САМОВПЕВНЕНІСТЬ Є СЛАБКІСТЮ
МАТВІЯ 26: 31-35, 69-75

“Тому то, хто думає, ніби стоїть він, нехай стережеться, щоб не впасти” (1 Коринтян 10: 12).

Св. Петро показав себе одним із найбільш помічних з дванадцяти апостолів Христа, і секрет його вміння допомогти знаходимо в його людській природі, розкритій Біблією, в її сильних та слабких сторонах. Він був першим із дванадцяти апостолів, хто визнав Учителя Месією, Посланим Богом; він перший із дванадцяти відрікся Його. Він був єдиним із дванадцяти, хто витягнув меч на захист Учителя, і єдиним, хто згодом присягнув, що ніколи Його не знав. За Божественною постановою йому були дані ключі, щоб ними відчинити двері Високого Покликання – двері Царства. У П’ятидесятницю він використав один із ключів влади і сміливо проголосив юдеям про відкриття шляху до слави, честі та безсмертя. Трохи пізніше, у призначений час, він відчинив двері того ж Високого Покликання для поган, коли після його проповіді був прийнятий і зачатий Святим Духом Корнилій, перший прийнятний для Бога поганин. Цей факт дає доказ того, що серединна перегорода, яка раніше розділяла юдея та поганина, була зруйнована. І все ж, навіть маючи таке знання та особливу нагоду, цей великий чоловік згодом ховався, немовби заперечуючи, що Божої благодаті для поган достатньою, і роблячи різницю між юдеями та поганами і їхньою рівністю перед Господом.
Але у всіх цих випадках св. Петро показав, що його серце у своїй основі було вірним Богу, правді, праведності, і що слабкості, помилки та вади його характеру були від плоті, а не від справжніх намірів серця. Коли він відрікся Учителя, то гірко плакав. А щодо свого невміння визнати поган, то він це спокутував з повною покорою. Той самий вияв людської вдачі, який так приваблює у святому Петрі, приваблював теж у Давиді, який був пророком та царем Ізраїлю. Він не був настільки святим, щоб не помилятися, і не стояв так високо над рештою людства, щоб воно не могло не впізнати в ньому свого ближнього. На додаток, він не був настільки зіпсованим, щоб це викликало до нього відразу. Його слабкості цілковито врівноважувалися яскравими проявами відданості Богу та праведності в серці. Його досвід падінь та вставання настільки пронизував його псалми, що вони торкалися чутливих струн майже кожного серця, відданого Богу, яке хоч трохи переживало гріх і слабкість – свою і чужу.

ЯК ІНШІ СПРИЙМАЛИ СВ. ПЕТРА

Петро і сьогодні викликає найбільше захоплення з тієї когорти людей, які оточували нашого Господа в днях його земного паломництва. Г.К. Морган (G. C. Morgan) сказав про Петра: “Тепер я переконаний, що в Петрі ми маємо найбільшу людину, яку виявляє Новий Завіт. Я не кажу найбільшу людину в її здобутках чи в якихось конкретних можливостях її істоти, але кажу про найдивовижніше виявлення [R4712] людської природи. Ця обдарована людина постійно допускалася грубих помилок. Як емоційна особа, вона була винна в необдуманому кроці, завдавши шкоди саме там, де хотіла допомогти”.
С’ютхаус (Southouse) говорить про Св. Петра: “Петро був звичайною людиною і тому він ближчий нам, ніж деякі його приятелі. Але навіть у звичайних людей бувають свої неповторні миті, коли, наприклад, св. Петро намагався йти по воді, бо цим вчинком він намагався зробити щось, до чого, здавалося б, не мав жодних здібностей. Він вирішив зробити те, у чому не мав жодного досвіду. Достатньо побіжно глянути на тих чоловіків і жінок, яких ми знаємо, щоб переконатися, що ніколи не можна упевнено пророкувати, на що вони здатні, адже надзвичайні речі змогла зробити навіть найменша людина у світі”.
Доктор Девіс (Davis) сказав про св. Петра так: “Петро був мислячою людиною. Він поставив Ісусу більше запитань, ніж будь-який інший апостол. Вміння ставити запитання виявляє інтелект. Це може бути також проявом невігластва; але людині, яка ніколи не ставить запитань, безумовно, не вистачає інтелекту... Петро був душевною людиною, жалісливою та імпульсивною. Його чесноти та його вади мали спільне походження – палку вдачу. Треба визнати, що разом з бур’янами необдуманого поспіху, у його житті міцно проросла чудова рослина палкої любові та готовності прийняти Правду.

“УВАЖАЙТЕ Ж НА СЕБЕ”

Одним із великих уроків, яких Учитель навчив Своїх послідовників і яких повинні навчитися всі в Школі Христа, є те, що разом з палкою любов’ю і запалом до Бога та праведності ми повинні мати також поміркованість – проявляти дух здорового розуму. Послідовники Христа мають заклик бути “мудрими, як змії, і невинними, як голубки”. Їхня мудрість не має бути егоїстичною, що пильнує тільки власні інтереси, а доброзичливою, що пильнує інтереси всіх і особливо інтереси Господньої справи та будь-яку участь в них, яку Він може нам довірити.
Даючи вказівки, Ісус наперед сказав Своїм учням про важку годину, коли Його зрадять: “Усі ви через Мене спокуситеся ночі цієї. Бо написано [у Пророків]: Уражу пастиря, і розпорошаться вівці отари. По воскресінні ж Своїм Я вас випереджу в Галілеї” (Мт. 26: 31, 32).
Тоді озвався запальний Петро: “Якби й усі спокусились про Тебе, я не спокушуся ніколи” (в. 33). На жаль, як мало ця хоробра людина розуміла природу випробувань і труднощів, які були безпосередньо перед нею, і мало усвідомлювала слабкі місця своєї запальної вдачі. Тому якщо ми засмучені тим, що Петро відрікся Учителя, ми повинні радіти, дивлячись на його віру, любов і завзяття, коли він визнав Ісуса як Месію, а потім заявив, що ніколи жодна річ не повинна похитнути його відданість.
Однак саме найбільш відданих і ревних противник усіма силами намагається піймати в пастку. З цього приводу Ісус пояснив св. Петру: “Ось сатана жадав вас, щоб вас пересіяти, мов ту пшеницю” (Лк. 22: 31) – жадав позбавити вас вірності Христу та мужності у вашому учнівстві, долаючи страхом і вашими слабкостями. Учитель додав: “Я ж молився за тебе, щоб не зменшилась віра твоя”. Можемо знати, що той самий люблячий Учитель далі допомагає всім Своїм справжнім, щиросердим послідовникам, не дивлячись на успадковані ними слабкості. Також можемо знати, що Він здатний зробити з них сильні характери, якщо вони перебуватимуть у Його любові, тримаючись свого запалу. Він здатний зробити так, щоб усе допомагало їм на добре – щоб навіть успадковані слабкості могли достачати вірним “у безмірнім багатстві славу вічної ваги”, обіцяну Господом.

“ПЕРШЕ НІЖ ЗАСПІВАЄ ПІВЕНЬ”

Учитель розпізнав небезпеку, яка чигала на Його люблячого, але запального послідовника, тому дав попередження, що, перше ніж заспіває півень, він відречеться від свого Учителя. Яким неймовірним це здалося св. Петру! Як хоробро він заявив: “Коли б мені навіть умерти з Тобою, я не відречуся від Тебе”. І так сказали всі одинадцять. Їхні серця були добрими, а Господь дивиться на серце. Тепер переходимо в нашому дослідженні до 69 вірша. Учителя арештували. Розпорошені учні повтікали. Св. Іван, завдяки знайомству зі сім’єю первосвященика, зайшов до палацу далі, ніж св. Петро, ??який стояв на подвір’ї. Покоївка палацу впізнала в св. Петрі одного з учнів Ісуса і сказала про це. Побоюючись, що він може розділити долю Учителя, св. Петро заперечив, кажучи, що він про це нічого не знає. Трохи згодом інший сказав те саме. Св. Петро твердо заперечив з присягою, кажучи, що не знає Ісуса. За якийсь час ці слова розійшлися по всьому двору, і багато підхопили їх, кажучи, що вони вірять покоївці, до того ж св. Петро має діалект галілеянина. Твердо заперечивши, св. Петро почав клястися і присягати, що не знає цієї людини. Одразу після цього заспівав півень. Тоді св. Петро згадав слова Учителя: “Перше ніж заспіває півень, відречешся ти тричі від Мене”.
На жаль, він був надто впевнений у своїй непохитності, надто впевнений у своїй відданості. Противник упіймав його на тому, чим він хвалився. Інша розповідь говорить, що Ісус обернувся і глянув на Петра! Цього погляду було достатньо, і він багато про що сказав відданому серцю св. Петра. Можемо бути впевнені, що в цьому погляді не було ні зневаги, ні гніву. Це був погляд співчуття, повного любові. Він розтопив серце св. Петра. Той вибіг і гірко заплакав. Нинішні послідовники Учителя, охоплені слабкостями, немочами та спокусами противника, мають урок з досвіду св. Петра як застереження, щоб довіряти Господу і звертатись до Нього за допомогою, а не бути впевненими в собі. А ті, хто зазнає сьогодні невдач, мають досвід св. Петра як урок Господньої симпатії та співчуття. Вони також повинні гірко плакати про свої провини, каятися і здобувати користь зі свого досвіду.

R4711 (1910 р.)