Ми вважаємо, що божественна природа, божественний рівень були обіцяні лише Помазанцю, і коли Помазанець буде укомплектований, неможливо буде додати когось до Його членів. Припускати, що хтось буде доданий, було би, на наш погляд, так само нерозумно, як вважати, що після того, як людина виросла і стала царем, у неї повинна вирости інша нога. Коли Тіло [R4653] Христа буде укомплектоване – коли “вибране” число буде повне, – ми вважаємо, що до нього ніхто не буде доданий, так само як не буде нестачі в Тілі після його прославлення. Ця природа з її славою, честю та безсмертям на рівні Царства, здається, належить тільки Отцю, Сину і “Нареченій, Дружині Агнця”. Ні в Писанні, ні в аналогії ми не знаємо нічого, що мало б на увазі, що вона може бути розділена будь-ким іншим у будь-який час. Звичайно, те, що Бог не відкрив нам ясно, ми не можемо знати напевно. Однак ми можемо бути переконані в одному, а саме: Христос завжди буде “за Голову Церкви, а вона Його Тіло”; Він завжди буде Головою над усім.
Ще одне, у чому ми можемо бути цілком впевнені, це те, що Церква, яку Отець удостоїв честі як членів Христа, буде мати й інші види слави. Апостол говорить: “Щоб у наступних віках показати безмірне багатство благодаті Своєї в добрості до нас у Христі Ісусі” (Еф. 2: 6, 7), маючи на увазі не тільки те, що слава Христа повинна бути вічною, але і те, що слава Церкви також повинна бути вічною, не обмежуватись Тисячолітнім віком.
ЧИ РІВЕНЬ СТРАЖДАННЯ ВИЗНАЧАЄ РІВЕНЬ НАГОРОДИ?
Ми згодні з тим, що висловлювання Господа про Івана Христителя, що “найменший у Божому Царстві той більший за нього” (Лк. 7: 28), відноситься до всього класу Стародавніх Гідних; що це також стосується не просто земного статусу Євангельської Церкви як вищої, але знаменує Церкву як вищий клас у майбутньому.
Може виникнути таке запитання: Беручи до уваги висловлювання апостола Якова: “Візьміть, браття, пророків за приклад страждання та довготерпіння” (Як. 5: 10); потім слова нашого Господа, які стосуються страждань Церкви: “Бо так гнали й пророків, що були перед вами”; а також докладне представлення цих страждань Стародавніх Гідних, надане нам апостолом Павлом (Євр. 11), що ми можемо сказати про рівень їхніх страждань у порівнянні зі стражданнями Церкви і про нагороду, яка справедливо належала б їм у порівнянні з нагородою Церкви?
ЄВАНГЕЛЬСЬКИЙ ВІК – “ЧАС ВПОДОБАННЯ” ДЛЯ ЖЕРТВ
Ми відповідаємо, що якщо Господь має намір нагородити Свій народ відповідно до його страждань, то деякі з нас, мабуть, отримають дуже маленьку нагороду. Нас ані не каменували до смерті, ані не розтинали на частини, ані ми не блукали в овечих та козячих шкурах, ані нам не траплялося, щоб не було де прихилити голову. Однак можемо сказати, що деякі з наших страждань можуть відрізнятися від їхніх страждань: можна зазнати образних жорстоких поранень або побиття камінням, або знеславлення нашого імені як злого і т. д. Але в цілому ми не можемо сказати, що стосовно заслуг в справі страждань Церква може претендувати на якусь перевагу порівняно зі Стародавніми Гідними навіть серед тих з нашого числа, хто в ранній Церкві був підпалений Нероном як факел. Здається, що ми повинні зробити поправку на Божественний “вибір” – що Богу було угодно призвати нас цим Високим Покликом. У Тисячолітньому віці деякі можуть стати такими ж відданими принципам праведності, як будь-хто зі Стародавніх Гідних або з Церкви, і все ж вони не будуть нагороджені ні їхньою відзнакою, ні нашою. На наш погляд, ми маємо перевагу тільки в тому, що ми живемо в цей особливий час благословень – “час вподобання [у Господа]”, коли Господь готовий і бажає прийняти наші жертви. І цей час вподобання не міг розпочатися, поки наш Господь Ісус не склав Свою жертву і не відкрив “нову й живу дорогу”, щоб ми могли піти слідом за Ним.
Іван Христитель мав виконати дуже почесну працю, але ця праця мала бути виконана до смерті нашого Господа і до відкриття цього “часу вподобання”. Тому він не міг належати до Церкви Євангельського віку і не підпадав під наш “Високий Поклик” – співспадкоємство з нашим Господом у Небесному Царстві.
R4652 (1910 р.)