ЩО ХРИСТОС, НАШ ЗАСТУПНИК, НАМ ПРИПИСУЄ

Говорячи про нашого Господа як нашого великого Заступника, через якого ми маємо виправдання, і роздумуючи про те, що Він зробив для нас, щоб вчинити нас прийнятними для Отця, ми інколи чуємо різні вислови. Один може говорити, що Він приписує нам Свої життєві права. Інший може говорити, що Він приписує нам Свою праведність. Ще інший може говорити, що Він приписує нам заслугу Своєї жертви. Постараймось ясно представити цю справу перед собою. Що саме насправді є приписане?

Перш за все ми припускаємо, що те, що Христос приписує нам, не є небесною природою, ані божественним життям, ані правом на божественне життя. Жодна з цих речей не є приписаною. Ці речі приходять до нас від Отця. До цих речей ми є зачаті святим Духом. Те, що ми маємо право на ці речі, є наслідком того, що ми стаємо новими створіннями. Те, що Господь Ісус як наш великий Заступник робить для нас, є вчинення нас прийнятними жертвами, бо лише через те, що ми стаємо прийнятними жертвами, ми можемо представляти наші тіла; якщо робимо це, Отець приймає їх. "Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, – повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу" (Рим. 12: 1).

Ми бачимо, що наш Господь Ісус був першим, Котрий відгукнувся на цей поклик. Бачимо, що Він був "святий, незлобивий, невинний, відлучений від грішників". Бачимо, що заслугою було покладення цього життя, яке Він мав право не віддавати. Ми бачимо, з іншого боку, що ми, котрі хочемо іти Його слідами і прийняти участь у тому ж поклику, щоб увійти в угоду споріднення з Богом через жертву, є недосконалі. Тому, оскільки ми не маємо жодного права жити, не маємо жодного права на земне життя, ми не могли б принести наше земне життя в жертву Богові. Тоді, коли ми усвідомлюємо наш стан, ми є притягнені божественною благодаттю до Христа, і нам показано, що Він має заслугу і охочий надати її нам, щоб вчинити наші жертви прийнятними.

Божественною пропозицією не є відкласти наші жертви вбік і вважати їх нічим. Навпаки, божественною пропозицією є: "Ти щось маєш, але воно є недосконале. Тепер, якщо Ісус стане твоїм Заступником, Він має здатність вчинити твою жертву прийнятною – бо Він має силу приписати до неї Свою заслугу. Якщо ти маєш досконалий розум, досконалу волю, то для початку ти маєш найважливішу в Моїх очах річ у вигляді жертви. Але вся трудність полягає в факті, що ти маєш недосконалість, успадковану від твоїх перших родичів. Христос зробить щось для тебе, щоб вчинити твою жертву прийнятною для Мене".

Але що Він зробить для нас? Що Він дасть нам? Чи Він дасть нам Свою праведність? Ні, якщо б Він віддав Свою праведність, то не був би праведним. Він залишає Свою праведність Собі. Що ж тоді Він дає нам? Ми відповідаємо, що Він вже вчинив дар, наскільки це стосується Справедливості. Вісімнадцять століть тому Він з’явився, щоб задовольнити вимоги Справедливості щодо нашого роду. Вимога Справедливості була: "Життя за життя", – викупна ціна. Він поклав Своє життя відповідною ціною. Однак Він не дав заслуги цього життя світу. Він ще володіє нею, щоб контролювати і розподіляти. Коли Він піднявся на висоту, Він не дав цієї заслуги церкві в сенсі її віддавання. Але Він приписав усім, котрі хотіли прийти до Отця, достатньо заслуги Своєї жертви, щоб вчинити їх цілими і досконалими.

Як Він міг це зробити? Він мав достатньо заслуги, щоб, при бажанні, застосувати її для задоволення гріхів цілого світу. Але замість того, щоб так зробити, Він позичив заслугу тієї праведності і всі права, які випливали з неї, всім тим, котрі протягом цього віку прагнуть стати Його послідовниками, які йдуть Його слідами. Отож, коли вони займають це становище, Він стає їхнім Заступником завдяки застосуванню достатньо заслуги, щоб покрити всі їхні недоліки. Його заслуга, присвоєна цим недосконалим жертвам, чинить кожну з них прийнятною для Отця. Таким чином кожен з церкви є здатний страждати з Ним – розділяючи Його чашу і будучи хрищеним з Ним в смерть. Коли Отець дає їм зачаття святим Духом, їм потрібен великий Заступник, щоб Він був власне їхнім Заступником, і в кожний час потреби Він готовий до цього. Як говорить апостол: "А коли хто згрішить, то маємо Заступника перед Отцем, – Ісуса Христа, Праведного" (1 Івана 2: 1).

Праведність нашого Господа як людини і Його право на людське життя в руках спрведливості
Тоді що ж було тим, що Він дав? Відповіддю є, що коли Він пожертвував Себе, то як людина Він був праведний. Тому те, що Він дав, була та праведність, а значить те право на людське життя, яке Він мав, коли посвятився і потім віддав. Це те, що є в руках Справедливості. Сюди входять життєві права для всього світу. А основою були Його власні права як людини. Але Він не дає цих речей нам, а просто приписує нам користь від них.

Припустимо, що ми маємо в банку тисячу доларів, і припустимо, що ми сказали банкіру: "Я хочу залишити це в твоїх руках на користь векселів, які збираюся підписати". Тоді, згідно з цим, ми підписуємо вам векселі. Тепер наша тисяча доларів, котра була в банку, є просто гарантією. Ми приписуємо достоїнство цієї тисячі доларів вам по векселях, які підписуємо.

Таким чином Христос приписує нам Свою заслугу, а той великий, Хто приймає це до уваги і діє у відповідності з цим, є Небесний Отець. Отець негайно приймає жертву, і особа є зачата святим Духом і вважається, наскільки це стосується тіла, мертвою. Це означає, що ця заслуга Ісуса продовжуватиме бути приписаною таким особам аж доки вони не отримають народження з Духа або доки не стануть піддані другій смерті. А отже кожен з них мусить померти тим чи іншим способом, щоб кожна частинка заслуги, яка була використана у випадку когось з них, була звільнена, щоб бути використаною за світ іншим способом, а саме, щоб дати їм, під умовами Нової Угоди, права, які Ісус пожертвував на Голгофі.

Ми не маємо достатньо заслуги перед Отцем, щоб Він прийняв її як жертву. До прикладу, той, хто винен у порушенні одного пункту закону, є винний в сотні пунктах. Кожен, хто мав дев’яносто дев’ять пунктів Його милості вхибить так само повністю, як той, хто мав лише п’ятдесят.

Отже тепер власне таким є становище людства як роду. Справедливість не може прийняти нічого, лише досконалу жертву. Ми могли б сказати, що ми знаходимось на різних рівнях недосконалості, і що всі ми стоїмо на одній лінії від двадцяти п’яти пунктів до сімдесяти п’яти пунктів. Що потрібно зробити, щоб вчинити нас прийнятними? Той, хто має двадцять п’ять пунктів, потребує сімдесяти п’яти, а той, хто має сімдесят п’ять пунктів, так само потребує Заступника і так само потребує приписання Христової заслуги, як той, хто має лише двадцять п’ять пунктів, але йому не потрібно такої великої кількості. Господь передав повну кількість в руки Отця, а тоді вчинив її придатною для всіх таких, які усвідомлюють свою потребу, і такою ж доступною для того, хто має двадцять п’ять пунктів характеру, як і для того, хто має сімдесят п’ять пунктів.

Жертва церкви не є для того, щоб звільнити світ, а щоб привести себе до стану жертвування. В Божому приготуванні, в Божому задумі наша жертва не є потрібною світу. Христова жертва є всім тим, що потрібне для задоволення справедливості за гріхи світу.

Усі ці приготування є лише для нас, щоб ми могли через них мати нагоду ввійти до "високого поклику". Але насправді ми є нічим, тому що вся справа влаштована для нас в руках Отця. Ми нічого не додаємо до неї. Наше жертвування є для того, щоб ми могли страждати з Господом і, як наслідок, царювати з Ним. "Бо вчинено вам за Христа добродійство, – не тільки вірувати в Нього, але і страждати за Нього" (Фил. 1: 29).

Але хтось може запитати, чи церква якимось способом (особисто чи колективно), в якомусь сенсі слова здобуває небесну спадщину.

Як досягти духовної природи?
Слава, честь і безсмертя, які Господь має намір дати церкві, не дається вільно. Ісус ніколи не купляв для церкви божественної природи чи якихось духовних речей. Єдине, що Він купив, були людські права і людська природа. Те, що ми отримуємо вільно, через приписання Його заслуги, ми можемо вживати і отримати з цим те, з чим можемо осягнути духовну природу. Це Отцівський "високий поклик". Він запрошує нас вчинити заміну, або бартер, віддаючи наше все.

У випадку нашого Господа справа є дещо відмінною. Він отримав це як нагороду, а крім того, зберіг за Собою деяку заслугу, яку мав віддати як Йому подобалося. Ми чинимо посвячення і є прийнятні для Бога завдяки приписанню Христової заслуги, яка покриває наші недоліки, щоб ми могли мати частку з нашим Господом в Його великій праці підняття людства і щоб розділити з Ним Його царство слави як члени Його тіла – члени царського священства.

Вище ми вживали вислів двадцять п’ять, п’ятдесят і сімдесят п’ять відсотків характеру. Ми не хотіли сказати, що має бути пожертвуваний принцип, що має бути пожертвуваний добрий характер. Ні, ми вжили слово характер в сенсі властивого стану, тобто властивих елементів характеру, елементів властивого людського характеру. Тримаючи в розумі, що ми маємо сімдесят п’ять елементів характеру, а двадцять п’ять елементів є зіпсутими (і все людство є зіпсуте на двадцять п’ять, п’ятдесят чи сімдесят п’ять відсотків, залежно від обставин), ми усвідомлюємо свою безпорадність, свою потребу. Отже те, що наш Господь приписує нам, повинно покрити недостачу. Тоді все, що ми маємо, представлятиме досконалу людську істоту – ні більше, ні менше. Хвилю назад була недосконала людська істота, але приписання Христової заслуги вчинило її досконалим чоловіком чи досконалою жінкою.

Божественною умовою, на якій можна було б вічно втішатися життям, було дотримання закону, отож кожна людина, котра могла б досконало дотримуватись закону, могла б претендувати на вічне життя – "людина, яка його виконує, буде жити" (Рим. 10: 5). Бог дав цей закон юдейському народу, образні жертви якого провіщали справжнє приношення за гріх.

Оскільки серединна перегородка була зруйнована, існувала нагода для кожного члена цього роду представити себе в жертві. Ніхто не був повністю зіпсутий, всі мали якісь риси характеру і володіли якоюсь мірою заслуги, хоча не достатньою навіть для того, щоб претендувати на життя під Законом. Тому до тих, котрі мали готовий розум і щире серце, Христос застосував Свою заслугу з особливою метою дати їм можливість бути жертвами. Бог не має жодної справи з тими, хто в розумі є бунтівником, такі не беруться до уваги. Христос взагалі не з’являвся за них і ніколи не пропонував це зробити. Він пропонує бути Заступником лише для тих, котрі спочатку відвернулися від гріха, бажаючи бути в згоді з Богом. Це люди, чий розум повністю підкорений Богу, і лише з такими Він має справу.