ПРИТЧЕПОДІБНЕ ВИДІННЯ НА ГОРІ ФАВОР
МАТВІЯ 17: 1-8; 14-20

Заголовний текст: “Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав. Його слухайтеся”.

На завершення нашого останнього дослідження бачимо, як наш Господь через шість днів після цього взяв Петра, Якова та Івана, трьох найулюбленіших учнів, на високу гору. Там Він переобразився перед ними, тобто Його вигляд змінився, обличчя Його засяяло, як сонце, одяг Його став білим, як світло. Потім видіння розширилося, і з’явилися Мойсей та Ілля, які вели розмову з переображеним Ісусом. Поривчастий св. Петро, ??бажаючи послужити, запитав, чи буде волею Учителя, щоб вони нап’яли на вершині гори три намети – один для Нього, один для Мойсея і один для Іллі. Один з євангелістів говорить: “Бо не знав, що казати”. Згідно з іншою розповіддю, троє учнів деякий час були зморені чимось на зразок сну, після чого повністю прокинулися.

Тут вони почули голос з небес, який говорив: “Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав; Його слухайтеся”. Знадобилися доброзичливі слова і дотик Господа, щоб вгамувати переляк апостолів, після чого, піднявши голову, вони не побачили нікого, крім Ісуса. Його переображення зникло, і це був той самий Учитель, що й раніше. Якщо на мить їм здалося, що Ісус увійшов у славу, то тепер вони зрозуміли, що помилялися. В іншому оповіданні говориться, що коли вони сходили з гори, Ісус наказав, щоб нікому не розповідати про видіння до Його воскресіння з мертвих. Таким чином Він пояснив їм, що все це було видінням, ілюзією. Це було виконанням того, про що Він сказав їм в останніх словах нашого уроку тижневої давності: “Поправді кажу вам, що деякі з тут-о приявних не скуштують смерті, аж поки не побачать Сина Людського, що йде в Царстві Своїм”. Ці три учні перебували в Його присутності в той час, коли були сказані ці слова, і тепер вони бачили Сина Людського в славі Його Царства у видінні. Дійсність цього видіння ще не настала, хоча вона вже поруч, під дверима.

Сам св. Петро стверджує, що вони сприйняли видіння як підтвердження запевнення нашого Господа про Його майбутнє Царство. У своєму Посланні він говорить: “Бо ми сповістили вам силу та прихід Господа нашого Ісуса Христа, не йдучи за хитро видуманими байками, але бувши самовидцями Його величі [Його Царства]... І цей голос, що з неба зійшов, ми чули, як із Ним були на святій горі” (2 Петр. 1: 16, 18). І все ж апостол продовжує говорити нам, що це видіння, помічне в той час, стало другорядним, коли він прийшов до кращого розуміння пророцтва, яке більш конкретно описує другий прихід нашого Господа і Царство. Він каже: “І ми маємо слово пророче певніше [вірніше свідчення, ніж видіння]; і ви добре робите, що на нього вважаєте, як на світильника, що світить у темному місці, аж поки зачне розвиднятися” – аж поки зачне розвиднятися ранок Тисячоліття (2 Петр. 1: 19).

Перш ніж залишити розповідь про переображення, яке символізувало славу Царства нашого Господа, відзначимо Його доброзичливі слова до переляканих учнів: “Уставайте й не бійтесь”. У кількох випадках Він звертався до них таким чином. Як видно, багатьом з нас від природи притаманне усвідомлення власної недосконалості і розуміння того, що ми не гідні Божественної прихильності, тому нами може опанувати страх [R4650] і мучити нас. Це відбувається тому, що ми не знаємо нашого Небесного Отця. Чим більше ми дізнаємося про Нього, тим більше Божа любов проганяє страх з наших сердець і переконує в тому, що Той, Хто створив нас, з розумінням ставиться до всіх, хто прагне праведності. Він – великий Бог, а не маленький. Щоправда, Він не дасть Своїх найбільших благословень нікому, крім тих, хто приходить до згоди з Ним, але, з іншого боку, Він і не демон, щоб Його боятися. Він не отримує задоволення від страждань Своїх створінь і не допустить, щоб хтось страждав вічно. Для цього Він передбачив, щоб через Христа всі мали можливість знову здобути досконалість і вічне життя. Хто не скористається з цього великого привілею, повинен померти другою смертю – повинен бути знищений.

Коли Ісус і три привілейовані апостоли знаходилися на горі переображення, яка, ймовірно, була горою Фавор, біля підніжжя гори знаходився чоловік. Його син був лунатиком, і він привів його, щоб Господь вигнав з нього демона. Апостоли вже побували, як представники Господа, у різних частинах землі Палестини, зцілюючи хворих і виганяючи демонів в Його імені, тому вони спробували вигнати і цього демона, але не змогли. Переклад Revised Version говорить про нещасного як про епілептика. Дійсно, вся Вища Критика заперечує, що існує така річ, як одержимість злими духами. Сьогодні серед вищих критиків прийнято говорити, що те, що наш Господь і апостоли приймали за одержимість демонами, було простим божевіллям, епілепсію і т. д. Звичайно, слово “хвороба” має досить широкий зміст, щоб охопити будь-який вид недуги, чи то внаслідок прямого впливу противника чи непрямого через спадковість. У будь-якому випадку це втрата спокою, розлад, дискомфорт. Однак ми більше довіряємо мудрості Господа і Його вибраних апостолів і словесних знарядь, ніж усім докторам богослов’я і докторам медицини на всій землі. Тому ми приймаємо цю розповідь у тому вигляді, в якому вона викладена, що Ісус пригрозив “демону” і вигнав його з юнака, який видужав тієї години.

Учні, яким не вдалося вигнати цього демона, відкликали Учителя убік, подалі від натовпу, і запитали, чому в них нічого не вийшло, коли вони намагалися вигнати демона. Він відповів: “Через ваше невірство”. В іншому місці говориться, що Він сказав: “Цей же рід не виходить інакше, як тільки молитвою й постом”. Іншими словами, урок для апостолів полягав у тому, що їхня найбільша сила буде результатом життя поруч з Богом, життя самозречення і молитви. Звичайно, тут не прищеплюється думка, що слід постити для того, щоб бачили люди, і ми не думаємо, що вчинки покаяння з боку учнів зроблять їх більш умілими в розумінні Господньої таємниці. Думка швидше в тому, що чим ближче хтось живе до Бога, тим більше Божественної сили може проявлятися в ньому і через нього.

Можливо, нам важко зрозуміти зауваження Господа, що у них було мало віри, адже вони, безсумнівно, проявили достатньо віри, намагаючись вигнати демона. Віра, щоб бути успішною, повинна бути підкріплена духовною силою, і наш Господь запевняє нас, що навіть з малою часткою віри ми зможемо пересунути гору, і в цьому не буде нічого неможливого. Ми не повинні думати, що наш Господь мав на увазі, що Його послідовники повинні намагатися пересувати гори для розваги або доказу своєї віри, тому що роблячи так, вони б серйозно втручалися в інтереси інших, яким було би зручніше, щоб гора залишалася на своєму місці. Цього вони не мають права робити. Тому ми припускаємо, що думка повинна бути такою: якби з Божественного наказу потрібно було пересунути гору, і якби одному з послідовників Господа було дано доручення пересунути цю гору, і він міг би виявити віру, щоб послухатися наказу, то результат відповідав би виявленій вірі. Все, що більшість з нас може зробити, це виявляти якомога більше віри і просити Господа про ще більшу, а також намагатися виховувати в собі більшу міру віри.

R4649 (1910 р.)