ВТЕЧА ЗНЕОХОЧЕНОГО ПРОРОКА
1 ЦАРІВ 19

“А ті, хто надію складає на Господа, силу відновлять” (Ісаї 40: 31).

Така знаменна перемога Правди над неправдою, Бога над Ваалом, безсумнівно, дуже підбадьорила Іллю, пророка. Це була Божа перемога, і Ілля радів з цього, а також з того, що він аж настільки був Божественним знаряддям у цій справі. Та незабаром він довідався, що цариця Єзавель залишилась таким же непримиренним ворогом, як завжди. Вона розглядала цю річ не як боротьбу між Всевишнім і Ваалом, а як боротьбу між своїми пророками та Іллею. Дізнавшись, що її пророки вбиті, вона розлютилася і надіслала Іллі своє слово, що його доля має бути такою ж. Такого несподіваного повороту справ Ілля не сподівався. Йому вистачило мужності зустрітися з царем і засудити вісімсот п’ятдесят священиків Ваала, тоді як всього одне послання жінки позбавило його мужності. Він утік у пустелю, щоб там, як не дивно, молитися Господу, щоб Той забрав життя, яке він хотів захистити втечею.
Не забуваймо, однак, думки попереднього дослідження про те, що шлях Іллі мав бути образним – передвіщати труднощі Церкви під час цього Євангельського віку. Давайте розглянемо цю особливість трохи далі і зазначимо образ і позаобраз.
У Об’явленні не тільки згадується Єзавель, яка символізує зіпсовану церковну систему, що насаджувала фальшиві доктрини серед номінального Господнього народу (Ахав, її чоловік представляв цивільну владу, а Ілля був образом святого класу Церкви), але й звернемо увагу на те, що час, коли не було дощу, також був образним, як згадується в Книзі Об’явлення. Чотири рази цей самий період із трьох з половиною років згадується як період, коли справжні святі Бога були сховані від очей всього світу в умовах пустелі. І в той самий період серед людей була велика духовна засуха і духовний голод. Ці три з половиною роки в Об’явленні отримали назву три з половиною часи, а також тисяча двісті шістдесят днів, сорок два місяці (Об. 12: 14; 12: 6; 11: 3; 13: 5).
Однак в Об’явленні ці різні посилання на три з половиною роки є символічними – день за рік – і, відповідно, означають тисячу двісті шістдесят років у позаобразі. Багато хто вірить, що ці роки почали рахуватися в 538 р. н. е., а закінчилися – в 1798 р. Ті, хто розуміє справу, усвідомлюють підвищений інтерес до Біблії, що прийшов після 1798 р., щоб позначити час дощу (освіження та благословення), який у минулому столітті приніс велике просвітлення всьому світу. Та, як би ми не застосовували ці три з половиною роки, символічні роки (тисячу двісті шістдесят буквальних років), найбільш очевидно, що вони охоплюють позаобразний період, представлений у труднощах Іллі в пустелі.
Якщо це правильне застосування, це свідчить про певний страх і малодушність з боку святого Божого народу. Коли Ілля знову почав переховуватися, це означає, що святі перестали бути помітними. Коли вони вдруге опинились у цьому стані пустелі, Бог скерував їхній шлях і навчив деяких важливих уроків, представлених в труднощах Іллі, які згадуються в цій історії. Він бачив сильний вітер, який розривав гори та ламав на шматки скелі, але це не було проявом самого Господа, а лише ілюстрацією сили. Наступним уроком був землетрус, але це також не був Господь. Далі прийшов вогонь, але і в цьому Ілля не міг повністю розпізнати Господа. Нарешті пролунав спокійний, тихий голос і чудове послання благодаті та Правди. У цьому Ілля впізнав Бога так, як не міг упізнати Його в інших проявах.
Позаобразний Ілля, Божий святий народ, сьогодні вчиться розрізняти різні прояви через різні знаряддя Божественної сили. Словесні суперечки, мов пориви вітру, а іноді мов ураган, що приносять руйнування нинішньому ладу суспільства, – це не голос Бога, а голос людства. Землетрус, що представляє великий час суспільних заворушень, збурень, потрясінь, не є посланням Іллі від Бога, але, тим не менше, є проявом іншої сили, яку Він має у світі, завдяки якій, в кінцевому підсумку, теперішній порядок речей поступиться Царству Його дорогого Сина. Вогонь, який представляє поглинання, руйнування, анархію, – це не Господь, а лише людські пристрасті, які Він дозволить. Клас Іллі повинен зрозуміти Бога через спокійний, тихий голос, що його чують вуха їхніх сердець – голос Правди, голос Божого Слова, що сьогодні дивовижним чином промовляє до Його народу, але який не можуть чути позаобразні Ахав, Єзавель та інші, і який призначений лише для позаобразного класу Іллі.

“Я ПОЗОСТАВИВ СІМ ТИСЯЧ”

Незважаючи на цей голос, Ілля почувався безутішним і бажав померти, думаючи, що тільки він посвятився Господу. Але Господь відповів йому: “Я позоставив сім тисяч, усі коліна, що не схилялися перед Ваалом”. Так само сьогодні в духовному Ізраїлі є два класи. Один клас знаходиться в стані пустелі, окремо від світу. Інший, великий клас, все ще так чи інакше споріднений і пов’язаний з Вавилоном, хоча в серці вони не визнають нікого, крім істинного Бога, і не схиляють коліна перед іншими.

R4741 (1911 р.)