ДАРИ ТА ПЛОДИ ДУХА

“А тепер залишаються віра, надія, любов, оці три. А найбільша між ними любов” (1 Коринтян 13: 13).
Віру можна розглядати з двох поглядів – віри та довір’я. У біблійному слововживанні віра, розуміємо, є вірою в Бога і в те, що, як маємо підставу вважати, є від Бога – Божі пророцтва, обітниці Його Слова тощо, а також вміння усім серцем покладатися на Нього, – а не просто вірою в щось. Останнє було би тим, що ми би назвали легковірністю. І особа, яка би просто вірила в що завгодно, була би нерозумною, тоді як той, хто вірить у сказане Богом, має Мудрість, яка походить згори, і, відповідно, є мудрим з біблійного погляду.
Ми розуміємо, що метою і рішучим намаганням християнина повинно бути бажання розвинути цю віру в достатній мірі, і він повинен здобути її зі Святого Письма. Багато людей мають віру, яка, на їхню думку, є від Бога, але при детальному розгляді вона виявляється небіблійною, не є вірою від Бога, вірою в те, що Він сказав, а вірою в традиції “Середньовіччя”, у сказане професорами університетів тощо, і цілком суперечить “вірі, раз даній святим”.
У цьому конкретному розумінні, ми б сказали, що віра представляє собою таку прикмету серця, як повна довіра до Господа, – щось набуте через пізнання Бога, через знайомство з Ним різним чином, яким Йому було до вподоби виявити Себе. Це віра, яка не може продовжувати існувати або зростати, якщо не зростатиме знання на основі Божественного Об’явлення та повного прийняття його завдяки приходу до згоди з Всевишнім, щоб мати змогу застосовувати обітниці та визнати, що вони належать цій особі.
Тоді ми б розглядали віру, як віру в Бога та Його обітниці, як особисту довіру до Бога, що дає спокій і Божий мир. Щодо того, як ці погляди на віру погоджуються зі словами нашого Господа: “Та Син Людський, як прийде, чи Він на землі знайде віру?”, і, відповідно, як вони погоджуються із твердженням апостола Павла з Послання до Коринтян щодо віри, як дару святого Духа, ми б сказали, що в першому з цих речень має бути такий переклад: “Та Син Людський, як прийде, чи Він на землі знайде [цю] Віру?” Не мається на увазі, що Він не знайде жодної віри, але чи Він знайде “Віру [Доктрину], раз дану святим”. Отже, ми розуміємо слова нашого Господа так: коли Людський Син прийде, Він не знайде (хіба що в небагатьох) “Віри, раз даної святим”, а замість цього знайде помилкові уявлення.
І тому ми бачимо, що багато християн, говорячи на цю тему, не знають, про що вони говорять. Вони не мають “Віри, раз даної святим”. Згадується твердження Святого Письма, що “впивались мешканці землі” фальшивими ученнями, які перекрутили Боже Слово. Замість того, щоб “благовістити... радість велику”, їм розповідали погану новину про найжахливіші тортури. У Слові наголошується, що деякі матимуть Віру. Але Господь дає зрозуміти, що дуже мала кількість буде мати її.

ДАРИ ДУХА БУЛИ ДЛЯ РАННЬОЇ ЦЕРКВИ

Стосовно дарів віри: на самому початку цього Віку були дані дари розмовляти мовами, тлумачити мови, зціляти тощо, щоб використовувати їх на благо людей. [R4732] Потрібно було багато віри, щоб сказати, як це зробив Петро безвладному чоловікові біля храму: “Устань та й ходи”. Щоб зробити це, потрібен був “дар”. Так і з тими, хто говорив мовами. Це мав бути чудодійний дар, що дозволяв би оволодіти будь-якою незнайомою мовою.
Ці дари Бог вирішив дати, тому що Церква була в процесі становлення і потребувала їх для своєї підтримки. Дари були дані також для свідоцтва, бо в той час Церква не мала Біблії. Старий Завіт можна було лише іноді почути в синагогах юдеїв. Новий Завіт ще не був написаний. Ранній Церкві були потрібні певні засоби для навчання одне одного. Якби не ці дари, серед них могло би бути легковажне ставлення тощо. А так один міг встати і говорити невідомою мовою, тоді як дар тлумачення був даний іншому, і він вставав і тлумачив. Ці дари були дані серед них як своєрідна сила притягнення, щоб сприяти Господньому народові збиратися разом. Отже, деякий час Бог посилав Слово через таке недосконале знаряддя.
Ми не повинні думати, що володіння цими дарами свідчило про вищий розвиток. Радше ці дари були дані в часі становлення Церкви, і ми не повинні молитися про них. Писання показують, що вони або були дарами, якими володіли апостоли, або в подальшому були результатом передачі Святого Духа та покладання рук апостолів, як, наприклад, тоді, коли диякон Пилип послав по апостолів, щоб ті поклали руки на людей, щоб вони могли отримати ці дари. Очевидно, Пилип не мав сили зробити це сам.

ПЛОДИ ДУХА, НЕОБХІДНІ ДЛЯ УСПІХУ В ЗАБІГУ

Щодо бажання говорити незнаними мовами, апостол дав попереджувальний докір. Він сказав: “Але в Церкві волію п’ять слів зрозумілих сказати, щоб і інших навчити, аніж десять тисяч слів чужою мовою” (1 Кор. 14: 19). Він сказав, що якщо хтось володіє даром говорити мовами, нехай молиться, щоб міг тлумачити – щоб міг висловитись зрозуміло для тих, до кого говорить, а не казати незрозумілі слова. Тоді він продовжив, що це сильне бажання наслідувати володіння дарами саме по собі не свідчило про глибоке посвячення Богові. Він сказав їм, що якби вони говорили людськими і ангельськими мовами, це не принесло б їм користі, якби вони не мали любові. Володіння незнаною мовою не означало, що людина досягла чогось вищого і є близько до Бога.
Він каже, що більшою мірою слід бажати плодів Духа, якими є покора, лагідність, терпеливість, стійкість, самовладання, довготерпіння, братерська доброзичливість, любов. Святий Петро каже нам: “Бо, роблячи так, ви ніколи не спіткнетесь. Бо щедро відкриється вам вхід до вічного Царства Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа” (2 Петр. 1: 10, 11). Ми могли би мати всі дари ранньої Церкви і при цьому не мати жодних доказів того, що ми можемо бути певні місця в Царстві. Любов перевершує всі інші чесноти, бо вона найбільш тривала.
Коли ми побачимо і дізнаємось цілковито, тоді віра практично закінчиться. І надія практично закінчиться, коли наші надії на обітниці нашого Небесного Отця здійсняться. Але у любові не було початку і не буде кінця. Бог є любов. Оскільки Бог був без початку, то й Любов була без початку, тому що це Його характер, Його вдача; і як Він триває вічно, так і любов триватиме вічно.

R4731 (1910 р.)