НЕВИКОРИСТАНІ МОЖЛИВОСТІ
МАТВІЯ 21: 23-46

Заголовний текст: “Тому кажу вам, що від вас Царство Боже відійметься”.

У цьому дослідженні Великий Учитель у двох притчах показує помилку, яку зробили релігійні діячі Його днів. Розуміння цих притч дає більш чітке уявлення про причину, яка призвела до відкинення Ізраїлю від Божественної милості на деякий час. До речі, ми також повинні пам’ятати, що номінальний тілесний Ізраїль був прообразом номінального християнства. Отже, ми можемо очікувати приблизно таких самих умов і ставлення зараз, у “жнивному” часі цього християнського віку.

Щоб зрозуміти силу вчень Господа тут і скрізь, необхідно пам’ятати, що юдейському народу було обіцяне Боже Царство, образом якого в малому масштабі було царство Давида. Протягом століть вони очікували великого Царя, Месію, прихід Якого мав звеличити їх і зробити відомими як Боже Царство. Іван Христитель, прийшовши, щоб представити Месію, сказав юдеям, що якщо вони не покаються і не навернуться, у міру своїх можливостей, до згоди з Богом і Законом, то їм нічого очікувати участі в Месіанському Царстві. Ісус сказав людям, що якщо їхня праведність не перевищить праведність книжників і фарисеїв, то вони ні в якому разі не увійдуть у довгоочікуване Царство (Мт. 5: 20). Дві притчі цього уроку ілюструють те, що стояло на перешкоді більшості.

ПРАЦЮЙТЕ СЬОГОДНІ В МОЄМУ ВИНОГРАДНИКУ

Юдейський народ вважав себе Божим народом, готовим виконувати Його службу. Із ним поводилися не як з простими рабами, а швидше як зі синами. Всім було сказано йти і працювати в Божому винограднику; але вони розділилися на два класи, представлені двома синами в нашій першій притчі. Один із цих синів представляв зовні релігійних, побожних людей, які говорили: “Так, ми будемо служити Богу”. Однак насправді вони шукали не Божественного служіння, а служіння своїм сектам і партіям, а також своїх особистих цілей, почестей, впливу і переваг. Інший клас ізраїльтян, представлений у притчі іншим сином, не прикидався, що служить Богу, тому був затаврований як митники, грішники, блудниці. Проте, коли з’явився Ісус, коли прийшло послання від Івана, а потім вчення Ісуса і апостолів, ті ж митники, грішники і блудниці були єдиними готовими прийняти Його, тоді як релігійні, побачивши, що Його послання суперечить їхнім вченням, відкинули Його. Так одним із звинувачень проти Ісуса було: “Він їсть із митниками та з грішниками” і приймає їх.

ЙОГО ЗВАЛИ “ПРИЯТЕЛЕМ ГРІШНИКІВ”.

Друга притча показує Бога як господаря великого виноградника, в усіх відношеннях добре облаштованого і обладнаного для Його цілей. Цей Виноградник представляє юдейський народ і Божественні обітниці, дані цього народу – Закон і всі постанови Угоди Закону для його розвитку. Господар цього Виноградника здавав його в оренду винарям, в обов’язки яких входив догляд за виноградом і плодами, а також передача господарю врожаю, за винятком частини, яку вони могли залишити собі. Винарями були видні релігійні діячі, про яких Ісус сказав: “На сидінні Мойсеєвім усілися книжники та фарисеї. Тож усе, що вони скажуть вам, робіть і виконуйте” (Мт. 23: 2, 3). Господар належним чином вимагав повернення своєї власності і посилав рабів для отримання своєї частини плоду. Але винарі, замість того щоб дати те, що належало їхньому Пану, знущалися над ними, били, вбивали і каменували.

Цими рабами були пророки давнини, послані до Ізраїлю. Їм належалося найкраще ставлення і достаток плодів лагідності, доброти, терпеливості і т. д. Замість цього проводирі Ізраїлю поводилися з ними як зі зловмисниками. Декого з них каменували, декого побили, декого жорстоко вбили, а декого розітнули на шматки. Деякі з них поневірялися в овечих та козячих шкурах і мешкали в земних ямах і печерах, бо їх не цінували. Їх не сприймали як представників Господаря виноградника. Нарешті Господар послав Свого Сина, кажучи: “Матимуть пошану до Мого Сина” (Хом.). Але ці винарі, релігійні діячі часів нашого Господа, вирішили вбити Його і захопити Його спадок. У них чомусь склалося враження, що вони можуть панувати над Божою спадщиною, і що будь-кого, хто докоряв їм, показував їхнє лицемірство або звільняв народ від підпорядкування їм, ким би він не був – навіть спадкоємцем, – вони мали право вбити. Вони розіп’яли Його.

Як, на нашу думку, вчинив би Господар Виноградника з тими нечестивими винарями, які, забувши про право власності на виноградник, використовували його як свій власний, погано поводилися з Його рабами і розіп’яли Його Сина? Великий Учитель задав це запитання Своїм слухачам, і відповідь не забарилася: Господар погубить цих нечестивців і віддасть Свій Виноградник іншим, які принесуть Йому його плоди.

Так і сталося. Книжники, фарисеї й учителі Закону, які користувалися Божими обітницями і благословеннями, а також своїми можливостями самолюбно і зі зневагою до Всемогутнього, були усунуті. Їхній уряд було знищено, а Божественна милість і привілеї як словесних знарядь Бога, якими вони колись вважалися, були відняті в них і віддані іншим – апостолам і їх спільникам – на протязі цього Євангельського віку.

Однак, оскільки тілесний Ізраїль був образом, картиною номінального Духовного Ізраїлю, нам не потрібно далеко шукати, щоб знайти дуже схожий стан речей сьогодні. Сьогодні ми також бачимо, як деякі високопоставлені представники Бога і Його Слова використовують своє становище, щоб закріпитися, мати владу над людьми, здійснювати свої власні помисли. Вони схильні до різких висловлювань і навіть “вбивства” всякого, хто приходить до них лагідно, смиренно, в ім’я Господа. Вони не вбивають їх буквально і не “пускають в них стріли”, але обезглавлюють їх у сенсі висміювання. Вони пускають в них стріли гірких слів, наклепу і т. п.

Що буде робити Виноградар з такими слугами? Відповідь напрошується сама: можливості, якими вони користувалися, будуть у них відняті. Слава Богу, що наступним кроком у плані буде те, що Царський Син і всі раби, пов’язані з Ним, з якими поводилися неналежним чином, становитимуть нове “Царство дорогого Божого Сина” “під усіма небесами”. Справи більше не будуть довірені нікому, крім перевірених, випробуваних, вірних.

Ісус, Якого відкинули, став “наріжним каменем” великого Божого храму, яким є Церква. Як привілей бути Божим Царством в зародку був відібраний від юдеїв і переданий Христу та Церкві, так в даний час Його Царство в зародку буде повністю взято від землі – Його вірні будуть прийняті на небесний рівень і отримають силу і велику славу.

Той, хто спіткнувся об Ісуса, поніс втрату в тому сенсі, що розбився, але не втратив можливості бути відновленим. “А на кого він сам [цей камінь, Месія] упаде, то розчавить його” у Другій Смерті (Мт. 21: 44).

R4678 (1910 р.)