ОДНІЄЇ ЖЕРТВИ ДОСТАТНЬО
“Що потреби не має щодня, як ті первосвященики, перше приносити жертви за власні гріхи, а потому за людські гріхи, бо Він це раз назавжди вчинив, принісши Самого Себе” (Євреїв 7: 27).
Запитують, чи можна Церкву якимось чином пов’язувати зі складанням цієї жертви?
Щоб зрозуміти думку апостола, ми змушені дотримуватися одного з двох поглядів: або ж Первосвященик у цьому випадку означав нашого Господа Ісуса самого, відмінного і відокремленого від Свого Тіла, або ж наш Господь Ісус не згаданий тут як сам, відокремлений від Свого Тіла, відособлений.
В іншому місці апостол говорить нам, що Бог передбачив Церкву; тому Божественний План передбачав Церкву, вибрану з-посеред грішників, так само як Ісус був призначений бути Головою: “Бо в Ньому [Христі] Він [Отець] нас вибрав перед заснуванням світу, щоб ми були святі й бездоганні перед Ним у любові. Він призначив нас наперед для Себе на те, щоб ми стали Його синами через Ісуса Христа” (Еф. 1: 4, 5, Хом.). Отже, дотримуватися будь-якого іншого погляду означало би бути сліпим до Святого Письма. З цієї причини ми вважаємо, що у тексті, який ми обговорюємо, Павло мав на увазі Первосвященика в цілому – Голову та Тіло.
Хоча ця риса Плану була виявлена не раніше, ніж у кінці Євангельського віку, все ж ми бачимо, що апостол говорив про зміну епохи, що все, що стосується Намету та “Святого Святих”, проминуло, щоб поступитися місцем “кращим жертвам” Євангельського віку – що всі ці речі настають замість тих. Власне, про це розмірковує апостол. Отже, коли він говорить про Первосвященика, кажучи: “Він це раз назавжди вчинив”, він має на увазі одну жертву з двох частин. Він не збирався казати, що Священик приніс лише одну жертву з однієї частини, але що Священик приніс спочатку жертву позаобразного бичка, а потім жертву позаобразного козла.
В образі це робили рік за роком; але в позаобразі, який повинен бути більшим за образ і який дійсно повинен забрати гріх, “Він це раз назавжди вчинив”. Замість того, щоб робити це рік за роком, як було представлено в образних жертвах Дня примирення, Великий Первосвященик спочатку приніс жертву позаобразного бичка за тих, хто прийнятий за членів Його Тіла, а згодом – жертву позаобразного козла за весь світ людства.
Ми також бачимо, що ця друга частина ще не виконалася; коли вона буде закінчена, прийде давно обіцяна слава – “Страждання [Христа] та слава, що прийде по них” (1 Петр. 1: 11). Знову ж таки, “страждання теперішнього часу нічого не варті супроти тієї слави, що має з’явитися в нас” (Рим. 8: 18).
R4780 (1911 р.)