ТЯЖКІ ЧАСИ ВЖЕ ПОРЯД
“Знай же ти це, що останніми днями настануть тяжкі часи” (2 Тимофія 3: 1).
Усвідомлюючи, що ми живемо в ті самі часи, про які згадує апостол, дехто може запитати: Як це так? Чи ж не є ці часи, порівняно з минулим, особливо сприятливими для благополуччя Церкви? Був час, коли вогонь, меч, гільйотина та диба раз-за-разом використовувались для знищення справжніх Божих святих, коли Боже Слово було забороненою книгою, а в’язниця та підземелля були винагородою вірним за дослідження Писань. І чи ж сьогодні немає більше Правди на часі та її зрозуміння, ніж колись, а також повної свободи, якщо людина хоче нею користуватися, щоб вірити і навчати, приватно чи публічно, того, що вона вважає Правдою?
Ось такі сприятливі умови наших днів. Ніколи за всю історію Церкви не було таких днів з такими привілеями та благословеннями – такого зростання знань і загального інтелекту, таких засобів для загального розповсюдження знань і такої широкої особистої свободи сумління, висловлювання та дій, як сьогодні. Дух свободи розповсюдився по землі, і хоча хитрі вороги, які колись сковували, надягали наручники та ув’язнювали, все ще живуть і охоче кидали б, як раніше, до в’язниці, вони з жалем визнають, що орел розпростер крила і його не можна знову замкнути в клітці. Але поруч з усіма цими перевагами, як не дивно, йде найбільше лихо для Церкви. Щоправда, для фізичного життя або земного майна це невелике лихо. Ці речі мають для справжніх святих неістотне значення, бо святі не дорожать своїм земним життям, щоб їм тільки вдалося досягти божественної природи і слави, до якої вони покликані.
Небезпека цих часів є для духовної природи святих та їхньої багатої спадщини в надзвичайно великих і дорогоцінних Божих обітницях, які всі так і амінь у Христі Ісусі. Зараз діють підступні впливи, які намагаються заважати розвитку і гасити духовне життя, відбирати у святих їхню славну надію, позбавляти крадькома самих основ християнства і таким чином активно руйнувати всю надбудову християнської віри у свідомості багатьох, змушуючи їх спотикатися і втрачати свій славний спадок як спадкоємців з Христом.
Нинішні напосідання, маючи витончений характер, ще більшою мірою розраховані на те, щоб ввести в оману і піймати в пастку, тож якщо хтось дозволить собі ненадовго перестати пильнувати, знаряддя противника здобудуть перевагу і використають її, щоб піймати необачних. Бог дозволить такі пастки, бо лише віддані і вірні, а отже, завжди пильні, вважаються гідними уникнути їхньої сильної омани. “Тож пильнуйте, і кожного часу моліться, щоб змогли ви уникнути всього того, що має відбутись, та стати перед Сином Людським” (Лк. 21: 36).
СПОСІБ НАБЛИЖЕННЯ ЦИХ ЧАСІВ
Апостол попереджує Церкву не лише про неминучість таких лих та про їхній характер, але й про спосіб їхнього наближення. Одного разу він сказав: “Бо я знаю, що як я відійду, то ввійдуть між вас вовки люті, що отари щадити не будуть [настільки великими та руйнівними були папські сили]. Із вас самих навіть мужі постануть, що будуть казати перекручене, аби тільки учнів тягнути за собою” (Дії 20: 29, 30). З деякими з них Павло та рання Церква стикалися в ті дні.
Павло часто був у небезпеці серед фальшивих братів, які зазнали краху своєї віри і дуже протистояли його словам – його зусиллям будувати Церкву в найсвятішій вірі (2 Кор. 11: 26; 1 Тим. 1: 19; 2 Тим. 4: 14-17). Він показує, що від таких фальшивих братів, які відступили від Правди і стали вчителями фальшивого вчення, прийде найбільше лихо для Церкви в ці останні часи (2 Тим. 2: 16-18; 3: 5). І для того, щоб ми могли їх упізнати і остерігатися, він дав дуже детальний їх опис, хоча виразний зміст застереження дещо затьмарюється помилковим перекладом, який говорить наступним чином: “Будуть бо люди тоді самолюбні, грошолюбні, зарозумілі, горді, богозневажники, батькам неслухняні, невдячні, непобожні, нелюбовні*, запеклі, осудливі, нестримливі, жорстокі, ненависники добра, зрадники, нахабні, бундючні, що більше люблять розкоші, аніж люблять Бога, вони мають вигляд благочестя, але сили його відреклися... Вони завжди вчаться, та ніколи не можуть прийти до пізнання правди”.
---------------
*Синайський, найстарший і найвірогідніший манускрипт, опускає слово “нелюбовні”, тож воно не є частиною первісного тексту.
---------------
Переклад, наведений тут, як зауважить читач, не зовсім відповідний, бо люди такого лиходійського характеру не могли мати жодного вигляду благочестя. Прочитайте опис ще раз і подумайте, як могли горді, грошолюбні, пихаті богозневажники, запеклі, осудливі, нестримливі і жорстокі, ненависники добра, нахабні, бундючні, що більше люблять розкоші, мати якийсь вигляд побожності або обманювати когось у цьому відношенні? Особа з таким запеклим характером, такий відвертий богозневажник, мабуть, не зміг би вдавати Божу дитину, ані не намагався б це робити. Річ у тому, що наші перекладачі не до кінця зрозуміли мову апостола, і, перекладаючи її на англійську, надали грецьким словам надто негативного значення, від чого образ цих людей виявився перебільшеним. Так, наприклад, грецьке слово, перекладене як “богозневажники” (в. 3), це “blasphemos”, що означає “той, хто говорить образливо, зломовна людина”.
Так от, судячи лише зі слова, без урахування контексту, ми б не знали, чи в даному випадку лихослів’я є лайкою чи ні. Але оскільки це пов’язано з контекстом – беручи під увагу наступний вислів, що такі особи мають вигляд благочестя (в. 5), хоча й без справжньої його сили, – ми повинні зробити висновок, що маються на увазі більш м’які, більш витончені форми лихослів’я, які б відповідали лицемірним формам благочестя. Тому наше слово богозневага, хоч і означає лихослів’я, є занадто різким виразом, щоб за його допомогою перекласти грецьке слово “blasphemos”. Повне і загальнозрозуміле значення англійського слова “богозневага” таке: “Говорити про Найвищу Істоту словами безбожної неповажності, ганити або говорити з докором про Бога, Христа або святий Дух – говорити нечестиво, висловлювати образу або наклеп на когось, говорити з докором” (Webster).
Також слово “apeithes”, перекладене як “неслухняні”, означає “не піддаються вмовлянню”, тому вислів “батькам неслухняні” відповідно означав би “бути іншої думки”, тобто не тієї ж думки, що й батьки. Слово “anosios”, передане як “непобожні”, означає недобрі або нечестиві, тож, з огляду на контекст, його краще перекласти більш м’яким англійським виразом “недобрі”. Слово “aspondos”, перекладене як “запеклі” (в. 3), означає непримиренні або невблаганні, тобто вперті або завжди неприязні. Слово “akrates”, перекладене як “нестримливі”, більш правильно означає слабохарактерні, тобто безвольні. Хоча ця думка і міститься в англійському слові “нестримливі”, цьому слову, як правило, надають більш негативного відтінку. Слово “anemeros”, перекладене як “жорстокі”, означає нелагідні, невиховані. Тобто це може бути значна або незначна відсутність лагідності, яка в деяких випадках доходить до відвертої гіркості. Але, знову ж таки, жорстоке або люте ставлення несумісне з будь-якими претензіями на благочестя, як це сказано в 5 вірші. Слово “aphilagathos”, перекладене як “ненависники добра”, краще було би перекласти як неприхильні до доброго.
У такій редакції мова апостола звучить наступним чином: “Бо люди будуть любити себе [будуть егоїстами], будуть грошолюбні, хвалькуваті, пихаті, зломовні, іншої думки, ніж їхні прабатьки [тобто вигадники нових вчень], невдячні, недобрі, замкнуті, постійно незадоволені, наклепники, слабохарактерні, невиховані, неприхильні до доброго – зрадники, нахабні, гордовиті, що більше люблять розкоші, аніж люблять Бога [тобто, віддають перевагу власній волі або задоволенню, а не волі Бога і тому, що Йому подобається]; маючи вигляд побожності, але заперечуючи її силу; завжди вчаться і ніколи не можуть прийти до пізнання Правди”.
“ІЗ ВАС САМИХ НАВІТЬ МУЖІ ПОСТАНУТЬ, ЩО БУДУТЬ КАЗАТИ ПЕРЕКРУЧЕНЕ”
Також слід зазначити, що слово “мужі”, вірш 2, виділене в грецькому тексті, як показано в “Emphatic Diaglott”, даючи зрозуміти, що йдеться про певний клас мужів, який, згідно з описом, є ніким іншим, як тими, хто згадується в Діях 20: 29, 30, а саме: “Із вас самих навіть мужі постануть [мужі з вашої громади, яких ви досі вважали членами Христового Тіла і які далі стверджують, що вони є ними], що будуть казати перекручене [будуть перекручувати Правду]”.
Але чому, запитаєте ви, хтось, раз отримавши Правду, прагне її перекручувати? Апостол відповідає, що їхня мета – “учнів тягнути за собою”. І для цього, провадячи учнів за собою, вони дотримуються вигляду благочестя, хоча і заперечують його силу, єдину силу, завдяки якій хто-небудь з упалого роду може вважатися благочестивим, тобто праведним в очах Бога, – силу дорогоцінної крові Христа, яка очищає нас від усякого гріха, поки ми цінуємо і приймаємо це спасіння через віру в Його кров.
Тоді ми можемо запитати: якщо ми усвідомлюємо, що живемо в згадані тут останні дні, то чи справді існує такий клас ворогів Правди та Церкви сьогодні? Дійсно, голос пророцтва ніколи не давав хибного сигналу тривоги і не провіщав якоїсь невизначеної події. Настали тяжкі часи, і всі провіщені лиха є довкола нас. В одних і тих самих громадах, пліч-о-пліч зі смиренними, вірними, посвяченими святими – в тих самих маленьких зібраннях разом із тими, хто втік із неволі Вавилону, в одних домах і часто за одним Господнім столом, – також розвивається клас, який є “самолюбним [егоїстичним], грошолюбним [захланним до почестей, відзнаки та похвали людей – амбіційним], зарозумілим [начебто добра репутація Правди на часі та її здобуття якимось чином завдячує їм, начебто вони, таким чином, мають право змінювати та вносити поправки за власним бажанням], горді [від тих знань, які слід приймати лише з покорою і вдячністю, і які можна зберегти лише за цих умов]”.
Оскільки світло нововідкритої Правди осяяло їхню стежку, вони, хоча перебувають з вірними святими, вже не є такої ж думки, як їхні батьки. Проте Божа доброта, яка стала явною для них, замість того, щоб виховати в них дух вдячності та співпраці, що і є її метою, здається, збуджує дух гордості та амбіцій, який не вагається торгувати Правдою для амбіційних цілей, якими б дрібними та безглуздими вони не були. І, дотримуючись цих амбітних задумів, вони поступово стають “лихословами [на адресу вчення Христа і тих, хто вірить в нього і навчає його], недобрими, неприязними до добрих [які твердо тримаються Правди в праведності] і осудливими [до них]”. Рухаючись таким шляхом, вони, здається, втрачають всю колишню силу християнського характеру. Вони стають непримиренними до Правди, так що ні Писання, ні розум, ні приклад вірних не мають сили, щоб відновити їх. Полюбивши власну волю більше, ніж волю Бога, вони стають щораз більш гордими та хвалькуватими від своїх досягнень – нахабними та бундючними. Не підкоряючись Голові Тіла, Христу Ісусу, вони прагнуть очолити нові інтриги, і таким чином перетворюються на зрадників Правди.
Вони також стверджують, що дуже наполегливо вивчають Боже Слово; і так є насправді, але вони ніколи не приходять до пізнання Правди. Вони шукають чогось нового, якоїсь нової та особливої “знахідки” в копальні Бога, яка зверне на них зацікавлений погляд багатьох допитливих учнів. Але, шкода їхніх намагань! У блаженному Божому Слові немає таких цікавинок; але завзяття цих амбіційних осіб просто неймовірне, і одна за одною актуальні істини стають туманними, спотвореними та перекрученими ганебним чином і подаються як нещодавно знайдені істини. Необачні сприймають їх саме такими, спочатку не помічаючи, що вони руйнують всю систему Божественної Правди. Таким чином, їхня віра у вже вивчене непомітно занепадає; вони потрапляють у пастку ворога і, продовжуючи прислуховуватись до цих звабних впливів, все більше і більше заплутуються, поки, втративши якір, не опиняються у безкрайньому морі невіри, дрейфуючи невідомо куди. Як і їхні проводирі, вони можуть зберігати вигляд благочестя, але втратили його силу.
ЇХНІ МЕТОДИ БУДУТЬ ДУЖЕ ЗВАБЛИВІ
Але є ще одна особливість в описі цих фальшивих вчителів, амбіції яких розставляють стільки небезпек на стежці святих, що їх не слід залишати без уваги. Вірші 6 та 8 описують, а точніше ілюструють, яким чином вплив таких вчителів буде діяти на Церкву. Свою опозицію вони не висловлюють хороброю, зухвалою мовою, підкреслюючи й наголошуючи з гарячністю. Як вже було сказано, їхня політика хитра, оманлива, лукава, має вигляд побожності, любові до правди та ревності до неї. Їхній вплив є чимось на зразок поведінки грішного класу, згаданого у вірші 6, який “пролазить до хат та зводить жінок, гріхами обтяжених, ведених усякими пожадливостями”. Йдеться не про те, що таким буде аморальний характер цих учителів, просто їхній спосіб поведінки буде так само обманливим.
Їхня справжня поведінка більш докладно описана у вірші 8: “Як Янній та Ямврій протиставилися були Мойсеєві, так і ці протиставляться правді, люди зіпсутого розуму [зіпсовані, що відвернулися від Правди], неуки щодо віри”. Ось так нам показано, що протидія Правді буде виявлятись хитрим, оманливим шляхом, подібно до того, як виступали проти Мойсея. Протиставляючись Мойсею, вони, роблячи щось подібне до того, що він робив, тим самим заплутували людей. Бог дав Мойсею силу робити деякі чудеса, щоб показати Ізраїлю, що Мойсей є Його божественно наділеним силою знаряддям. І сатана негайно надав своїм знаряддям силу повторити ці чудеса, які вони й робили певною мірою, недосконало, намагаючись тим самим заплутати розум людей і похитнути їхню довіру до Мойсея та його керівництва і навчання.
Так само сьогодні. Продумані зусилля фальшивих учителів – фальшивих братів, що розвиваються безпосередньо в Церкві – спрямовані на підміну Правди правдоподібними формами неправди, на те, щоб розхитати довіру як до Правди, так і до всіх учителів Правди, тим самим провадячи учнів за собою та своїми теоріями. Внаслідок привабливості цих фальшивих учителів та невірного ставлення багатьох до любові та служіння Правді, яку вони отримали, певний клас серед Церкви надаватиме велику підтримку амбіціям цих фальшивих братів. “Настане бо, – говорить апостол (2 Тим. 4: 3, 4), – час, коли здорової науки не будуть триматись, але за своїми пожадливостями [бажанням чогось нового] виберуть собі вчителів, щоб вони їхні вуха влещували [новими і дивними речами]. Вони слух свій від правди відвернуть та до байок нахиляться”.
Цей клас також не буде якоюсь незначною меншістю. Щоб вірні не знеохотилися, коли зіткнуться з цими речами, вони мають пересторогу (Пс. 91: 7), що до закінчення цього конфлікту тисяча впаде з одного боку, а десять тисяч – праворуч. Тому, розуміючи, що Бог все це передбачив і, відповідно, досягненню Його славних цілей ніщо не загрожує, вони далі можуть мати довір’я і радість, знаючи про славне здійснення Його Плану та обіцяне становище в ньому.
“ВІДВЕРТАЙСЬ ВІД ТАКИХ”
А як вірним віруючим відноситись до цих фальшивих братів, які є серед них? Чи подати їм руку, як раніше, і побажати всього доброго? Чи вважати їх братами у Христі? Чи Бог приймає їх як синів? Чи справді ми будемо ходити з ними і залишатися невинними? Що апостол каже нам робити? Він каже: “Відвертайсь від таких” (в. 5). “Тож не будьте їм спільниками. Ви бо були колись темрявою, тепер же ви світло в Господі, поводьтеся, як діти світла... І не беріть участі в неплідних ділах темряви, а краще й докоряйте” (Еф. 5: 6-11.) Також апостол Іван (2 Ів. 1: 11) наголошує на пораді Павла, кажучи: “Коли хто приходить до вас, але не приносить науки цієї, не приймайте до дому його, і не вітайте його! Хто бо вітає його, той участь бере в лихих учинках його”.
Такі “люди лихі”, – говорить Павло (в. 13), – матимуть успіх у злому [будуть дедалі сміливіші та агресивніші, коли отримують підбадьорення від цього стрімко зростаючого класу, який більше не буде терпіти здорової науки], зводячи [інших] і зведені бувши [міцніше заплутуючись у власноруч створених пастках, так щоб не можливо було виплутатись з них]”. Тим не менше, настає час, коли вони не будуть робити так далі, бо їхнє безглуздя виявиться всім людям, як виявилось безглуздя Яннія та Ямврія, які не могли безконечно протистояти вченню Мойсея, Божого раба (в. 9).
Далі Павло звертає увагу на основу довіри Тимофія до нього як вірного вчителя Божественної Правди, кажучи: “Ти ж пішов услід за мною наукою, поступованням, заміром, вірою, витривалістю, любов’ю, терпеливістю, переслідуваннями та стражданнями, що спіткали були мене в Антіохії, в Іконії, у Лістрах, такі переслідування переніс я, та Господь від усіх мене визволив” (в. 10, 11).
Такими завжди є ознаки справжнього вчителя. Прискіпливе дослідження Писань найбільш виразним чином підтверджує його вчення і не піддає жодному сумніву. Його спосіб життя відповідатиме його вірі та посвяченню Господу. Його мета – будувати Церкву у найсвятішій вірі. Його віра тверда і чиста – не просто здогадки, а знання, засновані на незмінному Слові Бога, в Якому немає зміни, ані тіні відміни. Його велика любов до Церкви проявлятиметься, як любов Павла і любов Мойсея до Ізраїлю, у довготерпінні, терплячості і покірливій витривалості у переслідуваннях як з боку супротивного світу, так і з боку фальшивих братів, які з’явились посеред Божого народу. У жодного справжнього вчителя не забракне таких переслідувань , бо “усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, будуть переслідувані” (в. 12). Таким був досвід кожного справжнього вчителя, якого Бог коли-небудь підняв з метою визволяти і вести Свій народ. Свідченням цього є Ной, Мойсей, Павло та Лютер.
Але, улюблені, хочемо дати вам пораду у ці тяжкі часи, коли неправда набуває найбільш згубних та облудних форм, коли вона обирає як свої найбільш діяльні знаряддя фальшивих братів і сестер з-посеред вас, коли з цієї причини вірність Правді веде до розриву деяких найбільш милих уз спілкування, коли-небудь знаних вам, навіть із тими, з ким ви колись вели довірливі розмови, коли ходили разом до Божого дому. У ці часи ще раз хочемо наголосити на пораді Павла: “А ти в тім пробувай, чого тебе навчено, і що тобі звірено, відаючи тих, від кого навчився був ти”, бо написано (Ів. 6: 45): “І всі будуть від Бога навчені”. Хто б не був людським знаряддям, вжитим Богом, щоб привести вас до пізнання Правди, він є тільки вказівним пальцем, щоб допомогти вам простежити її на священних сторінках. У смиренні та вірності він не казатиме нічого понад це, запевняючи, що Святе Письмо, на яке Він завжди і постійно вказував, справді “може зробити вас мудрими на спасіння вірою в Христа Ісуса”; і що “все Писання Богом надхнене, і корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності, щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова”.
ДОРОГОЦІННА ПРАВДА Є БОЖИМ ПОСЛАННЯМ
Отже, улюблені, міцно тримайтеся усього, що ви дізналися про славний Божий План Віків, про своє привілейоване місце в цьому Плані (як спадкоємці Бога та співспадкоємці з Ісусом Христом, Його Сином), про умови, на яких ви тримаєтесь цієї дорогоцінної обітниці і можете врешті її реалізувати, а також про велику фундаментальну доктрину нашого відкуплення від гріха і смерті через дорогоцінну кров “людини Христа Ісуса, що дав Самого Себе на викуп за всіх”, на якій спочиває вся надбудова чудового і славного плану, знаючи, від кого ви цього навчилися. Дорогоцінна Правда – це Боже послання до вас, не людське. Жодна така велична і славна надія ніколи не могла прийти на розум смертній людині, якби Бог не відкрив її Своїм Духом, як Він це зробив завдяки вірі в Його Слово, у відповідному часі. Вся вона знаходиться в цьому Слові. Шукайте і переконайтесь самі; і не будьте невіруючими, але віруючими. Вона приходить до вас не через нікчемну дію марної уяви, або мрії, або сумнівні видіння, а на основі найсвятішого і найвірогіднішого Божого Слова. Справді, в неї важко повірити, але чи ж вона не схожа на нашого Бога? Хіба ж вона не ілюструє славним чином широту Його могутнього розуму, масштаби Його дивовижної мудрості та сили і глибину Його любові та благодаті?
Отже, тривайте в тому, чого ви навчились, у чому впевнились (переконавшись у цьому з Писань), і не будьте тими, хто відвертає вуха від Правди і звертається до байок. Дивлячись на тих, хто має вигляд побожності і водночас своїми фальшивими вченнями заперечує її силу, “відвертайтесь від таких” і “не беріть участі в неплідних ділах темряви, а краще й докоряйте”.
Ми не можемо служити двом панам; ми не можемо віддаватися справі Правди і справі неправди; ми також не можемо зберегти дружбу з Богом і з тими, хто захищає неправду. Хто на боці Господа? Нехай вони згуртуються навколо Господнього прапора. Все говорить про те, що вони будуть лише “малою черідкою”. Немов гурт Гедеона, ця громада, зібрана нині через проголошення жнивного послання Правди, повинна пройти випробування і пересівання, поки не залишаться тільки віддані, вірні, щиросерді, сміливі та доблесні воїни хреста; і їм, хоча їхня кількість буде невеликою, належатимуть лаври перемоги, коли Правда і праведність нарешті восторжествують. Нехай ніхто сьогодні не хвалиться кількістю, коли найвищі інтереси Божих обранців пов’язані з небагатьма вірними, яким Отцеві сподобалося дати Царство.
R4728 (1910 р.)