[R4632]
ЧИ НАШ ГОСПОДЬ ВОЛОДІЄ ТЕПЕР ЛЮДСЬКИМ РОДОМ?

Якщо людина купує будинок, вступила в перемовини, підписала контракт і готується отримати гроші, щоб використати їх для оплати за будинок, то було би цілком доречно, як тільки вона підписала контракт, сказати, що вона – власник будинку. Однак у вузькому значенні слова вона не стане власником, поки не заплатить ціну, не отримає всі розписки, і замість договору в неї не буде документа. Контракт – це угода про виконання плану; документ свідчить про фактично завершену угоду.

Що стосується договору, то наш Господь Ісус уклав його з Отцем. На основі того, що Він віддав Отцеві викупну ціну – “Так само й Син Людський прийшов... щоб... душу Свою дати на викуп за багатьох”,  – Він уже має право бути Господом усіх, та лише в сподіваному, а не в дійсному значенні, оскільки сьогодні на землі є мільйони людей, для яких Він не є Господом, їхні коліна ще не схилилися, їхній язик ще не визнав. Тому Він не є їхнім Господом в абсолютному значенні, однак Його праця просувається вперед, і Отець, з огляду на повноваження, які Він ще буде здійснювати, і працю, яку Він ще буде виконувати, каже про Нього пророчо як про “Господа всіх”. [R4633]

СВІТ СПИТЬ В ІСУСІ

Розглянемо деякі вірші Святого Письма, які мають відношення до цього питання. Спочатку ми згадаємо вірш, який говорить про те, що світ “спочив в Ісусі” (1 Сол. 4: 14, Дерк.). Як він міг спочити в Ісусі, якщо Ісус не володіє світом, можна запитати? Відповідаємо, що люди спочили в Ісусі саме так, як спочили Авраам і весь Ізраїль, і всі царі та пророки, про яких сказано, що вони сплять. Не йдеться про те, мовби Ісус у момент їхньої смерті заплатив викупну ціну за людство або прийшов у світ, щоб зробити це, а про те, що в Божественному Плані Бог зробив приготування для всієї справи і гарантував, що Відкупитель знайдеться, що викупна ціна буде дана, і що все людство повернеться з могили. Більш того, сам Бог говорив з цієї точки зору, коли казав, що Він Бог Авраама, Ісака та Якова, говорячи так, немовби вони насправді не померли, а просто спали, чекаючи на Нього.

Так само всі, хто вірив Богу, могли говорити і думати про померлих, що вони просто заснули на деякий час і очікують воскресіння, хоча Ісус ще не прийшов. Те саме вірно відтоді, як Ісус прийшов і помер. Тепер нам ще розсудливіше і правильніше казати, що всі “спочили в Ісусі”, тому що тепер про Нього відомо, що Він віддав Себе як викупну ціну за всіх. Але ціна не була застосована за всіх. Він лише віддав у руки Отця Своє пожертвуване життя. Воно є Його з метою застосування, і його достатньо “за гріхи всього світу” (Ів. 3: 16). Проте воно поки що застосоване не за світ, а лише за Церкву, тому що ця ціна є вблаганням, передусім, за наші гріхи, гріхи Церкви, і лише потім за гріхи всього світу (1 Ів. 2: 2).

ДОСІ ВИКУПЛЕНА ТІЛЬКИ ЦЕРКВА

Далі ми розглянемо текст: “Відкуплені ви були... дорогоцінною кров’ю Христа” (1 Петр. 1: 18, 19). Мова тут йде про нас, Церкву, і не поширюється за межі Церкви на весь світ. Тут зовсім не мається на увазі, що світ вже викуплений. Заслуга Ісуса, звичайно, цілком достатня за весь світ, але Він ще не застосував її за всіх людей.

Розглянемо інший текст: “Ви бо куплені ціною” (1 Кор. 6: 20, Кул.). Цей текст схожим чином говорить не про світ, а про Церкву. Куплений був клас, який згадується тут як “ви”, але навіть він ще не був куплений, коли Ісус помер на Голгофі. Там Він, щоправда, передав в руки Отця ціну (Лк. 23: 46), достатню за всіх, але тоді вона не була надана нікому (навіть нам) до Його воскресіння і вознесіння, коли Він “з’явивсь... перед Божим лицем за нас” (Євр. 9: 24). Тоді ми були куплені. “Відкуплені ви... дорогоцінною Кров’ю Христа”. Його кров стала відшкодуванням, коли мова йде про віруючих.

Ще інший текст: “Він ублагання за наші гріхи, і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу” (1 Ів. 2: 2). Відповідаємо, що Він був ублаганням, задоволенням, за наші гріхи в певному значенні цього слова тоді, коли помер, але тоді це задоволення не було застосоване за наші гріхи. Коли Він помер, заслуга Його смерті була також ціною-задоволенням за гріхи всього світу, але вона не була застосована за гріхи всього світу. Коли Він вознісся на висоту, Він з’явився за нас, клас Церкви, і вчинив задоволення за наші гріхи. Тому, коли ми віримо і посвячуємось, наші гріхи отримують прощення. Крім того, Його заслуга є задоволенням за гріхи всього світу, але Він ще не застосував її за світ, тому світ не є вільний від покарання за гріх і все ще знаходиться під осудом. Про нас же апостол говорить, що ми “уникнули тління, яке панує у світі” (WBTC). Також він каже: “Ми... були дітьми гніву, як і інші”. Інші, бачимо, далі є дітьми гніву. Чому? Тому що задоволення за їхні гріхи ще не вчинено. Великий Відкупитель має ціну задоволення; вона просто чекає відповідного часу для застосування.

Зверніть увагу на інший уривок: “Власне тому Христос і помер та ожив: щоб бути Господом як мертвих, так і живих” (Рим. 14: 9, WTB). Цей текст дуже влучно описує цінну транзакцію, здійснену нашим Господом. Його смерть була необхідною рисою викупної праці. Його підняття і оживлення також були важливими рисами. Далі, Він не міг стати Господом інакше, як через проголошення Його Отцем “Господом усіх”; “І нехай Йому вклоняться всі Анголи Божі”. І хоча Він буде проголошений Господом усіх, треба трохи часу, щоб це визнали. Відповідно апостол говорить: “У впоряджені повноти часів, щоб усе небесне і земне об’єднати у Христі” (Гиж.). Потрібна повнота часу, повнота Тисячолітнього віку, щоб досягти цього об’єднання під Його проводом і зробити Його Господом усіх. Отже, бачимо, що пророчо і на основі Божественного призначення Він вже займає цю посаду, та тепер чекає, аж Його вороги будуть Йому підвладні, будуть покладені за підніжка Його, і все буде підпорядковане Йому.

“ВИКУП ЗА ВСІХ”

Наступним ми розглянемо текст: “Який віддав Себе Самого на викуп за всіх, – це свідчення свого часу” (1 Тим. 2: 6, Дерк.). Чоловік Ісус Христос віддав Себе тоді, коли представив Себе в Йордані і підкорив все волі Отця. Ця праця підкорення Його земного життя і всіх Його земних прав була повністю завершена на Голгофі, коли Він вигукнув: “Звершилось!”. Він завершив працю, доручену Йому Отцем. Він віддав Себе “як викуп за всіх”, і Його смерть-заслуга достатня, щоб становити викуп за всіх, як тільки її буде надано. Досі, як ми бачимо, вона була застосована тільки за нас, віруючих, і час її застосування за решту світу буде на початку Тисячолітнього віку. Але вона не охопить всієї людської сім’ї на початку.

У той час як заслуга нашого Господа повністю надана в Євангельському віці тим, хто приходить до Нього, вона повністю звільниться, коли останній з посвячених перейде за завісу. Його заслуга була приписана їм саме з метою, щоб дозволити їм принести жертву, і коли вона звільниться в результаті смерті останнього з посвячених, то знову буде в Його розпорядженні для надання. Потім великий Первосвященик вчинить друге кроплення кров’ю, але на за нас, тому що ми більше не будемо мати потреби в ній, ставши на той час досконалими Новими Створіннями за завісою, членами Його Тіла. Друге кроплення буде за “весь народ”, за всіх, хто увійде під порядок Нової Угоди, – за “юдея перше, а потім грека”, – за всіх, хто запрагне, прийшовши до достатнього знання під цією Новою Угодою, щоб увійти під заслугу викупної ціни нашого Господа. А ті, які не зуміють увійти, відкинуть викупну ціну, а значить, і благословення реституції.

Усі ці благословення прийдуть поступово, не миттєво, не по вірі, а насправді, шляхом реституційних процесів. Протягом усього Тисячолітнього віку цілий Христос буде надавати людям користь від викупу нашого Господа, від “відповідної ціни”, і повна користь від цієї ціни буде дана не раніше, ніж завершиться праця Тисячолітнього віку, яка приведе до досконалості всіх бажаючих бути Божим народом на Божих умовах, оскільки Бог ніколи не збирався давати Свої благословення нікому, крім тих, хто бажає бути в гармонії з Ним на Його умовах. Бог ніколи не збирався робити що-небудь для тих, хто добровільно й свідомо йде наперекір, як, наприклад, сатана.

Може виникнути запитання, як вищесказане узгоджується з текстом: “Щоб [Ісусові] за благодаттю Божою смерть скуштувати за всіх” (Євр. 2: 9)? Ми відповідаємо, що це – велика Божа праця, яку Він задумав ще перед заснуванням світу: що відкуплення Адама і всього його роду повинно відбутися через смерть Христа. Таким чином, Він скуштував смерть за кожну людину, незалежно від того, чи користь від цього вдалося отримати в День П’ятидесятниці чи пізніше, протягом Віку, або чи люди отримають користь від цього на початку Тисячолітнього віку. Він “скуштував смерть” за кожну людину, щоб мати змогу дати їм благословення, які світ буде отримувати аж до завершення Тисячолітнього віку, а якщо люди будуть слухняні, то і всю вічність.

“Піднявшись на висоту, ти полонив полон” (Дерк.), або, як пропонує інший переклад, і ми думаємо, правильніший: “Піднявшись у височину, Він забрав полонених” (WTB). Цей уривок показує, що Він був на чолі всього полоненого роду. Ми, Церква, йдемо першими; далі – “Велика Громада”; незабаром за ними підуть Стародавні Гідні, а в кінці Тисячолітнього віку Він приведе решту людського роду. Всі вони будуть ведені, всі будуть звільнені від влади гріха і смерті.

ЦІНА – ОДНЕ, ЗАСТОСУВАННЯ ЇЇ – ІНШЕ

“Бо Христос, як ми ще були немічні, свого часу помер за нечестивих” (Турк.). Цей уривок не стверджує, що Христос застосував Свою заслугу за нечестивих; він просто стверджує, що Бог влаштував Свій план так, що Христу потрібно було померти за нечестивих. Чому Бог так влаштував? Він влаштував це заради (в інтересах) нечестивих – не тільки юдеїв і тих, хто, можливо, як деякі з нас, бажав згоди з Богом, а всіх нечестивих. Заслуга Його смерті, за задумом Отця, мала бути застосована за кожного члена роду, нечестивого роду Адама, так як всі вони – грішники, в більшій чи меншій мірі зіпсовані, деградовані і збилися зі шляху.

Отже, мета, з якою була дана ціна, – це одне, а її застосування – це інше. Метою смерті Христа було відкупити світ, стати викупом-ціною за світ, щоб Він міг відновити всіх. Але в цьому Плані є час і порядок, і праця просувається крок за кроком. Першим [R4634] кроком для Самого Христа було забезпечення вічної слави Своїм послухом до смерті і отримання в якості активу чогось, що Він міг віддати, – Свого земного життя, яке Він не втратив.

Як наступний крок, Він мав піднятися на висоту і застосувати цю ціну. Він з’явився як заступник особливого класу людства. Якого особливого класу? Ми відповідаємо: Він з’явився за всіх тих з-посеред людей, хто бажав прийти до гармонії з Богом, хто бажав прийняти Божу милість і стати членами Тіла Христа на запрошення (на основі наміру) Бога. Коли Він з’явився за них, Він приписав їм заслугу Своєї жертви, і таким чином вся ця заслуга була, так би мовити, залучена до розпочатої праці, праці виправдання цього особливого класу і допомоги йому, оскільки він бажає йти слідом за Ісусом, бажає страждати разом з Ним, щоб також розділити з Ним небесну славу. Він робить це, не даючи їм земну реституцію, а просто приписуючи Свою заслугу.

Це приписання Його заслуги, яке отримують ті, хто залишив гріх, хто вірить в Господа Ісуса Христа і посвятив себе Богові, покриває їхній Адамовий гріх і відшкодовує всі недоліки їхньої плоті, так що вони можуть “повіддавати свої тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу свою” (Рим. 12: 1). Іншими словами, Він стає їхнім індосантом. Самі по собі вони недостатні, але Він гарантує їм, що якщо вони будуть вірно виконувати це віддавання свого життя, Його заслуга далі буде застосована до усіх їхніх недоліків. Вони – Царські Священики, яких Він в одному місці зображує як Свою Наречену, а в іншому – як членів Свого Тіла. Вони “більш ніж переможці” (Diaglott).

Потім йде другорядний клас, який не відповідає цьому критерію, який не віддає добровільно, щиро і з готовністю своє життя в бажанні подобатися Отцю і виконувати Його волю. Проте, вони віддані у своєму серці, і від повної самопожертви їх утримує лише “страх смерті” – страх перед тим, чого їм це буде коштувати. Вони будуть випробувані до такої міри, що в кінцевому підсумку будуть зобов’язані віддати своє життя і зробити це з готовністю. Їм не вдається вийти більш ніж переможцями, бо труднощі, дозволені з метою випробувати їх, сповільнюють їхній прогрес у справі здобуття запропонованого їм високого становища, внаслідок чого вони стають Другою Громадою. Існує також третій клас – ті, хто вмирає “Другою Смертю”, хто “хитається на загибіль”.

З часом, коли ці три класи закінчать свій шлях, уся заслуга, приписана Христом, буде доступна як спочатку, буде в Його розпорядженні знову. Тоді вона буде застосована при запечатанні Нової Угоди, яка буде укладена з Ізраїлем, але буде достатньо широкою, щоб охопити кожну особу з усіх народів землі, яка захоче увійти під ті ж умови і стати дитиною Авраама через віру та послух.

“ВИКУПЛЕННЯ НАБУТОГО”

У зв’язку з цим розглянемо текст: “В ньому й ви, почувши слово правди, – благу вістку нашого спасіння – та, увірувавши в Нього, відзначені були печаттю обітниці Святим Духом, який є запорукою нашого спадкоємства, викуплення набутого” (Еф. 1: 14, Турк.).

Святий Дух, дарований нині Церкві, є запорукою, передчуттям нашої спадщини. Що ми повинні успадкувати? Ми повинні “успадковувати все”. По-перше, ми повинні успадкувати Божественну природу, а по-друге, ми повинні успадкувати велику Авраамову обітницю, що через нас (у союзі з нашим Господом Ісусом), як членів Його Тіла, благословляться всі племена землі. Ми говоримо про себе як про Господню набуту власність, і коли ми змінимося, щоб отримати Його славу, ця частина Його набутої власності буде повною, і ми будемо вдосконалені з Ним і будемо перебувати під Його прямим контролем.

Після цього стане дієвою інша риса цього набутого (як інша частина цієї ж обітниці). У той час дорогоцінна кров буде застосована для запечатання Нової Угоди за гріхи всього народу, і праця по відновленню ще більшого набутого триватиме до кінця Тисячолітнього віку, коли все набуте прийде у відповідність, коли все буде підпорядковане Його правлінню і передане Отцю.

Ми також розглянемо уривок: “Бо коли через гріх одного багато зазнало смерті, то тим більша благодать Божа і дар по благодаті [через] одного Чоловіка, Ісуса Христа, щедро вилилась на багатьох” (Рим. 5: 15, Дерк.).

У цьому тексті апостол, очевидно, не хоче, щоб його зрозуміли так, ніби він говорить, що щедра благодать тоді досягла багатьох, тому що це було би неправдою. Минуло вже 1800 років від днів апостола, а щедра благодать ще не досягла більшості людей. Тому ми повинні розуміти його таким чином, що ця щедра благодать, яка є в Христі згідно з Отцівським планом, улаштуванням та ціллю, ще має досягти багатьох. Світ ще знаходиться у своїх гріхах, й Ізраїль ще знаходиться у своїх гріхах і не буде відновлений, поки Церква не буде прославлена, як каже апостол (Рим. 11: 27): “І це заповіт їм від Мене, коли відійму гріхи їхні”.

Оскільки ця благодать ще не прийшла ні до юдеїв, ні до поган у цілому, єдиним способом, яким вона стала щедрою, є Божа обітниця, що смерть Христа стане дієвою для всіх. Тому, кажучи з цієї пророчої точки зору, ясно видно, яким чином Ісус є Спасителем світу, хоча Він ще не завершив праці спасіння Церкви і не зробить цього до кінця цього Віку. Схоже Він не буде Спасителем світу в повному значенні до кінця Тисячолітнього віку. Деяких Він ніколи не спасе, бо вони відкинуть Божу благодать. І все ж, згідно зі Святим Письмом, Він є Спасителем усіх людей – Спасителем світу.

Згідно зі Святим Письмом, Він був Спасителем світу, коли народився. Послання ангелів було таким: “Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь”. Він був Спасителем в очікуваному значенні – не в тому, ким Він був тоді як немовля, і не тільки в тому, що Він уже зробив, але в тому, що, згідно з Божою обітницею, Він зробить, перш ніж передасть Царство Богу, Отцю. “Він... пошле їм спасителя та оборонця”; “Тому може Він завжди й спасати тих, хто через Нього до Бога приходить” (Іс. 19: 20; Євр. 7: 25). Зараз Він спасає нас в частковому сенсі, в надії, тому що ми прийшли до Отця через Нього, дотримуючись порядку цього Євангельського віку. Він ще спасе нас у повному сенсі в “Першому Воскресінні”. Тоді почнеться спасіння світу, коли Він пробудить людей від смерті; але вони не будуть повністю спасенні, не досягнуть повної реституції, ані не здобудуть вічного життя, якщо не будуть проявляти віру й послух. Він відкриває двері. Він прокладає шлях. Він забезпечує всі умови для того, щоб вони могли знати і коритися.

Уся земля є частиною набутого і буде наповнена Божою славою. І якщо якесь коліно відмовиться схилитися, якщо якийсь язик відмовиться визнати, якщо хтось не прийме Божу милість, то для нього не буде майбутнього. Він буде “Духа благодаті зневажати” і помре “Другою Смертю” (Євр. 10: 29; Юд. 12).

R4632 (1910 р.)