебе порятую”. Дійсно, ми впевнені і “знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою [бути Нареченою, Дружиною Агнця], усе допомагає на добре” (Йов. 5: 19; 2 Кор. 12: 9; Пс. 50: 15; Рим. 8: 28).
Ці обітниці Господа були гарно підсумовані поетом:
“В обставинах різних: в хворобі, в біді,
В спекотній долині, в багатстві, в нужді,
Чи вдома, чи там, де чужа є земля –
Достатньою лишиться сила твоя.

Як кличу тебе через море іти –
Не бійся, іди, Я з тобою завжди,
В стражданнях тебе Я поблагословлю,
У горі Я руку тримаю твою.

Якщо є важким і суворим твій шлях,
То сили в тобі збільшить ласка Моя,
Бо полум’я це не зашкодить тобі:
Як золото чистим ти станеш тоді”.

Жоден язик не може виразити благословення миру, спокій духа, здатність витримати лихо як добрий воїн Христа, підтримку та силу під час випробувань, які криються за цими цінними запевненнями Нареченого тим, хто справді може бачити і розуміти: “Я – мого Любого й мій Любий – мій”. У минулому це дозволило Його вірним витримати багато важких і суворих труднощів з такою стійкістю, яка здивувала світ. Він бачив їх у вогняній печі, але не бачив з ними Того, вигляд Кого подібний до Божого Сина (Дан. 3: 25). Вони терпіли, бо бачили Невидимого (Євр. 11: 27). Бідний світ не знає цього невидимого Друга, кращого від усіх інших, не знайомий з цим Небесним Нареченим і не знає Його благодаті, яка підтримує в кожну годину випробування! Його справді жаль. Він сам мусить значною мірою нести ті тягарі, які Господній народ, Його заручені, мають привілей покласти до ніг великого Носія Тягарів, Який запрошує: “Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою”.
Але, якщо зі світом справи погані, бо він не знає нашого Нареченого, то наскільки гіршими є справи з тими, які колись Його знали, відчули Його ніжну турботу та допомогу у всіх життєвих справах як Радника і Провідника, однак заблукали, втративши свою першу любов і забувши, що вони були очищені від своїх старих гріхів, і стали глухими до “цінних та великих обітниць”, які стосуються теперішнього, а також майбутнього життя, і зараз прагнуть лише того, що гине і в кращому випадку є тільки миттєвим (2 Кор. 4: 17, 18). Вони перебувають у значно гіршому стані, ніж світ.
Як каже апостол, “краще було б не пізнати їм дороги праведності, аніж, пізнавши, вернутись назад від переданої їм святої заповіді” (2 Петр. 2: 21).
Тому нам, які назвалися ім’ям Христа, які прийняли Його ім’я, треба перебувати в Ньому, триваючи у вірі, любові та ревності, ідучи Його слідами і таким чином роблячи своє покликання та вибрання міцним.

R4783 (1911 р.)