НАЦІОНАЛЬНА РЕФОРМА ДАВНИНИ
2 Хр. 15: 1-15

"Будьте міцні, і нехай не слабнуть ваші руки, бо є нагорода для вашої чинності".

Ця лекція показує нам молодого царя, оточення якого в юності було несприятливе в тому, що його батько був далеко не добрим чоловіком, а його ранні роки були під впливом бабці, котра була ідолопоклонницею. Серед цього несприятливого оточення Аса швидко розвинув вірність Богу і здорове мислення, корисне для його царювання. Всім нам траплялися характери такого роду. Ми часом бачимо дітей поганих батьків, котрі, здається, бачать зло батьківської поведінки, і їм від цього буває гидко, і це веде їх на правильні стежки. Часом виглядало, ніби божественне провидіння інколи заважало передродовим впливам і робило дитину дуже відмінною в нахилі розуму від її батьків. Св. Павло, здається, показує дещо в цьому роді на своєму власному прикладі, коли говорить, що божественне провидіння було прихильним до нього від утроби матері (Галатів 1: 15). Однак це не заважало волі особистості – його вільній волі.

Аса багато зробив, щоб покласти край ідолопоклонству в своєму царстві і схилити розуми людей до пошани і послуху Всемогутньому Богу. Як наслідок, він мав мир десять років, протягом яких він заохочував свій народ і підганяв себе до дій у підготовці армії і закінченні укріплених міст на крайній випадок для свого царства, для захисту від нападів ворогів.

Після десяти років миру вийшов Зерах, ефіопський князь, з мільйонною армією та трьома сотнями колісниць на війну, щоб напасти на царство Юди. Згідно із звичаєм тих часів, вони спустошували край, через який проходили, грабуючи, розорюючи і т.п. – "забираючи здобич". Це був саме той випадок, до якого цар Аса готувався протягом десяти років миру. Він виступив зі своїм військом, щоб побити загарбника. Однак його віра зверталась за перемогою до Бога, усвідомлюючи, що Він мав владу дати чи не дати перемогу. Аса та його військо мали успіх в битві; вони розбили, розгромили, розпорошили своїх ворогів і вернулися з перемогою і здобиччю.

ВІДНОВЛЕНЕ ПОСВЯЧЕННЯ БОГУ

Повертаючись з перемогою з серцями, вдячними Богу, вони зустріли на шляху пророка Азарію, котрий в ім'я Господа порадив царю і його народу, щоб вони все робили добре і вірно, і що через це Боже благословення було з ними, і що тривалість божественного благословення буде залежати від їхньої вірності Богу і вимогам Його Закону. Час перемоги є більш небезпечний, ніж час горя; серце є більше схильне бути гордим і самосвідомим та відчувати свою власну значущість. Божественне застереження допомогло царю і його народу оцінити ситуацію і зайняти стійкішу, ніж будь-коли, позицію щодо праведності. Таким чином була ознаменована друга і більш повна реформа – від того часу жодне ідолопоклонство не було дозволено в царстві під карою смерті, і Господь продовжував благословити царство – Юду.

БОГ БИТВИ

Благодійні люди, зацікавлені в мирних конгресах і т.п., іноді запитують, як ми повинні розуміти факт, що Бог Старого Заповіту був Богом Битви – іноді наказував воювати і повністю знищити багатьох людей. Відповідь на це питання можна оцінити лише тоді, коли на стан справ дивитися з властивої, Його, точки зору:

Цілий світ потопав в гріху і був під осудом смерті як негідний життя, негідний божественної милості. Тому, чи Бог дозволив їм вмерти від голоду, епідемії, чи від чогось іншого, що ми називаємо природною смертю, не має значення – вирок смерті раніше чи пізніше повинен бути виконаний проти них в будь-якому випадку – всі повинні піти до гробу. Однак ми вдячні Богу, що Його милосердний план приготував відкуплення Адама і всього його роду з гробу і смерті і повну нагоду в кінцевому рахунку, через воскресіння, прийти до правдивого знання Бога і праведності, а в випадку послуху остаточно повернутись до божественної милості і до більшого, ніж було втрачено в Едені. Все це відновлення виконається через Голгофу.

Ізраїльський народ не був жодним винятком для цього панування гріха і смерті, але Бог вибрав їх, як народ, вчинив їх образами, тінями, ілюстраціями Своїх милостивих цілей. З цим наміром Він вступив з ними в образну угоду, через образного Посередника, під образним Примиренням за їхній гріх, здійснюваним через образні жертви за гріхи. Вони стали образним народом, а Він їхнім царем, Якому вони віддано присягали слухатись.

Таким образним чином Ізраїль зайняв становище представників Бога і Його праведності серед ідолопоклонницького світу, а пізніше, коли десять поколінь відділились, він залишився царством, яке особливо представляло царство Бога, до якого побожно звертались вірні серця з усіх поколінь. З цієї точки зору, Божа обітниця для цього народу була Його божественним благословенням в даванні їм миру і земного добробуту, відповідно до їхньої вірності Йому, і війни, голоду, епідемій, бунтів, нещастя, відповідно до того, як вони нехтували своєю Угодою з Ним і не виявляли Йому послуху як своєму Володарю, як своєму Богу. Вся Божа діяльність з цим народом зображувала більші благословення майбутнього. Ми не повинні розуміти, що тоді, чи згодом яка-небудь інша нація займала те саме становище спільності з Богом, ні що Він так само нагороджує і карає за вірність чи невірність в подробицях кожну націю.

Св. Петро говорить, що духовний Ізраїль – це "царське священство, народ святий, люд власності, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав нас із темряви до дивного світла Свого". Цей духовно сплоджений Ізраїль не є земним народом, не веде жодних земних війн тілесною зброєю. Цей святий народ не має жодної обітниці Бога, а навпаки, має запевнення, що в світі він матиме горе, ненависть, протистояння, страждання і що його нагорода буде духовною. Він тепер матиме мир Божий, який перевищує всякий розум, а незабаром, через "перше воскресіння", "щедрий вхід до вічного Царства Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа".

УРОКИ, ЯКІ МИ МОЖЕМО ЗАСВОЇТИ

Майже кожна сторінка історії може дати уроки тим, хто бажає навчитися. Досвіди царя Аси можуть, наприклад, дати нам урок, що в роки нашої юності ми повинні властиво позбуватися всякого ідолопоклонства грошам, славі, людським почестям, і серцем повинні намагатися пізнавати і чинити волю Господа. В ранніх роках життя ми повинні будувати фортеці характеру, які служитимуть нам захистом проти нападів світу, тіла і диявола в наших подальших роках, а коли настане битва, приготовані таким чином, ми повинні далі дивитись на Господа за перемогою, розуміючи силу слів апостола: "Коли я слабий у собі, тоді я сильний в Господі".

Велика перемога не повинна викликати в нас гордості і робити нас недбалими і самовпевненими. Попереджені Господом, як Аса, ми повинні чинити наше посвячення ще більш повним і таким чином продовжувати укріпляти себе, щоб ми могли бути міцними в Господі і в силі Його потуги.

Не в тому справа, що ворота ті вузькі,
Що покарання в списку дуже строгі,
Я ж командир своєї власної душі,
Й володар я своєї долі.