ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТА НАДАННЯ ЦІНИ ВИКУПУ

Ісус не був Відкупителем у той час, коли народився, хіба що в пророчому значенні, у тому ж значенні, в якому Він був Спасителем, Заступником, Посередником, Царем, Священиком, Суддею, Пророком. Він також не був ніким із них як дванадцятирічне хлоп’я, коли в Храмі розмовляв про Закон та Пророків з учителями. Він не був ніким із них, коли досяг повноліття у віці тридцяти років, хіба що в пророчому значенні. Його справжня жертва настала тоді, коли у тридцять років Він охристився в Йордані і символічно показав повне підкорення Своєї волі, щоб виконувати волю Отця, попередньо записану в Книзі, в Біблії – в Законі та Пророках. Власне тоді виконалося пророцтво про Нього: “Ось іду, в звої книжки про Мене написано, щоб волю чинити Твою, Боже”. Усе, що Ти, Отче, дозволив записати в Законі та Пророках про Спасителя людства, Я цілковито посвятився виконати.

У цю мить наш Господь пожертвував Собою – ввірив Своє земне життя в руки Отця, кажучи: “Чи ж не мав би Я пити ту чашу, що Отець дав Мені?” У мить жертви Він представляв “теля жертви за гріх” і його забиття Первосвящеником. Він став позаобразним Первосвящеником у мить Свого підкорення як жертви. Негайно Він, як Первосвященик, перейшов у Святиню “Нового Створіння”. Тут три з половиною роки Він приносив кадило Свого самовідданого земного життя, жертву, приємну Отцю. Тим часом Його самовідречення було (у сприйнятті світом) неприємним запахом, як було показано у спаленні шкіри і решти тельця “за табором”. Відтоді учні бачили Його дух відданості як позаобраз спалення товщу на мідяному жертовнику на Подвір’ї.

З тієї самої миті Він був заколеним Божим Агнцем – Його життя було присвячене виконанню волі Отця. Гляньмо на картину цього, наведену в книзі Об’явлення. Там ми бачимо Єгову на Своєму престолі зі згортком в руці, написаним усередині та назовні й запечатаним сімома печатями. До того часу ніхто не виявився гідним виконати Божественні Задуми чи хоча б ознайомитися з ними. У відповідь на заклик: “Хто гідний розгорнути книгу?”, ніхто цього зробити “не міг... ні на небі, ні на землі”. Навіть нашому дорогому Відкупителеві у Його попередньому стані не був довірений цей згорток. Коли ж Він посвятився як “Агнець Божий”, віддаючи та присвячуючи Своє життя без залишку, щоб виконати волю Отця, Він, як щойно заколений Агнець, був названий гідним: “Достойний Агнець, що заколений, прийняти силу, і багатство, і мудрість, і міць, і честь, і славу, і благословення”. Тоді згорток був переданий Агнцю.

“І ОСЬ НЕБО РОЗКРИЛОСЬ”

Ми помітили відповідність між передачею згортка Агнцеві й фактом, що як тільки Ісус показав Своє повне підкорення волі Отця, святий Дух зійшов на Нього, даючи Йому зачаття як великому Первосвященику до Його великої праці. Далі читаємо, що як тільки Він вийшов з води, “ось небо розкрилось”, тобто Йому відкрилися вищі речі, стали виразнішими. Раніше Йому, Логосу, не дозволялося прочитати цей згорток; і як хлопчина та юнак Ісус теж не розумів глибокого змісту Писань. Навіть ангели, сказано, не розуміли їх. Закон був написаний в образах, картинах, а пророцтва були подані символічною мовою та ілюстраціями так, що Божественний План, представлений таким чином, не міг бути зрозумілий ангелам або людям до “свого часу”, коли Бог мав дати вплив Свого святого Духа, “усе бо досліджує Дух, навіть Божі глибини”. Власне в мить посвячення нашого Господа, мить Його смерті як Агнця, мить Його зачаття та помазання як Первосвященика, мить, коли небеса, тобто вищі речі, відкрилися Йому, цей згорток був переданий Йому Вічним. Тоді пролунав клич: “Достойний Агнець”. “Ось Лев, що з племені Юдиного,.. переміг”. Хоча ця перемога завершилася тільки на Голгофі, підкорення Його волі було цілковитим і було прийняте як жертва всього, що Його, оскільки все, що Він мав, містилося в підкоренні Його волі.

Можемо тільки уявити собі, як єдинородний Отця, повний благодаті та правди, ще як хлоп’я прислуховувався до читання Закону та Пророків щосуботи в синагозі. Бачимо, що Він добре знав Писання, що Його досконалий розум дозволяв Йому швидко запам’ятовувати цілу Біблію від Буття до Малахії. Він, мабуть, не раз був здивований образами Закону, жертвою за гріх тельця, кадилом, кропленням кров’ю, забиттям Господнього козла і кропленням його кров’ю, паленням тіл цих тварин за табором, входженням у Святеє Святих в День Примирення і примиренням “всього народу” із Всевишнім!

Він, мабуть, часто роздумував про пасхальну ніч, про забите ягня, про кроплення кров’ю, про прісний хліб, про перехід первородних, про заміну первородних поколінням Левії, яке представляло Церкву первородних, про вибір з-посеред них священиків, які приносили жертви, як позаобраз Ааронового Священства. Як часто Він, мабуть, повторював у думках і намагався зібрати докупи висловлювання про славу Месії, про благословення світу через Ізраїль, про те, як кожне коліно схилиться і кожний язик визнає, і протилежні висловлювання про Того, Кого будуть вести як ягня на заріз, як вівцю, що мовчить перед своїми стрижіями – про Того, Кого Отцю буде вгодно уразити, віддати на сором, і жодна кістка Якого не мала бути зламана, Чий гріб мав бути з багатими, але Хто мав вмирати зі злочинцями.

Усі ці досі складні й на перший погляд суперечливі подання Отцівського Плану роз’яснилися перед нашим Господом, коли згорток був переданий щойно заколеному Агнцю – щойно посвяченому Ісусу. Сяюче світло святого Духа відкрило для Його розумового зору небесні речі. Образ і позаобраз, обітниця та виконання почали сходитися докупи, і наш Господь квапливо полишив натовп біля Йордану і пішов у відлюдне місце на пустині, щоб там розмірковувати про Божественні наміри в міру того, як вони відкривалися Йому через Його просвітлення.

НАВЧАЮЧИСЬ ПРАВИЛЬНО ВИКЛАДАТИ ПРАВДУ

Протягом сорока днів Він був так захоплений вивченням, що забув про їжу, забув про голод. У Нього була інша їжа. Він був поглинутий вивченням Отцівської волі для Себе. Під кінець сорока днів вивчення Біблії на пустині Він врешті знайшов вирішення всіх питань, потрібних, щоб зрозуміти Божественне Слово. Кажучи образно, Він прочитав і зрозумів усе, що було написане назовні згортка – усе, що було потрібне для Нього перед довершенням Його жертви на Голгофі.

Те, що Він ще не зламав печаток і не збагнув усього, що було написано зсередини згортка, видно з Його слів до учнів, коли Він одного разу сказав: “А про день той й годину не знає ніхто: ані ангели небесні, ані Син, лише Сам Отець”. Таким чином бачимо, що були ще певні риси Божественного Плану, які далі трималися в таємниці, тобто були під печаттю для нашого Учителя до часу закінчення Ним шляху. Та ми пам’ятаємо Його слова після воскресіння: “Дана Мені всяка влада на небі й на землі”.

Через сорок днів приступив до Нього спокусник. Його перше вітання було дружнім, з наміром підтримати. Він привітався як приятель, адже вони знали один одного ще тоді, коли були на рівні слави. Тепер сатана поспівчував Ісусові, що Той голодує, і сказав: Ти, мабуть, не здогадуєшся, яка велика сила зійшла на Тебе при хрищенні. Ти маєш Божественну силу і не потребуєш голодувати. Не гаючись, скористайся силою, яка в Тебе є і дозволяє “сказати цьому каменеві, щоб хлібом він став”.

Недавно ми побували біля броду Йордану, де був охрищений Ісус. Звідти відкривається краєвид у бік юдейської пустелі, куди Він вирушив, “ведений Духом” (Кул.), або радше, як пише грецькою, “проваджений Духом до пустині [Його власним духом]” (Турк.). Його провадило щире бажання знати цілковито й до кінця волю Отця, щоб її виконати. Коли ми глянули на пустелю Юдеї, де повно каміння і, по суті, немає на що дивитись, стало зрозуміло, чому противник порадив Йому перетворити камінь на хліб, адже там більше немає нічого, з чого можна було би зробити хліб. Ми помітили, що сатана вибрав найбільш вдалий час, щоб атакувати Спасителя, коли Учитель ослаб і виснажився тілом та розумом через довгий піст та вивчення.

Під роз’яснювальним впливом святого Духа Ісус вперше зміг зібрати докупи всі свідоцтва Святого Письма і побачити, які великі жертви Його чекають, перш ніж Він увійде в Свою славу і зможе дати світу благословення вічного життя. Саме в цю мить з’явився противник і запропонував свої спокуси. Та наш Господь виявився стійким до них. Сатана пішов роздратований, упевнившись, що подальші спроби переконати Учителя є даремною тратою часу. Тому читаємо, що “тоді позоставив диявол Його”. Ми не маємо жодного опису, щоб він коли-небудь повернувся, щоб спокушувати Його. Тоді Божі ангели прислуговували Йому.

У всьому цьому ми знаходимо цінні уроки для тих, хто йде слідом за Ісусом. Звичайно, роз’яснювальний вплив святого Духа не може бути таким великим, як у випадку з Ісусом, однак при посвяченні, при хрищенні в смерть приходить дух зачаття і, як стверджує апостол, “кожному [у Церкві] дається виявлення [міра] Духа на користь”. Ця міра залежатиме від недоліків плоті. Але Учителеві, Який не мав недоліків, Отець дав Дух без міри, без обмежень, повністю.

Ми помітили також, як противник нападає на Господніх посвячених, шукаючи їхні слабкі сторони в мить найбільшої слабості. Ми теж помітили помилку, яку роблять деякі, домовляючись з противником: “Як ти це робиш?” і т. п., тоді як шлях Учителя був протилежний. Він не домовлявся, а дав негайну відсіч. Він не залишив місця для світу, плоті чи противника, щоб вони здобути верх над Ним. Ми помітили, що наш успіх як Його послідовників буде найбільшим за умови такої ж відсутності зволікання та рішучості характеру. Кожен раз, коли ми відстоюємо праведність під час спокуси, ми демонструємо нашу відданість Богу на основі нашої Угоди жертви. Ми побачили, що Господь проявляв таку ж відданість, виконуючи Своє посвячення до самої смерті, смерті хресної.

ЩО ДАЛА СМЕРТЬ ІСУСА?

Тут ми ставимо запитання: чого добився Ісус, жертвуючи Собою від Йордану і аж до Голгофи? Чи Він купив світ? Ні. Чи Він купив Церкву? Ні. То що ж Він зробив? Він забезпечив ціну, викупну ціну, достатню для скасування гріхів усього світу (коли б вона не була застосована). Але Він ще не застосував її. Відповідно, ані світ, ані Церква в той час ще не були звільнені від Божественного осуду, ані приведені до повної єдності з Богом. Хоча вже було п’ятсот братів, які прийняли Христа і стали Його послідовниками, Отець ще не прийняв їх. Вони віддали себе в посвяченні стати послідовниками Ісуса, взяли свій хрест, щоб йти за Ним, були виправдані до спільності з Богом (так як Авраам), але ще не були виправдані до синівства та життя. Тому вони ще не могли мати земного, реституційного життя. Також вони не могли віддати свої тіла на живу жертву, святу та приємну Богу, тому що з Божественного погляду далі були грішними. У їхньому випадку ще не було жодного застосування заслуги Ісуса. Коли Ісус піднявся вгору, через сорок днів після Свого воскресіння, Він наказав їхнім представникам (разом близько 120 особам) чекати в Єрусалимі в горішній кімнаті, доки вони не будуть наділені силою згори – доки Отець не визнає їх, не прийме жертву, яку вони вже вчинили. Та спочатку Ісус, їхній Заступник, мав з’явитися перед Богом за них і зробити їм приписання Своєї заслуги, яке би закрило їхні вади і дозволило Божественній Справедливості прийняти їх як “живі жертви, святі, приємні Богові”.

Пам’ятаємо, як на п’ятдесятий день на тих, які чекали, зійшов святий Дух. Це був перший натяк на те, що Отець прийняв Відкупителя, що Відкупитель приписав їм Свою заслугу, що жертва, яку вони вже склали, приємна Отцеві в Улюбленім, і що вони вже не тільки виправдані до дружніх стосунків, а досягли становища синів, відносин угоди з Отцем. Про юдеїв написано: “Прийшов до своїх, та свої не прийняли Його. А тим, хто прийняв Його, віруючим в ім’я Його, дав владу [привілей] бути дітьми Божими” (Дерк.) – що були зачаті не мужем, ані з волі плоті, але Богом – зачаті святим Духом. Ось так вони стали синами Бога, членами помазаного Тіла великого Месії, Пророка, Священика, Посередника, Царя, Судді, призначеного людям (для них), щоб вчинити примирення між Богом та людьми під час Його Тисячолітнього царювання.

Тим часом така ж праця відбувалася протягом усіх вісімнадцяти століть. Ще інші були покликані з юдеїв та поган, щоб стати послідовниками Ісуса, Його помічниками-священиками – Церквою первородних, чиї імена написані на небесах. Як тільки ця праця буде виконана, великий Посередник, позаобразний Мойсей (Дії 3: 22, 23), піднятий з-посеред братів, буде завершений. Тоді Посередницьке Царство почне своє благословення, підніме і примирить світ. Тим часом ми дякуємо Богу за те, що “маємо Заступника перед Отцем, Ісуса Христа, Праведного”. Ісус як досконала людина, як тілесне насіння Авраама, міг зробити чимало, щоб допомогти людству. Той, Хто не зробив гріха, Чиє життя було гарантоване Йому, навіть коли б треба було послати дванадцять легіонів ангелів для Його захисту, міг стати славним земним князем.

Та навіть як великий правитель людей Він не зміг би виконати Божественний Задум благословити людство повним підняттям з умов гріха та смерті до вічного життя. Як людина Ісус, Він не міг провести реституцію людського роду, тому що потребував би Свого людського життя та прав для Себе. Тому чоловік Ісус не міг бути “Насінням Авраама”, згаданим в Авраамовій Угоді, що в Насінні Авраама всі племена землі матимуть благословення. Щоб стати цим Насінням, Він спочатку мав здобути духовне існування, що й зробив, як подає опис. Завдяки жертві Своєї земної природи і тому, що Бог підняв Його з мертвих до небесного рівня в нагороду за слухняність, Він може дати Справедливості Свої земні права як викупну ціну за те, що втратив Адам. Відкупитель є “Насінням Авраама” на духовному рівні. В Євангельському віці Він шукає Свою Наречену і веде її на той самий рівень, де є Він, як Свою товаришку і співспадкоємицю у всій великій праці Тисячоліття – благословення всіх поколінь землі. Написано: “А коли ви Христові, то ви Авраамове [духовне] насіння й за обітницею спадкоємці” (Гал. 3: 29).

ВІДДАНЕ ЖИТТЯ ЩЕ НЕ ЗАПЛАЧЕНЕ

Чи ми добре розуміємо, чим Ісус пожертвував, що Він віддав? Він віддав Себе, підкорив Себе волі Отця, якою б вона не була, але не втратив Свого земного життя через гріх, щоб воно було забране в Нього. Він також не обміняв його (не проміняв) на небесну природу. Він тільки підкорив, віддав Свої земні права, про що свідчать Його слова: “Маю владу віддати його [життя], і маю владу прийняти його знову”, бо право сказати це Я отримав від Отця. Ніхто не бере його від Мене в тому значенні, що жодна людина не має такої влади, адже Бог обіцяв, що “людина, яка його [Закон] виконує, буде ним жити”. Тому життя нашого Господа було би захищене, коли б Він не підкорив і не віддав його добровільно.

Він віддав його, щоб прийняти знову. Він віддав його в руки Отця, кажучи: “Отче, у руки Твої віддаю Свого духа”. Відколи Ісус встав з мертвих, усі Його права на земне життя, земний захист, земну честь та славу, земне панування та владу належали Йому як Новому Створінню. Він не загубив і не втратив жодне зі Своїх земних прав. Ці земні права є основою всіх Божих благословень (через Нього) для Адама та всіх з його роду. Ісус більше не має що віддавати. Він більше нічого не потребує, тому що заслуга цієї жертви є відповідною ціною за першого Адама й достатньою для всіх.

Але Ісус не дає Свою земну природу та земні права Церкві, а тримає їх, щоб дати світу в Тисячолітті. Дійсно, наш поклик є небесним покликом, і ми були би трохи розчаровані, коли би замість небесного отримали земне, реституційні благословення. Та оскільки Ісус не дає нам цих реституційних благословень і не має жодної іншої заслуги, яку б міг дати нам чи комусь іншому, то що Він робить для Церкви? Якою є наша надія в Христі? Якою є філософія цього?

Відповідь така: заслуга, яка незабаром має бути застосована як викупна ціна за гріхи всього світу, вже була в руках Божественної Справедливості, незастосована, коли наш Господь піднявся на висоту, щоб з’явитися в присутності Бога за нас, дім віри, щоб викласти нашу справу Отцеві. Він, як наш Заступник, говорить Отцеві, що ми прагнемо стати членами вибраної Церкви, Його Нареченої, Його Тіла. На основі Божественного порядку Він дозволяє нам скористатися з Його заслуги, щоб наші жертви були приємні Богу.

Замість того щоб дати нам реституційні благословення, які є для світу, наш Відкупитель, наш Заступник, приписує нам Свою праведність, на основі якої Отець вважає нас святими і прийнятними, і негайно приймає наші жертви. Відтоді ми є мертві як людські істоти, і в Божих очах займаємо становище тільки як “Нові Створіння”. Але ми маємо цей скарб в недосконалому земному посуді, в якому Нове Створіння не може робити все, що хотіло б. Однак Бог випробовує і піддає перевірці саме Нове Створіння. Воно є на випробуванні, а не плоть. Нове Створіння не має Первісного Гріха, ані не відповідальне за Первісний Гріх старого створіння, яке було виправдане і прийняте Богом як жертва, минулося. Відповідальність Нового Створіння в тому, щоб тримати серце в Божій любові, у відданості Йому. Відповідно, воно буде намагатися тримати тіло, плоть, у згоді з Божественними правилами. Його запал та енергійність у контролюванні плоті та приведенні кожної думки, слова та вчинку до згоди (наскільки це можливо) з Божественною волею показує ступінь його любові та запалу.

МИНУЛІ ГРІХИ – ЩОДЕННІ ПРОВИНИ

Нове Створіння не потребує вибачатися, ані пам’ятати про слабкості та вади плоті перед жертвуванням. Вірою Нове Створіння повинно пам’ятати, що старі речі проминули і все стало новим, і саме так стверджує апостол: “Тож немає тепер жодного осуду тим, хто ходить у Христі Ісусі не за тілом, а за духом”. Наш Заступник виконав усю працю, яка стосувалася гріхів нашої плоті: вони залишилися в минулому, проминули завдяки Божому довготерпінню (Рим. 3: 25). Отець виконав досконале діло, визнавши нас мертвими до всього, що було в минулому, і давши зачаття Духом як Новим Створінням – синам Бога. Наша віра повинна усвідомити стан справ і радіти ним.

Однак, як Нові Створіння, ми є недосконалі, бо маємо лише старе тіло з його вадами, щоб ним служити Господеві. Через ворожнечу з боку законно мертвої плоті “ми робимо те, чого не хочемо”. Як, у такому разі, нам бути з нашою неспроможністю (через наші тілесні недоліки) відповідати всім Господнім вимогам? Чи ж ми будемо казати собі й один одному: “Бог знає, що ці недосконалі речі щоденного життя ми не робимо свідомо як Нові Створіння, тому ми не потребуємо визнавати їх”?

Відповідаємо, що це не був би правильний спосіб. Приписання Христової заслуги нашій посвяченій жертві лише вкриває наші вади в той час, але не вкриває вади майбутнього. Тому ми щоденно повинні пам’ятати перед престолом небесної благодаті про щоденні та щогодинні недоліки та вади і повинні просити про Божественне прощення їх через нашого великого Відкупителя. Він навчав нас: “Коли молитеся, говоріть...  «І прости нам наші гріхи, бо й самі ми прощаємо кожному боржникові нашому»”. Це не стосується Первісного Гріха, який не може у такий спосіб отримати прощення. Це стосується наших більш пізніх недоліків, після того як ми стали Божими дітьми через зачаття святим Духом. Тож апостол пише: “А коли хто згрішить, то маємо Заступника перед Отцем, Ісуса Христа, Праведного”.

“І ПРОСТИ НАМ НАШІ ГРІХИ”

Наш Заступник не тільки приписав Свою заслугу за наші колишні гріхи, але далі є з Отцем і має вдосталь заслуги. Наш Заступник має достатньо заслуги, щоб закрити гріхи всього світу і, відповідно, всі наші вади. Тому, коли ми йдемо до Отця через Нього, ми можемо знати, що закриття наших провин вже було передбачене, але ми можемо отримати пробачення тільки через молитву. Бог, коли давав такий порядок, безперечно, мав на меті велике благословення. Він вирішив, що кожного разу, коли ми приходимо до престолу благодаті, ми повинні щиро розкаятися в наших недоліках і щиро обіцяти Йому, що будемо боротися з ними в подальшому. Так Він підбадьорює нас наполегливо намагатися зміцнити характер у стосунку до цих слабостей, щоб ми ставали сильнішими в силі Господа та в Його могутності і зміцнялися для всякого доброго діла.

Коли ми приходимо до Господа, щоб здобути милість і знайти благодать для своєчасної допомоги, і обіцяємо далі зі щораз більшим запалом вести добру боротьбу, це стає для нас, так би мовити, справою честі й робить більш уважними на майбутнє. Якщо ми знову зазнаємо невдачі в тому ж напрямку, ми стаємо відповідно присоромлені. Тоді приходить важливе випробування. Насувається думка, що не варто звертатися до Господа в молитві, що не варто так упокорюватися. Якщо прислухатися до цих нашіптувань, наслідком буде відчуження, холодність. Земні хмари закриють від нас обличчя Отця. Навіть якщо ми не потрапимо в якісь більш явні гріхи, такий шлях буде означати втрату спільності, яка дуже важлива для нашого зростання в благодаті та знанні.

“БЕЗ ПЛЯМИ ЧИ ЗМОРШКИ” (Хом.)

Кожний огріх, кожний промах, кожна помилка є плямою на нашій весільній одежі й потребує каяття за неї та її видалення. Ми повинні прийти до Учителя з великою покорою, щоб негайно очистити ці плями, як написано: “І кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас [Нові Створіння] від усякого гріха”. Так ми можемо перебувати в Його любові. Хто нехтує цим, той помітить, що він щораз більше недбалий до своєї одежі, щоб тримати її без плям, аж врешті (навіть якщо він не впаде цілковито в Другу Смерть) він побачить, що його одежа брудна і непридатна для весілля. Наречена повинна бути без плями чи зморшки або чогось подібного, тому улаштування, яке передбачив для неї Наречений, цілком достатньо. Той, хто з якоїсь причини дозволяє плямам нагромаджуватися і не очищає їх, буде мати наступні випробування і буде змушений вирішити, чи повернутися, мов свиня, до валяння в багні гріха і тим самим потрапити під осуд Другої Смерті, чи як член Великої Громади обмити свою одіж і вибілити її в крові Агнця у великому утиску, яким закінчиться цей вік.

R4640 (1910 р.)