БУДЕ СКАЗАНЕ НА СПОМИН ПРО НЕЇ
МАТВІЯ 26: 1-16

Заголовний текст: “Що могла, те зробила вона” (Марка 14: 8).
В одному з попередніх досліджень ми розглянули тріумфальний в’їзд Великого Учителя в Єрусалим на віслюку, коли Він представ перед народом Ізраїлю як його Цар, на знак виконання пророцтва Захарії 9: 9-12. Це було за п’ять днів до Пасхи. Кілька днів Ісус навчав у храмі, приходячи на ніч до дому Лазаря, Марти і Марії до Віфанії. Він знав, чого очікувати – що Його година настала. Він знав, що вже тоді первосвященики й старші народу думали, як Його знищити, і вагалися, щоб це не викликало заворушень. Їхнє обурення проти Великого Учителя полягало в тому, що Він учив не так, як вони, і що Його вчення мали набагато більшу силу впливу на натовп, ніж усі їхні вчення разом узяті. Злоба, заздрість, ненависть об’єдналися, щоб затаврувати Його як самозванця і відправити на смерть “для користі справи”.
Вечеря у Віфанії, про яку йде мова в цьому дослідженні, могла бути в ніч перед зрадою нашого Господа, за два дні до свята Пасхи. Але, на загальну думку, це сталося в суботу ввечері, напередодні тріумфального в’їзду в Єрусалим. Однак це не має значення. Така вечеря була. На ній були присутні Ісус і Його учні. Під час вечері до Нього підійшла жінка з алябастровою пляшечкою дуже дорогих парфумів. Вона вилила їх Йому на голову, і вся кімната наповнилася солодким ароматом. Цією жінкою була Марія, сестра Лазаря і Марти.
Інша розповідь показує, що протест учнів проти цього марнотратства був спровокований Юдою, скарбником маленької громадки учнів Господа. Іван зауважив, що той був злодієм і носив скриньку, і натякнув, що його більше цікавили гроші, ніж бідні, і що його згадка про бідних була просто вивертом. Але Великий Учитель докорив Своїм учням, кажучи: “Чого прикрість ви робите жінці? Вона ж добрий учинок зробила Мені... Бо, виливши миро оце на тіло Моє, вона те вчинила на похорон Мій. Поправді кажу вам: де тільки оця Євангелія проповідувана буде в цілому світі, на пам’ятку їй буде сказане й те, що зробила вона” (Мт. 26: 10-13). Яким уважним був Великий Учитель! Яким співчутливим! Як він цінував усе, що робили для Нього!

“ЩО МОГЛА, ТЕ ЗРОБИЛА ВОНА”

Господь, відповідно до всіх учень та прикладів Святого Письма, відмовляється визнавати жінку в якості вчителя релігії в Церкві серед Своїх послідовників. Жодна жінка не отримала місця серед дванадцяти апостолів – навіть тоді, коли сімдесят євангелістів були послані з простим посланням, яке будь-яка жінка могла передати так само вміло, як будь-який чоловік, або навіть краще. Навіть на цю місію Він не послав жінок або інших представниць цієї статі. У Писанні чоловік є образом Господа; жінка – образом Церкви. Це не відповідало б образу, якби Церква була наставником, а Господь – учнем. Отже, жінці не слід було би доручати представляти Господа. Тому жінки як вчителі в Церкві не мають повноваження в Біблії для цієї посади. Ми читаємо, що змій спокусив матір Єву і зробив її вчителькою неправди для чоловіка. Ми читаємо, що злі духи використовували молоду жінку в якості медіума, щоб оповістити про апостолів. Але ми не знаходимо жодного Божественного схвалення для жінки як учителя в Церкві, і молода жінка, яка діяла під впливом духа віщування і намагалася проповідувати Христа та апостолів, отримала докір від апостола Павла, і дух віщування був вигнаний геть.
Однак все це не свідчить про те, що Ісус або апостоли були неввічливі по відношенню до жінок або не цінували якостей їхнього серця і розуму. Зовсім навпаки. Серед послідовників Господа було багато “шляхетних жінок”, і Його особлива любов до Марії та її сестри Марти докладно згадується. Давайте навчимося уроку з Книги і не будемо намагатися вчити Книгу.

“ВБОГИХ ВИ МАЄТЕ ЗАВЖДИ З СОБОЮ”

Наш Господь, відповідаючи на аргумент Юди, що миро слід було продати за велику суму заради вбогих, відповів: “Вбогих ви маєте завжди з собою”. Коли захочете, можете робити їм добро; але Мене ви маєте не завжди. Бідність є обов’язковим фактором суспільного ладу в даний час, тому що в нашому занепалому стані (як людського роду) одні мають більш блискучий розум, ніж інші, і егоїзм є загальним правилом. Отже, до кінця панування гріха і смерті далі будуть бідні. Тому благословення супроводжує кожен хороший вчинок, кожне благородне прагнення допомогти будь-якому представнику людства досягти більш високих і кращих умов розумово, морально і фізично. Згодом вбогих більше не буде, тому що в умовах Царства замість егоїзму правлячим принципом буде любов. Під Месіанським правлінням праведність швидко стане повсюдною. Божа воля в кінцевому підсумку повинна виконуватися на землі так, як вона виконується на небесах.

“МЕНЕ НЕ ПОСТІЙНО ВИ МАЄТЕ”

Так було і з Учителем. Минуло небагато часу, і Він пішов від них, коли вознісся до правиці Отця. Той самий принцип переважає і стосовно послідовників Господа, званих “членами Його Тіла”. Все, що ми можемо зробити для цих членів, Великий Голова розглядатиме як зроблене для Нього. Тому завжди потрібно робити добро всім людям у міру можливості, але також завжди потрібно робити добро “зокрема рідним у вірі” (Хом.). Вони завжди повинні бути на першому місці в наших думках.
Дух егоїзму в Юді вів його від однієї міри зажерливості до іншої, поки він не був готовий продати свого Учителя ворогам. На жаль, якою страшною силою зла є егоїзм! Як багато є тих, хто готовий обміняти Правду на мирські блага або достаток! Ті, хто в значній мірі володіє духом Правди, повинні остерігатися, бо егоїзм, якщо йому слідувати, веде до Другої Смерті.

R4702 (1910 р.)