НАЙБІЛЬШИЙ – СЛУГА
МАТВІЯ 20: 17-34

Заголовний текст: “Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох”.

Амбіції рухають світом – егоїстичні амбіції. Певний вид амбіції – догодити Богові і мати Його нагороду – заохочується великими і цінними обітницями Божого Слова. Подумайте про обітницю, дану посвяченим, самовідданим послідовникам Ісуса: якщо вони будуть вірними до смерті, то отримають “вінець життя”, безсмертя, і місце [R4669] зі своїм Учителем на Його престолі як учасники слави і почестей Його Царства! Немає більш переконливого земного призову до амбіції, ніж той, який виходить від Творця до тих, хто має вуха віри. Проте ми маємо застереження, що амбіції, пробуджені цими обітницями, можуть стати для нас пастками. Умова, на якій ми можемо досягти Царства, – це вірне перенесення ганьби, зневаги, нерозуміння, це наша смиренність до останнього, абсолютна відданість Богу і повне підпорядкування Його провидінню. Той, хто буде царювати з Месією в Його майбутньому Царстві, про яке ми молимося: “Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі”, повинен впокоритися під міцну Божу руку, щоб свого часу бути піднесеним (1 Петр. 5: 6).

Перспектива Царства була виразною в розумах апостолів навіть тоді, коли Ісус говорив наперед про Свої ганебні страждання і смерть. Тому двоє Його улюблених послідовників, Яків та Іван, через свою матір наполегливо домагалися обіцянки, що вони будуть сидіти по праву і по ліву руку від Великого Царя, коли Його Царство буде встановлене.

Це прохання викликало у Великого Учителя припущення, що Його люблячі та амбіційні учні, можливо, не до кінця прорахували ціну такого звеличення. Він запитав, чи вони готові пити з Його чаші приниження та ганьби, і чи вони готові христитися Його хрищенням, у Його смерть – пожертвувати всіма земними інтересами. Вони вирахували видатки і відразу сказали про свою готовність. Вони добре засвоїли уроки Великого Учителя. Він запевнив їх, що з такою готовністю розуму вони отримають привілей розділити Його приниження та смерть і сидіти з Ним на Його престолі. А що стосується головних посад, то вони не в Його розпорядженні. Після завершення випробувань Його народу ці посади найвищих почестей у Царстві, наступні після Нього, будуть дані відповідно до справедливих критеріїв, які Отець підготував і встановив. Ми можемо радіти разом з цими апостолами з повноти їхнього посвячення і запевнення Учителя! Ми також повинні прагнути досягти своєю вірністю місця з Учителем на Його престолі як члени Його Тіла, Церкви.

Амбіція Якова та Івана проявилася в їхньому бажанні зайняти місця, найближчі до Господа. Ісус не дорікнув їм безпосередньо, а зробив це непрямо. Коли інші десять почули, що ці двоє намагалися зайняти головні почесні місця, вони обурилися. Учитель скористався з цієї нагоди, щоб показати, наскільки Божий суд відрізняється від людського. У людей агресивні і сильні тримають владу і панування над іншими, але в Божественному устрої порядок зворотний. Бог ушанує найбільше і поставить на найвищі посади смиренних, покірних, лагідних. На цьому інциденті Господь побудував загальне повчання для Своїх послідовників про необхідність покори. Ми повинні триматися Божественної точки зору і найбільше поважати в Церкві тих, хто найбільше служить Церкві, а не тих, хто вимагає служіння та почестей і прагне самозвеличення. В якості ілюстрації наш Господь вказав на Свою власну поведінку: вони бачили в Ньому свого Учителя, але ніхто не служив їм так, як Він. Дійсно, Він прийшов у світ не для того, щоб Йому служили, але щоб послужити іншим, та ще й настільки, щоб віддати Своє життя як ціну викупу за багатьох, за світ. Вона буде застосована для їхнього звільнення від гріха і осуду смерті в Божий час – під час Месіанського Царства.

БЛАГОСЛОВЛЯЮЧИ СЛІПИХ І ВБОГИХ

Подорожуючи далі, Учитель мав можливість продемонструвати Своє становище слуги. Двоє сліпих, дізнавшись, що Він проходить повз них, проявили таку віру, що вітали Його як Месію, Сина Давида, просячи милості, допомоги, полегшення. Замість того, щоб пройти повз них, сказавши: “Ви всього лише сліпі жебраки”, – Учитель зупинився, покликав їх до Себе і, у відповідь на їхнє прохання, доторкнувся до їхніх очей, після чого до них одразу повернувся зір. Інші місця Писання вказують на те, що чудеса Великого Учителя не проходили для Нього даром: “Від Нього виходила [життєва] сила і всіх вздоровляла” (Лк. 6: 19).

Той, Хто був багатий, заради нас став убогим, упокоривши Себе, щоб служити найбільш покірним і нещасним! Тут ми маємо ілюстрацію духа лагідності, духа служіння, який повинен характеризувати серця і, у деякій мірі, керувати життям усіх справжніх послідовників, учнів Великого Учителя. Якщо не в наших силах відкрити очі фізично сліпим, то в наших силах допомогти багатьом ясніше вникнути в Божі речі, яких не бачило природнє око, ані не чуло вухо – які Бог приготував для тих, хто любить Його і, полюбивши Його, йде слідами Ісуса (1 Кор. 2: 9). Отже, давайте шукати справжню, дану Богом амбіцію; але давайте будемо особливо прагнути знати і виконувати волю нашого Отця на небесах.

R4668 (1910 р.)