[R4616]
У ЧОМУ ЦЕРКВА БЕРЕ УЧАСТЬ З ХРИСТОМ?

Коротко підсумовуючи, Церква покликана особливим запрошенням до “високого поклику”, до високого становища – страждати зараз з Христом, щоб свого часу царювати з Ним. Ці страждання з Христом не є стражданнями за зроблений нами гріх, оскільки Він ніколи не страждав в жодному такому значенні. Якщо ми страждаємо з Ним, то наші страждання повинні бути пов’язані з несправедливістю до нас або віддаванням нашого життя в службі праведності. Його страждання були жертовними, тому, якщо ми беремо участь у Його стражданнях, наші страждання також повинні бути жертовними.

Ми беремо з Ним участь у зачатті нас святим Духом і в Його воскресінні, якщо, як каже апостол, ми вірні в стражданнях з Ним, у тому, щоб брати участь у Його смерті: “Коли разом із Ним ми померли, то й житимемо разом із Ним!  А коли терпимо, то будемо разом також царювати”.

Дивлячись на цю річ з погляду Святого Письма, ми побачимо, що в ньому інколи йдеться про Христа і Церкву в образі одного великого Священика, Ісуса – Голови, і Церкви – Його Тіла, Його посвячених, Його членів, які жертвують собою, і “Великої Громади”, позаобразного дому Левія, слуг Священика. А інколи Святе Письмо говорить про нас як про нижче священство, де Ісус Христос представлений як Голова цього священства. У всіх цих образах міститься думка, що в певному сенсі ми беремо участь з Господом у Його праці. За висловом апостола, “один хліб, – нас багато”, ми всі – члени, тобто учасники цього одного хліба. Ламання цього одного хліба, яке виконалося насамперед у нашому Господі Ісусі, триває в тих, хто прийнятий як Його члени, хто береже своє серце з усією старанністю.

У справі примирення за гріх “ми були з природи дітьми гніву, як і інші”, тому в нас не було нічого, чим ми могли би забезпечити відкуплення собі [R4617] або комусь іншому. Ми повністю залежали від Божого забезпечення в Христі Ісусі, нашому Господі, “що дав Себе Самого як викуп за всіх” (Хом.) – як викупну ціну. Тому ми не маємо жодної викупної заслуги в собі, та коли Він дає нам частку в цьому, тобто приписує її нам, тоді, в силу нашого посвячення і того, що Він став нашим Заступником, Отець приймає нас як членів Його Тіла, ми стаємо членами Відкупителя, тому що Його справа відкуплення ще не завершена. Він дійсно дав викупну ціну, але ще не застосував її за всіх. У той час, коли ціна була дана, ми не мали ніякого відношення до всього цього, але ми ототожнюємося з Ним, перш ніж ця ціна буде застосована за світ. Отже, в такому значенні ми маємо участь у справі відкуплення, оскільки слово “викуп” містить думку не тільки про працю, яку Ісус виконав у минулому, а й про весь порядок аж до кінця Тисячолітнього віку. Викупити – це не тільки купити, але й отримати, повернути куплене. Ми не маємо ніякого відношення до сплати ціни, яка забезпечує викуп, але ми маємо відношення до чогось, що потрібно зробити, – до праці по відновленню купленого Його заслугою, – і ми маємо в цьому участь із Ним.

Потрібен буде весь Тисячолітній вік, щоб повернути людство в повному значенні цього слова, викупити його, тобто привести назад, як читаємо: “З рук шеолу [гробу] Я викуплю їх”. Для цього викупна ціна була заплачена майже 1900 років тому, але люди ще не викуплені від гробу і не будуть викуплені до часу пробудження в Тисячолітті. Тоді, коли вони поступово вийдуть зі стану гріха і смерті, повний зміст і мета цього викупу будуть в процесі виконання, а так як Церква повинна бути з Христом у всій праці Тисячолітнього Царства, то Церква, у цьому значенні слова, буде ототожнюватися зі справою викупу, справою звільнення.

Як показано в справі “жертви за гріх”, заслуга спочатку походила від великого Первосвященика (Ісуса), і ця заслуга передана Церкві, Його Тілу, але не окремо від Нього, а як Його членам. Він не трактує нас окремо від Себе. Він просто додає до Себе цих членів, і як тільки ми виправдані через Його заслугу і прийняті Отцем як члени Його Тіла, ми стаємо членами великого Первосвященика, Який має велику працю для виконання. І коли заслуга, приписана нам і кожному духовно зачатому члену дому віри, буде доступною для використання вдруге, усі члени Його Тіла братимуть участь у застосуванні Його жертви, у покропленні Нової Угоди.

У даний час наш Господь запрошує нас пити з Ним Його “чашу”, споживати з неї. Це – кров Нової Угоди, Його кров, що “за багатьох проливається на відпущення гріхів”, яку ми всі повинні пити. І потрібен весь Євангельський вік, щоб знайти потрібну кількість тих, хто запрошений на основі плану Отця і готовий пити з цієї чаші, христитися в Його смерть.

R4616 (1910 р.)