ПАМ’ЯТНА ВЕЧЕРЯ

Знову ми наближаємося до роковини розп’яття нашого дорогого Спасителя. Ще раз ми пригадуємо нашим читачам те, чого багатьох з нас навчили роки, а саме, що з якихсь незбагненних причин Господній посвячений народ має особливі переживання і випробування саме в цю особливу пору – пору, в яку колись нашому Господу було важко і сумно, і в яку проходило особливе випробування серед перших учнів. Якраз перед тим, як Він пішов у Єрусалим, наперед знаючи про розп’яття, Він пояснив це апостолам. Саме тоді Він сказав, що тільки ті, котрі їдять Його тіло і п’ють Його кров, мають життя в собі. Багато з Його близьких послідовників сказали: “Жорстока це мова! Хто слухати може її?” (Ів. 6: 60).

Незадовго після того, коли Він розказував дванадцятьом про Своє недалеке розп’яття, Св. Петро накликав на себе докір словами: “Змилуйся, Господи, – такого Тобі хай не буде!” Ісус відповів йому, говорячи: “Відступися від Мене, сатано, – ти... думаєш не про Боже, а про людське!” (Мт. 16: 22, 23). Твої пропозиції і порада суперечать божественному заміру. Сину людському необхідно постраждати як жертві, щоб увійти в славу і довершити поручену Йому працю Спасителя церкви і світу – всіх бажаючих.

Пізніше, майже перед кульмінацією, нам пригадується особливе випробування Юди, і як його пристрасть до грошей заставила його виступити проти помазання Вчителя на Його похорон, як потім змусила продати того Вчителя за тридцять срібняків, а пізніше зрадити його поцілунком. Далі нам пригадується збентеження серед учнів, викликане арештом їхнього Вчителя і Його видимим бажанням бути арештованим. Тому вони “всі полишили Його і повтікали” (Мр. 14: 50). Ми пригадуємо, як (трохи згодом) шляхетний Ап. Петро допустив серйозну помилку і зрікся свого Господа і Вчителя, ще й з клятьбою.

Напевне, ми трохи уявляємо паралель випробування Господнього народу в цю пору року. І можливо, це є реальним і властивим, щоб члени тіла Христа (особливо в цю пору) мали особливі переживання, виняткові труднощі, випробування віри, послуху і вірності.

Пора великого посту
Правдоподібно, думки про те, про що ми щойно згадували, приходили на розум і іншим, і це призвело до встановлення Пори Великого Посту як часу особливого посту і молитви серед посвячених членів Господньої родини. Немає сумніву, що впродовж століть цього посту дотримувались в Римській церкві, в Англійській церкві, в Німецькій церкві і, до певної міри, в інших.

Хоч в загальному піст перетворився лише в показну формальність і церемонію без сердечної вдячності (а тому і не приємну Господу), однак ми віримо, що деякі постили з найкращих мотивів в минулому, і постять сьогодні. Це не наша справа судити і особисто осуджувати когось, однак ми певні, що багато хто признають за собою те, в чому ми щойно неконкретним чином звинуватили. Звичайно, не можливо встановити якісь закони або норми, які керували би серцем – вони заледве можуть керувати тілом (навіть найбільш поверховим чином).

Ми не схвалюємо встановлення правил і законів для керування такими справами. Цілком достатньо і поради для всіх тих, які серцем бажають проявляти стриманість в їжі. Ми маємо думку Вчителя, що після Його відходу Його послідовники будуть постити. Кілька випадків такого посту занотовані в Писанні, і їх можна вважати властивими прикладами для Господніх послідовників, жоден з котрих не є під законом, під заповіддю щодо їжі, або пиття, або інших земних справ.

Часткове самообмеження під час посту є корисне для нас як фізично, так і духовно – особливо весною. Сильніша їжа, яка необхідна для холодної зимової погоди, стає менш необхідною, коли погода пом’якшується. Немає сумніву, що багато весняних хвороб спричинені переїданням, і вони можуть бути значною мірою усунені дотриманням помірного посту – утриманням від споживання делікатесів і жирної їжі. А коли організм забивається надмірною кількістю поживи, то розум стає тупішим, послаблюючи вищі розумові сили, і особливо ті, котрі з’єднують нас (через розуміння) з небесними і духовними справами.

Ми висловлюємо ці припущення без найменшого бажання нав’язати комусь ярмо або закон, але бажаючи кожному постити і молитися згідно наказів власного сумління, отримуючи в цій і в кожній справі духовні благословення в міру спільності з Господом.

Дата пам’ятної вечері
Як вже раніше зазначалося, наш Господь не давав жодного натяку на те (як багато дорогих християн собі уявили), що Пам’ятна Вечеря має святкуватися щотижня, щомісяця, два рази в місяць, три рази в місяць. Найочевидніше, Вечеря була встановлена за всіма юдейськими правилами як річне святкування – щоб зайняти місце образу Пасхи. Була повна ясність щодо дати образу, яка не обов’язково мала би стосуватися нашого святкування позаобразу. Образ був запланований для того, щоб особливо позначати точну дату, коли наш Господь буде розп’ятий. Тому велика ретельність з боку юдеїв була доречною. Тепер, оскільки великий факт Ісусової смерті є річчю минулою, здається, що вже немає такої великої потреби в ретельній точності щодо дня і години.

Тому ми не бачимо ніякого заперечення проти звичаю, якому слідують члени Єпископальної, Католицької і Лютеранської церков, святкувати п’ятницю і неділю, найближчу до річниці смерті і воскресіння нашого Господа, як Великодню П’ятницю і Великдень. Справді, дещо може бути сказане в підтримку їхнього звичаю, оскільки це дозволяє узгодити річницю з днями тижня. Однак понад тридцять років ми призвичаєні святкувати Пам’ятку (в найближчий відомий нам час до її точної річниці, згідно юдейського підрахунку часу) попереднього вечора 14 дня єврейського місяця Нісан. Ми надаємо цьому перевагу з огляду на цей давній звичай і на те, що, може, хтось явно не бачить жодної користі в зміні, а також з огляду на те, що хтось може заплутатись і думати, що слідував неправді. Тому ми радимо слідувати точній даті згідно юдейського календаря.

Цього року (стаття написана в 1911 році – ред.) новий місяць весняного рівнодення з’являється 30 березня, таким чином роблячи його Першим днем Першого місяця згідно юдейського часу. Наш Господь був розп’ятий 14 дня першого місяця, який цього року буде 12 квітня. Але Пам’ятна Вечеря, пригадування Його смерті, святкувалася попереднього вечора, і тому ми, згідно нашого попереднього звичаю, радимо, щоб всі в одному серці і в одному розумі з’єдналися у святкуванні смерті великого Відкупителя у вівторок ввечері, 11 квітня, після шостої години. Звичайно, навіть тоді всі ми не будемо в стані святкувати в ту ж саму годину, з огляду на різницю в часі, але святкування буде майже в ту саму годину по всьому світі. Думка про цю загальну спільність додасть радості і урочистості цій події. Ми радимо, щоб всі, хто любить Господа і повністю посвятився виконувати Його волю до самої смерті, з’єдналися в цьому святкуванні, яке так багато означає для всіх нас.

Перш за все воно пригадує нам жертву нашого дорогого Відкупителя за церкву і всі роди землі. Далі, воно пригадує нам, що ми дали Господу обітницю іти Його слідами, страждати з Ним, пити Його чашу, бути охрищеним Його хрищенням смерті. Звичайно, ламання хліба і пиття з чаші під час Пам’ятки є не таким важливим, як наша участь у реаліях, котрих вони є лиш образом. Ми повинні в наших розумах і серцях харчуватися зламаним тілом Ісуса і усвідомлювати вірою, що ми маємо частку перш за все (через приписання) у оправданні нашого тіла через Нього, і що через Нього йдуть всі наші надії на майбутнє життя.

По-друге, як це представлено в чаші, ми повинні поділяти Його смутки, бути учасниками страждань Христа, доповнити нестачу терпінь Його, йдучи вірно Його слідами до самої смерті. Ту чашу, яку Отець налив для Вчителя, Він пив. І з Божої ласки привілей мати участь в цій чаші дарований і нам, бо якщо ми страждаємо з Ним, то також будемо з Ним царювати. А якщо ми уникаємо Христових страждань і не здатні стати живими жертвами разом з Ним, то ми таким чином уникнемо і славних привілеїв Його царства.