ПРОЩАТИ І ОТРИМУВАТИ ПРОЩЕННЯ
МАТВІЯ 18: 21-35

“Бо як людям ви простите прогріхи їхні, то простить і вам ваш Небесний Отець” (Матвія 6: 14).

Запитання св. Петра: “Господи, скільки разів брат мій може згрішити проти мене, а я маю прощати йому? Чи до семи раз?” – виникає у багатьох. Це – запитання, яке в певний час, в певний спосіб чи в певній формі обов’язково виникає у всіх послідовників Христа. Будучи недосконалими і оточені іншими, теж недосконалими, ми постійно потребуємо прояву милосердя, прихильності, прощення. У людському розумі є щось, що природним чином цінує справедливість і звертає особливу увагу на несправедливість по відношенню до нас. Вражає також, скільки людей отримують задоволення від того, щоб чинити правосуддя над порушниками закону. Саме цей дух помітний у натовпі. Чоловіки, жінки і діти доводять себе до нестями у висловлюваннях, як захисники справедливості, проти винного негідника, який уникнув руки закону і справедливого покарання, і наполягають на тому, щоб виконати помсту своїми руками. Здається, що багато хто з тих, хто опинився в натовпі, самі іноді були винні в скоєнні майже таких самих або таких самих тяжких злочинів, в яких вони засуджують інших і за які хотіли б карати. Здається, що в занепалої плоті є бажання чинити насильство по відношенню до іншого або дивитися, як відбувається насильство, якщо тільки знайти виправдання цьому з погляду справедливості. Бідні створіння, яким помилковим є такий стан серця, як він заслуговує на осуд в очах Бога! І все ж ті, хто таким чином неправомірно дають волю своїм пристрастям, заспокоюють свою совість, роблячи щонайменше висновок, що вони дивляться на це як Бог, Який любить справедливість і ненавидить беззаконня.

Відомо, що Справедливість є основою Божественного Правління – що Бог справедливий; але відомо і те, що Бог сповнений любові й доброти, і що Він приймає на Себе ім’я Любов, тому що “Бог є любов”. Такі особи повинні засвоїти, що мати Божественну подобу – це керувати собою і своєю поведінкою відповідно до правил справедливості, а поведінку інших вимірювати згідно з правилами любові і співчуття, доброти і прощення.

У відповідь на запитання св. Петра наш Господь сказав, що ми повинні прощати брата не тільки сім раз, а й сімдесят раз по сім. Яка широта великодушності тут представлена! Як це говорить нам про люблячу милість і прощення Того, з Ким нам доводиться мати справу! Але давайте згадаємо інше викладення тієї ж речі, де мається на увазі, що перш ніж дарувати прощення, його повинні якщо не шукати, то хоча б бажати. “І хоча б сім раз денно він провинивсь проти тебе, і сім раз звернувся до тебе, говорячи: Каюся, вибач йому”, або навіть сімдесят раз по сім. Нам слід було би припустити, що Господь мав на увазі, що в нашому серці ми вже повинні простити брату його провини, навіть якщо доведеться мудро почекати зі словами нашого прощення, поки його ставлення не виявить хоч трохи бажання отримати його. Учні Христа повинні постійно перебувати в стані великодушності і бути наповнені духом прощення, яким наповнений небесний Отець – бути готовими і чекати, щоб виявити милість, і у відповідних умовах показати цю готовність.

Щоб проілюструвати це, Учитель розповів притчу. Він сказав: “Тим то Царство Небесне подібне одному цареві, що захотів обрахунок зробити зі своїми рабами” (вірш 23). Як ми розуміємо, Він мав на увазі, що Церква в даний час є Царством в зародковому стані, і Господь поводиться з нею так, як проілюстровано в цій притчі. Тому вона не є ілюстрацією того, як Бог поводиться зі світом. Він взагалі не має відношення до світу. Він не називає його Своїми рабами в якому б то не було значенні цього слова. Тільки віруючі, посвячені займають це сприятливе становище Божественної спорідненості, і тільки вони маються на увазі в цій притчі. Більше того, притча навіть не розглядає Церкву з погляду первісного гріха. Не може бути мови про те, щоб первісний гріх міг бути анульований завдяки молитві. Покарання за первісний гріх потребувало відшкодування не молитвою грішників, а дорогоцінною кров’ю Христа. Але після того як наші гріхи отримали прощення шляхом відмови від гріха і віри в Христа, а також через посвячення Господу і зачаття святим духом, ми є Його рабами, і притча відноситься тільки до таких.

Перший раб, згаданий у притчі, був вельми недбалим рабом Бога. Як послідовник Христа, він не виконав вимог. Прийшов час обрахунку. Він усвідомив це і просив Божественної прихильності і милості, обіцяючи зробити все можливе, щоб відшкодувати втрати. Він був почутий; вирок щодо нього був відстрочений. Але коли він пішов шукати свого співтовариша-раба, який заборгував йому дріб’язкову суму, і не хотів змилосердитися над ним, його пан дуже розгнівався і заявив, що з ним теж треба суворо повестися і не дати йому пощади, бо він не виявив її до свого співтовариша-раба. Ось слова його Пана: “Чи й тобі не належало змилуватись над своїм співтоваришем, як і я над тобою був змилувався?” І він “катам його видав, аж поки йому не віддасть всього боргу”. Належна сума не містить ніякої частини покарання [R4651] за первісний гріх, а лише покарання за упущення, зроблені тим, хто порушив зобов’язання своєї угоди, як і раб, який також був боржником з того часу, як став рабом.

Слова Господа на завершення притчі такі: “Так само й Отець Мій Небесний учинить із вами, коли кожен із вас не простить своєму братові з серця свого їхніх прогріхів”. В іншому тексті наш Господь прищеплює ту саму думку дещо іншими словами, кажучи: “Бо як людям ви простите прогріхи їхні, то простить і вам ваш Небесний Отець”.

Мета і завдання нашого Небесного Отця в такому поводженні з нами, здається, не всім зрозуміла. Справа не в тому, ніби Він хоче помститися. Він не говорить нам: “Якщо ви погано ставитеся до інших, Я буду погано ставитися до вас”. Урок швидше такий: “Я добрий до невдячних; Я був дуже милостивий до вас, прощаючи ваш первісний гріх, приймаючи ваше посвячення стати Моїми слугами і приводячи вас в Мою родину. Але Я закликав вас на це становище з особливою ??метою, і ви не будете придатні і готові до служіння, якого Я бажаю для вас, якщо не засвоїте урок прощення і великодушності. Тому заради вас Я встановлюю правило: Я буду не більше великодушний до вас і ваших недосконалостей, ніж ви великодушні до ваших братів у їхній недосконалості. Я роблю це для того, щоб навчити вас великого уроку, який не можна добре засвоїти якимось іншим способом. Те, чого Я шукаю у вас як Моїх слугах, – це досконалість за подобою Мого характеру.

Ви занадто схильні дивитися на справедливість Мого характеру, копіювати її і суворо поводитися з іншими, вашими боржниками. Я хочу дати вам зрозуміти, що найвеличніші якості Мого характеру ілюструються з точки зору Моєї любові і співчуття, Моєї доброти і терпіння. Оскільки Я хочу, щоб ви розвивали цю подобу характеру і досягли такого становища, коли Я зможу використовувати вас у Моїй службі більш повно, тому Я постановляю, що ви повинні прощати і бути милостивими один до одного, як Я був милостивий до вас і як збираюся бути милостивим до вас, якщо ви будете перебувати в згоді з Моїм духом любові і прагнути ходити Моїм шляхом. Я готовий пробачити люблячих і великодушних, які прагнуть копіювати Мій характер; Я готовий бути добрим, великодушним і прощати найвищою мірою”.

R4650 (1910 р.)