ЄЛИСЕЙ – НАСТУПНИК ІЛЛІ
2 ЦАРІВ 4: 25-37

“Дар Божий – вічне життя в Христі Ісусі, Господі нашім” (Римлян 6: 23).

Наш урок йде наступним після того, який був тиждень тому. Єлисей був разом з Іллею, доки вихор не розлучив їх і не забрав Іллю з-перед його очей. Плащ Іллі припав Єлисею. Також Єлисей отримав відповідь на свою молитву, щоб подвійна частка духа Іллі спочила на ньому і він міг хоч трохи зайнятися працею Іллі як учитель. Коли він вдарив цим плащем річку Йордан, з ним трапилось таке ж диво, що й з Іллею. Він благополучно перейшов на другий бік. По той бік Йордану він розпочав свою кар’єру пророка. В Єрихон вода постачалась із потоку, який мав солонуватий присмак, тож вона була несмачною і нездоровою. Єлисей пішов до джерела і там учинив чудо, подібне до того, яке вчинив Мойсей біля колодязів [R4758] Мойсея в Мара. Донині це джерело відоме як джерело Єлисея.
Ще ми читаємо, що один із цих “пророчих синів”, тобто учнів, помер, і що його овдовіла жінка була в нестачі, і пророк Єлисей допоміг їй проявити віру. У неї був глечик олії, якої тепер ставало щораз більше, коли вона наливала її з нього в посуд, аж олії вистачило для покриття всіх її боргів. Варто відзначити ще кілька чудес, які мали характер відновлення, найвідоміше з яких згадується в нашій лекції, а саме повернення хлопчини до життя та здоров’я. Широку увагу у світі й загальний докір на адресу Єлисея викликало те, що він прокляв сорок двох дітей. Це були діти в тому значенні, що по Закону кожна особа віком до двадцяти одного року вважалася дитиною. Вони глузували з Єлисея і вигукували: “Ходи, лисий! Ходи, лисий!” Твій Учитель, Ілля, піднявся у вихорі на небо. Чому б тобі не піти туди також? Ти лисий, ти втратив свого пана. Ти не придатний бути пророком, ані тобі не зрівнятися з Іллею. (Перефразовано нами).
Єлисей не лаяв дітей. Коли ми читаємо, що він прокляв їх, то правильно було би сказати, що він засудив їх так само, як Ісус промовляв до декого доброзичливо: “Горе ж вам, книжники та фарисеї” тощо. Так само Єлисей провістив горе, кінець цим юнакам, які знущалися з нього і були різного віку. Він сказав, що їх щось спіткає за це. Божественна Справедливість зведе рахунки і виправдає його. Далі бачимо, як на їхній гурт напали дві ведмедиці, змусили їх утікати, і приблизно сорок двоє з них були пошматовані та поранені. Противники Біблії читають, що сорок дві дитини були вбиті, але нічого такого не сказано.
Ми повинні пам’ятати, що ізраїльтяни під проводом свого царя Ахава та цариці Єзавелі вдалися до ідолопоклонства, і, хоча пророк Ілля відновив справжню релігію, цар і цариця та більшість людей просто толерували це.
Молоді люди, які вигукували на адресу Єлисея, були, мабуть, юнаками та хлопцями з Єрихону віком від десяти до двадцяти років. Вони йшли за пророком і висміювали його, очевидно, за намовою батьків, щоб знищити його вплив. Божественний суд, після того як пророк відкрито звинуватив їх, мабуть, передбачався як справедливий докір і корисний урок для постраждалих, для їхніх батьків і для всіх, хто чув про це.

ЄЛИСЕЙ ВВАЖАЄТЬСЯ ОБРАЗОМ

Наш інтерес до цієї історії з життя Єлисея після взяття Іллі зростає, коли ми беремо до уваги факт, що він, як і Ілля, був цілком позитивним і образним характером. Ми вже наголошували на відповідності між Іллею та позаобразними священиками, а також між Єлисеєм та позаобразними левитами Євангельського віку. Єлисей також може представляти Стародавніх Гідних, у чиї руки буде передано навчання та благословення світу при запровадженні Царства Месії: “По всій землі Ти зробиш їх князями” (Хом.). З цього погляду ми можемо вважати, що Єлисей представляє другий клас духовно зачатих і що його перехід через Йордан представляє смерть цього класу позаобразних левитів. Якщо так дивитись, то подальший поступ Єлисея та його праця суду й реституції, про яку вже згадувалося, добре відповідають тому, чого ми повинні сподіватися під час запровадження Царства Месії під владою цих “князів”. Оздоровлення водного джерела добре представляло б оздоровлення потоку Правди. Протягом довгих століть помилки та забобони, поєднані з великою брехнею сатани (“Умерти не вмрете”), зробили води Правди гіркими, несмачними, нездоровими. Коли в Джерело поклали сіль, це символічно представляє очищення від неправди та помилок через співпрацю Церкви у славі, яка, знаходячись тут, є влучно названа “сіллю землі”. Оздоровлення потоку Правди прийде від прославленої Церкви, хоча й буде через Стародавніх Гідних як частина благословень Нової Угоди, які в той час світ людства отримає через юдеїв. Саме на це звертає нашу увагу святий Павло в Римлян 11: 25-33.
“Смерть у горшку” буде найбільш дієвим чином замінена на благословення від Господа через Його прославлене Царство. Земля дасть свій урожай. Пустеля розквітне, мов троянда. У пустині потечуть струмки. Господнє благословення буде скрізь, символічно представлене пророчими синами. Вони відокремилися від ідолопоклонства своєї землі і радо прислухались до вчень пророків, пророкуючи особисто як їхні послідовники.
Благословення для глечика вдовиної олії має символічне значення, відповідно до того, як ми усвідомлюємо цінність олії для людей у тому часі. Це була не тільки частина їхньої їжі, але й ліки загалом, і вона забезпечувала їх світлом. Отже, те, що прийшло через пророків, є дуже гарною картиною реституційних благословень, яких можна сподіватися свого часу і які отримають всі гідні.
Повернення життя мертвим має бути однією з великих особливостей Нової Епохи – Царства Месії. І ця влада буде здійснюватися, без сумніву, через “князів” того часу, образно показаних, як віримо, у Єлисеї. Найбільшу прихильність матимуть ті, хто найповніше оцінить і найкраще прийме “князів”, яких представляв Єлисей, так само як батьки дитини, яку Єлисей підняв з мертвих, доброчинно подбали про зручності пророка.
Суд над тими, хто виступить проти класу Єлисея і хто образно показаний у сорока двох пошматованих юнаках, мабуть, говорить про виправні суди, які під час Царства Месії будуть негайно винесені всім супротивникам Божественних порядків. Писання дає запевнення: “Бо коли на землі Твої суди, то мешканці світу навчаються правди”; “І право за мірило Я покладу, а справедливість вагою”.

R4757 (1911 р.)