Цілком припустимо, що деякі з Господнього народу можуть не бути талановитими в тому сенсі, щоб володіти великими талантами або багатьма талантами, але неприпустимо, щоб хтось у Тілі Христа був без будь-якого таланту, без будь-якої можливості для служіння. Про це говорить притча про таланти (Мт. 25: 14-30). Кожен з цих рабів був покликаний; кожен з них отримав один або більше талантів, і ця притча не мала відношення тільки до початку віку, до апостолів і т. д., а, очевидно, її слід було застосовувати весь час аж до кінця віку, до повернення Господа з “чужої країни” (Гиж.). Оскільки ті, які жили в той час, не позосталися до приходу Господа, тому притча повинна охоплювати всіх, хто став Його учнями аж до Його другого приходу. Інакше ми не могли би вважатися “співпрацівниками у Бога” .
Ми не можемо бути рабами, якщо не маємо чим служити; ми не могли би приносити плід ні в собі, ні в інших, не маючи відповідного вміння й можливості. Тому для кожного стає важливою справою визнання факту, що він отримав хоча б один талант і буде нести відповідальність за використання того, що має.
НЕ БАГАТО МУДРИХ, НЕ БАГАТО СИЛЬНИХ, НЕ БАГАТО ШЛЯХЕТНИХ ПОКЛИКАНІ
Що стосується деяких з Господнього народу, то було би розумним звернути увагу на важливість того, щоб переконатися, який талант вони мають і чи не намагаються використовувати той, якого в них немає. Здається, загальною слабкістю, помилкою людей є намагання робити те, що вони не можуть робити, і нехтувати тим, що вони в змозі робити. Апостол Павло (1 Кор. 1: 26) сказав: “Небагато хто [з покликаних] мудрі,.. небагато хто сильні, небагато хто шляхетні”. Ні, Бог не заперечує, щоб ті, у кого багато талантів, служили Його справі, але мало хто з них приймає Його поклик. Ті, у кого багато талантів, знаходять багато шляхів для їх застосування і багатьох людей у світі, які бажають їх. Будучи амбітними у своєму прагненні отримати місце і просування по службі, вони мають удосталь можливостей блищати перед людьми. Але в Господній службі вони, очевидно, не знайдуть такої ж доброї можливості проявити свої таланти і, отже, не отримають тієї популярності, яка могла б дістатися їм, якщо б вони шукали земних речей. Світ вважатиме їх нерозумними, якщо вони будуть дуже енергійно служити Господу і прагнути прославляти Його ім’я. “Чому ви не стаєте багатими? Чому ви не живете зі смаком, не тримаєте голову високо, не маєте наміру здобути популярність та інше?” – ось пропозиції, які приваблюють тих, у кого багато талантів. Тому лише деякі з цього класу схильні прийняти заклик Господа, тоді як ті, хто усвідомлює, що вони ніколи не зможуть стати відомими у світі, мабуть, більше цінують великий “Високий Поклик”.
Однак багато з тих, у кого малі таланти, примножують їх шляхом використання і стають досить умілими в Правді в різних напрямках настільки, наскільки вірно використовують таланти, якими володіють. Правда, здається, має вплив, який освітлює і прояснює усякий розум, великий і малий.
Отже, один з найважливіших уроків, який належить засвоїти Господньому народу, полягає в тому, щоб помічати, які таланти Господь [R4660] дав йому: час або освіту, або особливі можливості для служіння, і продовжувати їх використовувати, щоб їхній блиск міг посилюватися, а не ставав тьмяним від недбалості.
Можемо легко побачити, як вже було сказано, що тому, хто має п’ять талантів, буде важче посвятитися, ніж людині з одним талантом, хоча людина з одним талантом може мати багато причин для зневіри, відчуваючи, що її дар незначний і вбогий у порівнянні з тим, що мають інші. Людина з п’ятьма талантами відчуватиме зовсім протилежне і буде в небезпеці пишатися, ставати “свавільною, гордою” (WTB). Цілком можемо припустити, що Господь у цих різних умовах дасть достатньо Своєї благодаті; і Він справді обіцяв це зробити для всіх, хто покладає на Нього своє сподівання.
“УБОЗТВА Й БАГАТСТВА МЕНІ НЕ ДАВАЙ”
Людина з одним талантом має в деяких відношеннях більше можливостей “вчинити міцним своє покликання та вибрання”. Однак Соломон, безсумнівно, був мудрий, коли просив Господа: “Убозтва й багатства мені не давай” (Притч. 30: 8). Іншими словами, людина з двома талантами, очевидно, матиме природну перевагу, оскільки вона, швидше за все, не буде відчувати ані зневіри, ані не буде пишатися.
Ці умови створив не Господь. Якби Господь створив одну людину з одним талантом, а іншу – з двома талантами, а ще іншу – з п’ятьма талантами, то Він, безсумнівно, якимось чином зрівняв би це, щоб таланти одного надолужували таланти іншого. Але Він не наділив нас талантами таким чином. Вони є лише тим, що ми маємо від природи, що приносимо Господу в посвяченні і віддаємо, хоча в іншому сенсі все це – Його дари. Тому Господь не відповідає ні за те, що у людини один талант, ні за те, що у неї п’ять талантів, але при посвяченні робить її управителем своїм майном, щоб вона могла поводитися з ним якнайкраще.
Таким чином, зміст аргументу був би в тому, що людині з п’ятьма талантами буде значно важче тримати їх повністю задіяними, повністю присвяченими, повністю відокремленими від світських амбіцій і т. д., ніж людині, в якої їх менше. Тому, якби кожному з нас був наданий вибір, то, можливо, було би мудро вибрати середнє, тому що з наявністю більшої кількості зростає відповідальність.
R4659 (1910 р.)