СВ. ПАВЛО І МОЙСЕЙ – ВЕЛИКІ ПАТРІОТИ

“Я хотів би сам бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних мені по плоті” (Римлян 9: 3).
Це одне з найбільш патріотичних висловлювань, яке можна знайти в Біблії. Його можна порівняти тільки з проханням Мойсея за синів Ізраїлю: якщо Бог витре Ізраїль, то нехай Він витре і його зі Своєї книги пам’яті й особливої ??милості. Ми дуже високо цінуємо доброту серця і відданість розуму св. Павла своїм родичам, юдеям, а також великому Законодавцю.
Але ми не повинні, на нашу думку, розуміти це так, немов би було просто сказано: “Я бажаю прокляття собі”. Не слід також розуміти цей вислів так: “Краще б мене засудили”, а радше: “Краще б я був відлучений від членства в Тілі Христа, якщо б моє відлучення відбулося так (у згоді з волею і задумом Небесного Отця), щоб це пішло на користь моїм братам, моєму народу – щоб весь народ Ізраїлю становив Царське Священство і став Ізраїлем на духовному рівні. Я усвідомлюю, що вони не розуміють, як багато втрачають. Мені так прикро за них, що вони, отримавши обітниці не одне століття тому і маючи надію на ці обітниці (багато хто все ще має надію на них), тепер настільки засліплені, що відкидають Божі милості, тому що сподівалися їх не на духовному рівні. Якби моє відлучення від спільності з Господом Ісусом Христом як члена цього Тіла слави принесло їм користь і поставило мене на сходинку нижче – на рівні “Великої Громади”, – замість того, щоб бути одним з тих, хто розділить славу Царства, я справді був би дуже радий, якби на те була Божа воля, щоб таким чином я міг отримати задоволення від усвідомлення того, що я став таким благословенням для мого власного народу”.

ВЕЛИКА БЕЗКОРИСЛИВІСТЬ СВ. ПАВЛА

Ми визнаємо, що ставлення апостола до цієї речі викликає захоплення. Ми не можемо сумніватися в його щирості. Він доводив це всім своїм життєвим шляхом. Пожертвувати своїм місцем у Тілі Христа задля громади свого грішного народу – справді чудова річ. Однак це не приклад для нас – говорити, що якби ми могли привести до Правди когось із наших дітей або друзів, ми були б готові бути відлучені заради них, і таким чином підпорядкуватися і зайняти більш низьке становище. Наш привілей – зайняти становище, яке Бог запропонував нам, але ті, хто може піднятися до такого високого критерію, гідні захоплення задля величі характеру. Велика безкорисливість св. Павла була однією з величних рис його характеру, і ми думаємо, що для кожного з нас було би добре культивувати цю рису в більшій мірі, дбаючи про інтереси братів і сестер, бажаючи підкорити речі, яким ми віддаємо перевагу, і свої методи в деяких справах, якщо ми бачимо, що це буде допомогою для інших, особливо для багатьох із них. Це Дух Христа. Це, звичайно, повністю відповідає всім повчанням Господа: що ми повинні упокорювати себе і випереджати один одного пошаною аж до рівня самопожертви. Однак шлях апостола був таким самозреченням, якого, як ми розуміємо, Господь не вимагав, хоча і було сказано: “І ми мусимо класти душі [своє людське життя] за братів”.
В якомусь сенсі ми могли би сказати, що юдейський народ був пов’язаний зі святим Павлом приблизно так само, як номінальна християнська церква сьогодні пов’язана з повністю посвяченими. Вони – наші брати по номінальному посвяченню, по номінальному сповіданню. На наш погляд, такі відносини ми повинні відчувати. Віримо, що цей текст спонукає нас виявляти велику зацікавленість цими братами і сестрами і бути готовими зробити багато, щоб допомогти їм. Ми не знаємо, скільки з них дійсно святі і просто на деякий час засліплені помилками, поширенню яких сприяв противник. “Для невіруючих, у котрих бог віку цього засліпив розум” (2 Кор. 4: 4, Гиж.). Ми розуміємо, що слово “невіруючих” стосується не тільки повної відсутності віри, але й різних недосконалих ступенів розвитку віри в нас самих та в інших. Що заважало нам досягти найвищих здобутків у тому, що Бог передбачив для нас? Деякі з цих помилок стоять на заваді. Звідки вони взялися? Вони прийшли від нашого противника.

“ХАЙ ГРІХ НЕ ПАНУЄ НАД ВАМИ”

Саме він повністю засліпив язичників і затьмарив розуміння християн, і ми повинні бути раді зробити все, що в наших силах, щоб усунути ці сліпучі впливи. Якою мірою ми робимо це, якою мірою ми є допомогою для наших братів у номінальній церкві, такою мірою це дозволить співчувати їм – не системам, які суперечать вченням Слова, а людям, засліпленим вченнями цих систем; співчувати не засліпленню, а тим, хто знаходиться в цьому засліпленні. Апостол, здається, дає зрозуміти, що засліплення поступово зникає, коли каже, щоб Він “просвітив очі вашого серця”, щоб ви “змогли зрозуміти зо всіма святими” і т. д. Отже, бачимо, що в нашому випадку мова йде про поступове відкриття очей нашого розуміння, і це відбувається пропорційно тому, як ми звільняємося від влади сатани і його сліпучих впливів. Ми звільняємося від цих впливів у тій мірі, в якій тримаємося Господа Ісуса Христа і Його чудесної пропозиції, зробленої для нашого звільнення, щоб у кінцевому підсумку ми могли стояти у волі, яку дарував нам Христос. Він робить нас вільними, як “Прокламація про звільнення” зробила вільними рабів. І все ж, після проголошення прокламації, одна справа – дізнатися про нашу свободу, і інша – скористатися з цієї свободи і стати дійсно вільними. Для того, щоб здобути повну свободу від засліплення, потрібні, можливо, місяці або роки. “Хай гріх не панує над вами”.

R4692 (1910 р.)