«НЕ ЛЮБІТЬ СВІТУ»
«Чи ж ви не знаєте, що дружба зо світом то ворожнеча супроти Бога? Бо хто хоче бути світові приятелем, той ворогом Божим стається» (Якова 4: 4)
Цей вірш наводить на думку дещо схожий до нього: «Не любіть світу, ані того, що в світі. Коли любить хто світ, у тім немає любові Отцівської» (1 Ів. 2: 15). З наведених віршів не треба робити висновок, що ми не повинні вважати людей в світі своїми приятелями, ані що вони не повинні вважати нас своїми приятелями, бо тоді це означало б, що ми є їхніми ворогами, або вони – нашими. Ми не повинні бути нічиїми ворогами, тобто маємо бути приятелями всіх.
Проте хтось може прочитати згадану пораду двох апостолів, не взявши до уваги іншого вірша Писання – до того ж з уст самого дорогого нам Господа, – який на перший погляд може здатися суперечливим, а саме: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3: 16). Цей та інші вірші, однак, не суперечать один одному, а є в повній згоді, якщо їх правильно зрозуміти.
Як в такому випадку зрозуміти, що ми не повинні мати приязнь зі світом і при цьому маємо любити світ? Ключ знаходиться в слові «світ». Наприклад, якщо хтось піде в політику, він побачить, що політика настільки пов’язана з поганими речами, що майже неможливо займатися нею, не поступаючись своїми стосунками з Богом. В минулі часи ніхто не міг утримувати тісні стосунки з кимось зі світу, якщо він, так би мовити, не був у політиці. Тому, це означало б бути в згоді з грішними вчинками – якщо не прямо, то посередньо.
Дуже мало людей знає як проводиться політика. Людина в політиці забуває про своє сумління; вона майже змушена «давати і брати», як інші. В протилежному випадку округ, адміністративний район або штат, який вона репрезентує, матиме, відповідно, менше представництво, бо його ігноруватимуть; і все, що вона буде схильна говорити, закінчиться виведенням її з політики і завдасть її округу, району чи штату збитків. Отже, ширша думка, пов’язана з цим віршем, полягає в тому, що Божий народ є в змозі зауважити, що речі в світі, як правило, є в опозиції до служіння Богу, а сам Божий народ не погоджується з крутійством та методами князя цього світу.
Кожне питання, кожен бізнес має свою світську сторону, і прилаштовуватися до цих порядків і співпрацювати з ними було б гріхом з нашого боку. Однак як каже апостол, ми не можемо вийти зі світу, але повинні, так чи інакше, мати стосунки з людьми світу. Тому правильний шлях є накреслений в Святому Письмі: Господній народ повинен ходити обачливо, намагаючись берегти себе, щоб бути відданим Богу і всім Його принципам, намагаючись відокремитися від світу і бути палаючими та сяючими світилами, щоб світ міг бачити його добрі діла і прославляти його Отця, що на небі.
МИ ПОВИННІ РОБИТИ ДОБРО ВСІМ ЛЮДЯМ, КОЛИ Є НАГОДА
Якщо Бог так полюбив світ – навіть тоді, коли люди ще були грішними (Рим. 5: 8), – що пожертвував найдорожчим скарбом Свого серця, щоб їх відкупити і спасти, тоді така любов і така доброзичливість до світу з нашого боку не може не погоджуватись з Його волею. Справді, саме так навчає Слово: «Поки маємо час, усім робімо добро;.. Любіть ворогів своїх,.. творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує, щоб вам бути синами Отця вашого, що на небі, що наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних» (Гал. 6: 10; Мт. 5: 44-48).
Любити світ так, як його любить Бог, не означає мати почуття, проти яких апостоли перестерігали Церкву. Це – велична і шляхетна любов, яка має мало спільного з тим, що нечисте, яка співчуває знедоленим і чекає часу, коли вони зможуть позбутися своєї деградації. Любов, яка є гідною нашого наслідування, це любов, яка милосердно не зважає на особисту ворожнечу та неприязнь, переступаючи через всі самолюбні міркування та мстиві почуття, беручи до уваги лише можливості та шляхи досягнення миру, виправлення та спасіння.
Але любов до світу, приязнь зі світом, про яку згадує апостол, це – любов, яка означає спільність зі світом, яка означає причетність до його духа – його цілей, амбіцій та надій, а також методів їх досягнення. Якщо якась людина любить світ в такому значенні, то в ній напевно немає любові Отця.
Як Божі діти, ми були покликані до становища великої милості та достоїнства. Наш Небесний Отець відкрив нам Свої плани і задуми і зволив прийняти нас до Своєї спільності та діяльної співпраці. Цей вигляд майбутнього є таким величним, славним та широким, що ми здатні дивитися на речі теперішнього життя зовсім в іншому світлі, аніж дивиться на них світ.
Отож ми не повинні любити теперішній стан речей, порядок, ані речі, які є для нього невід’ємними і асоціюються з ним, але повинні любити Царство Бога і його праведність, про яке ми молимося: «Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя... на землі». Ми повинні любити світ лише в значенні співчуття до нього, так як це виявив наш Небесний Отець, але не повинні погоджуватися з його порядками.
Згідно з Божим волевиявленням, ми повинні обрати між божественною приязню та спільністю і світською приязню та спільністю. Речі, які любить Господь, не до смаку світу; і речі, які люблять світські люди – злі вчинки і злі думки – є огидою для Господа. Ті, котрі люблять і практикують такі речі, неминуче втратять спільність з Господом та Його духом, неминуче підуть у зовнішню темряву світу.
R4765 (1911 р.)