Іскра тваринної енергії, яку Бог дав Адаму, яку той, у свою чергу, передав своєму потомству, і яка була втрачена для нього і його нащадків у результаті акту непокори, покидає особу, коли та вмирає, у такому ж абсолютному значенні, як вона покидає тварину. Але слово “життя”, як воно використовується в багатьох випадках, має на увазі не просто іскру тваринної енергії, а є синонімом душі, істоти.
Згідно з Божим задумом і влаштуванням ця істота в мить смерті не зникає назавжди, тому що Бог забезпечив їй майбутнє. При цьому не залишається ніякої чуттєвої істоти, наділеної свідомістю, чи знанням, чи сприйняттям болю або радості, чи будь-яким іншим досвідом. Божественний Творець, Який першим дав існування, сповістив, що у випадку з Адамом і його дітьми Його мета – надати Відкупителя, через Якого всі можуть бути відновлені так само повністю, як було до того, як вони потрапили під вирок смерті. Світ, який не визнає Бога, ні Його силу, і не знає нічого про обітницю воскресіння через заслугу викупної праці Христа, може цілком виправдано говорити про померлу людину, що вона зникла назавжди, немов мертва тварина; і такою є точка зору агностика. Але віруючі, наставлені Богом про Його цілі у Христі, про остаточне воскресіння мертвих і про можливість вічного життя для кожного, повинні розглядати це питання з тієї ж точки зору, з якої розглядав його наш Господь, коли сказав: “Бо всі в Нього [Бога] живуть” – тобто, Бог ставить за мету їхнє пробудження і говорить про нинішній стан Адамової смерті просто як про припинення життя, а не як про зникнення.
ЧИ ПЕРЕСТАВ ХРИСТОС ІСНУВАТИ ПІД ЧАС СВОЄЇ СМЕРТІ?
Хтось може запитати: хіба наш Господь не перестав існувати від часу Своєї смерті до Свого воскресіння? Святе Письмо говорить нам, що чоловік Ісус Христос дав Себе на викуп за всіх – як відповідну ціну. Потім воно говорить, що “Христос був умер ради наших гріхів” і “встав третього дня” (Кул.). Але ми не вважаємо, що Той, Хто був піднятий, був таким самим у всіх відношеннях, як Той, Хто помер. Він був “умертвлений тілом”, але “духом оживлений [став живим]”. Отже, у Його випадку справу можна розглядати з цих двох точок зору, а саме: Він помер у плоті, як людина, і як людина більше ніколи не повернувся до життя і ніколи не має наміру знову використовувати для себе ці людські якості. Він був піднятий з мертвих як Дух – “Господь же то Дух”, – і цю славну Духовну Істоту “Бог повищив... та дав... Ім’я, що вище над кожне ім’я”. Він є Тим, Хто в кінцевому підсумку благословитиме світ; у Нього є повноваження виконати цю велику працю свого часу.
Ця сила і повноваження ґрунтуються на факті Його жертви. Людську природу, яку Він віддав у смерті, відмовившись від неї, Він повинен у кінцевому підсумку дати Адаму і всьому його роду на підставі твердження апостола, що “смерть бо через людину, і через Людину воскресіння мертвих”, і “так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть” – всі, хто прийде до єдності й згоди з Богом через Христа в тому віці, тобто в Тисячолітньому віці.
Ми бачимо, що Церква (Тіло Христа) має тепер приписану заслугу Його жертви, яка покриває всі її недосконалості та недоліки, дозволяючи їй приносити жертву, прийнятну для Бога, святу в Його очах, щоб ми, страждаючи разом з нашим Господом, могли вважатися гідними царювати з Ним.
Ми бачимо, що згідно з Божим задумом наш Господь Ісус повинен був спочатку принести в жертву Свою людську природу в Йордані. З того часу Він вважався мертвим – усі три з половиною роки Свого служіння, а також протягом трьох днів перебування в гробі. Він був мертвий у тому, що стосувалося Його земного життя, тому що Він повністю відмовився від нього. Під час Його посвячення Бог дав Йому святий Дух, і Святе Письмо пояснює, що надання святого Духа означало зачаття духом до нового життя. Іншими словами, там почалося нове життя. Це нове життя розвивалося протягом трьох з половиною років. Так і з нами. З часу, коли ми посвячуємося і отримуємо зачаття святим Духом, це нове життя розвивається і прогресує, тільки у нашого Господа прогрес був набагато швидшим у благодатях, у всякому пізнанні та злагоді з Отцем, у розвитку Себе як Нового Створіння і в перенесенні всіх необхідних випробувань і тестів, тому що ми обмежені недосконалостями плоті, а Він був досконалий.
ЖИТТЯ ПЛОТІ І ЖИТТЯ НОВОГО СТВОРІННЯ
І як з нами вірно те, що Нове Створіння процвітає настільки, наскільки старе створіння вмирає, так було і з нашим Господом Ісусом. Він наближався до досконалості як Нове Створіння з кожним випробуванням і з кожною перемогою. Він наближався до того критерію, який Отець мав схвалити у великому Первосвященику і Голові Нового Створіння, аж у часі Його смерті пролунало: “Звершилось” – завершилось Його жертвоприношення плоті, і на хресті дійсно припинилося життя, яке Він посвятив у жертву три з половиною роки тому і яке в той час вважалося померлим. Нове Створіння з’явилося на світ через народження у воскресінні на третій день, але воно існувало в Божественних очах, “вона бо [смерть] тримати Його не могла”. Все було в згоді з Божественним планом. Оскільки Він народився з мертвих на третій день, то зачаття повинен був отримати до цього народження, і Його зачаття, як ми бачили, було в Йордані, коли Божий Дух зійшов у вигляді голуба.
Отже, переходячи до безпосереднього запитання, можна сказати, що є дві точки зору на цілу справу, і ігнорувати будь-яку з них було би нерозумно. У тому, що фізично наш Господь помер, втратив іскру життя і все свідоме існування такою ж мірою, якою втрачають його інші або втрачала коли-небудь будь-яка тварина, не може бути ніяких сумнівів. Але важливим є пункт, який стосується Його душі, або істоти. Він ніколи не втрачав Свого права на життя, і саме тоді, коли Він посвятив його до смерті, Отець дав Йому нове життя, і цим життям воскресіння Він жив протягом трьох з половиною років Свого служіння. Нове Створіння вважалося живим з Божественної точки зору, і в образі Він показаний як великий Первосвященик у Святині, що приносить кадило. Так і з нами, Його послідовниками. Ми вважаємося піднятими разом з Ним з того часу, як ми посвячуємось і зачаті святим Духом. Ми не тільки померли з Ним, але й будемо царювати з Ним, і ми підняті з Ним через віру в діяльність Божої сили. Якби ми втратили віру в цю діяльність Божої сили, ми б зайняли місце зі світом, тому що він ігнорує цю силу. Ми повинні зберігати становище віри і, визнаючи факти щодо реальної іскри життя та її зникнення, визнавати також Господнє Слово і вважати, як вважає Бог, речі, які ще не завершені, немовби вони були завершені.
R4657 (1910 р.)