[R4614]
ЗАЧАТИЙ БОГОМ НЕ МОЖЕ ГРІШИТИ

“Кожен, хто родився від Бога [зачатий Богом], не чинить гріха, бо в нім пробуває насіння Його. І не може грішити” (1 Івана 3: 9).

Як у людській природі є земне зачаття і земне народження, так само, як інформує нас Святе Письмо, Господь має намір протягом цього Євангельського віку розвивати істоти нової природи. Про них сказано, що вони спочатку зачаті святим Духом у часі їхнього посвячення, потім відбувається їхній розвиток і в кінцевому підсумку вони “народжуються з мертвих” як “члени Тіла Христового” – учасники “Його воскресіння”, “Першого Воскресіння”, Головного Воскресіння.

Силою, яка дає зачаття, Святе Письмо називає Слово Правди. Через це Слово Бог спочатку діє в нас, і якщо ми відповідаємо на це притягнення, то через віру ми будемо приведені до близьких стосунків з Христом, визнаючи Його як Носія гріха, як Великого Заступника, готового надати нам частку у Своїй заслузі, тим самим виправдовуючи нас від Адамового гріха і недосконалостей плоті, які ми більше не схвалюємо. Боже Слово переконало нас, що всяка неправедність є гріхом, і ми, прийшовши до стану, в якому бажаємо бути в згоді з Богом і праведністю, дізнаємося з Його Слова, що ті, хто бажає стати повністю Його за теперішнього часу і прийняти Його запрошення стати членами Тіла Христа, щоб разом з нашим Господом віддавати земне життя, можуть “повіддавати свої тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу свою”.

Коли ми це робимо, наш Господь Ісус, Заступник, приписує нам Свою заслугу, і ми прийняті Отцем у цей “час сприятливий” (Хом.) – в Євангельському віці, коли вибирається повне число “вибраних”. Про прийняття Отцем свідчить наділення святим Духом, і ми є “зачаті [в даному тексті неправильно перекладено “народжені”] Богом”. Оскільки слово, яке використовується для “народжений” і “зачатий”, у грецькій мові одне і те ж (gennao), контекст повинен вказати, яке з них слід використовувати. У даному випадку це повинно бути слово “зачатий”, тому що Нове Створіння в даний час є лише зародком; у нього немає нового тіла; у нього всього лиш новий розум, нова воля, нова вдача, породжена Духом Правди і прийнята Отцем як зачаття до духовної природи.

Все, що пов’язане з цим Новим Створінням, є чистим і безгрішним. У ньому немає ні Адамового осуду, ні недосконалості, і ніколи не було. Воно не може дати згоди на гріх, бо не є в згоді з гріхом. Бажання грішити, [R4615] яке все ще може таїтися в занепалих членах нашого тіла, можна назвати, за висловом апостола, “гріховними пристрастями”, або боротьбою плоті. Плоть вважається мертвою, але насправді вона не мертва, а лише “вмирає щодня”. Нове Створіння, борючись з плоттю і умертвляючи її, робить поступ відповідно до своєї енергії й успіху в цьому напрямку.

“В НІМ ПРОБУВАЄ НАСІННЯ ЙОГО; І НЕ МОЖЕ ГРІШИТИ”

Якби ця нова воля, цей новий розум, який Бог прийняв і визнав як Нове Створіння, схвалив коли-небудь свідомо, навмисно гріх і потурав йому, це доводило б, що Дух Господа, новий розум зник, тому що тільки нова воля, нова вдача в даний час представляє це Нове Створіння. Не плоть, не сіра речовина, а саме воля контролює мозок і намагається регулювати думки і наміри серця, а також, наскільки це можливо, всі дії в повсякденному житті. Нова воля – це Нове Створіння в найбільш прямому значенні. Якщо ж воля перестала бути в згоді з Божою волею, то вона загинула як нова воля і є лише оживленою старою волею. Це вказувало б на те, що насіння правди, насіння цієї Божої сили, померло в такій особі, адже, поки “в нім пробуває насіння Його,.. [він] не може грішити”. Така особа не може навмисно і свідомо схвалювати гріх або практикувати його.

Нова Воля може іноді потрапити в пастку, тому що воля особливо ототожнюється з тілом, з людським мозком, а значить, з усіма життєвими справами. У такі хвилини вона може стати недбалою до своїх обов’язків і правильності своєї поведінки, і тоді Нове Створіння може зробити помилку, але воно не може бути Новим Створінням і при цьому мати волю або намір робити зло всупереч праведності, Божественній волі і наміру.

“Коли ж кажемо, що не маєм гріха, то себе обманюємо, і немає в нас правди” (1 Ів. 1: 8). Як узгодити цей текст з попереднім? – ось питання, яке постає перед нами. Апостол не говорить тут, що грішить наша плоть, а ми не грішимо. Ми також не думаємо, що він говорить: “Якщо людина каже, що її плоть не грішить, то вона обманює”, а вважаємо, що він говорять: “Коли ж кажемо [ми, Нові Створіння], що не маєм гріха, то себе обманюємо, і немає в нас правди”. Таким чином, Він говорить, що ми, Нові Створіння, відповідальні за гріх. Ми вважаємо, що вирішення цього знаходиться в різниці між волею, намірами, Нового Створіння і здатністю Нового Створіння. Нове Створіння ніколи не грішить добровільно, ніколи не робить навмисне зла, але може пійматися в пастку злими нахилами свого занепалого плотського тіла.

Це земне тіло вважається мертвим, і Бог не має до нього ніякого відношення. Бог не судить мертві речі і не має з ними справи. “Ви вмерли”, якщо мова йде про плоть. Отже, Бог не судить тіло; Він не бере до уваги, що робило ваше тіло, що робили ви як людська істота, тому що з Божественного погляду або записів ви більше не існуєте як людська істота. Ваше становище перед Богом – це становище Нового Створіння, але ви відповідальні за ваше тіло, ваш язик, ваші руки, ваші ноги і все, що вони роблять. Як управитель над ними, ви як Нове Створіння повинні використовувати їх якнайкраще, ви несете за них відповідальність.

Для прикладу: якщо людина має собаку і знає, що у собаки поганий характер, що він буде гавкати, кусатися і докучати сусідам, вона зобов’язана надіти на нього намордник або посадити його на ланцюг. Якщо собака в якийсь момент вирветься на свободу і вкусить когось, на нього не подадуть у суд, оскільки собака не несе ніякої відповідальності за те, що трапилося, але позов буде пред’явлений власнику собаки. Саме він несе відповідальність за те, що робить собака.

Отже, в Божественному суді ми, як Нові Створіння, несемо відповідальність за наше тіло – за те, що роблять наші руки, за те, що роблять наші ноги, і за те, що робить наш язик. Тому, якщо тіло грішить, Нове Створіння звинувачується в цьому гріху, яким би він не був – тяжким або малим; і коли ми говоримо, що “тіло грішить”, ми просто надаємо цьому прийнятну форму, тому що знаємо, що в плоті немає жодної досконалості, що немає Нового Створіння, яке мало б досконале тіло і було б здатне дотримуватися Божого закону абсолютно.

“І ПРОСТИ НАМ НАШІ ГРІХИ, БО Й САМІ МИ ПРОЩАЄМО КОЖНОМУ БОРЖНИКОВІ НАШОМУ”

Таким чином, ми бачимо, що кожне Нове Створіння несе відповідальність за вади своєї смертної плоті. У Писанні вони називаються “гріхами” (“провинами”), і в Господній Молитві нам сказано, що саме ми повинні робити щодо цих провин. Коли ми молимося: “І прости нам гріхи наші, бо й самі ми прощаємо кожному боржникові нашому”, – ми не маємо на увазі Адамів гріх, який Бог не прощає, але який відшкодовується заслугою Христа, приписаною нам. Коли ми говоримо про “провини”, ми маємо на увазі ті гріхи, які ми, Нові Створіння, робимо ненавмисно, всупереч Божественного плану або закону, тому що ми упіймалися, потрапили в пастку наших недоліків або навколишніх умов і спокус життя. Вони можуть здолати Нове Створіння і відхилити від його напрямку, подібно до того, як піднесений до компасу магніт може викликати тимчасове відхилення його стрілки. Це не означає, що компас зіпсувався або що це поганий компас, тому що він тимчасово відхилився від правильного напрямку. Так і з нами: новий розум, нова воля перебуває в згоді з Богом, і все, що хоч в якійсь мірі може відхилити її, буде лише тимчасовим явищем і не обов’язково означатиме нашу недосконалість як Нових Створінь. Так само у випадку з компасом: якщо позбутися впливу магніту, стрілка компаса негайно звернеться на північ. Так і з нами: якщо непереборну спокусу вдалося прибрати зі шляху, наші серця як Нових Створінь відразу повернуться до відданості Богу. Ця ілюстрація, звичайно, не є ідеальною, тому що в компаса немає ні розуму, ні волі, ні сили, щоб поліпшити себе або збільшити свою стійкість до зовнішніх впливів.

Ці провини, коли ми приносимо їх до престолу благодаті, не отримають прощення, хіба що ми маємо Заступника, але навіть тоді наш Заступник не зможе зробити для нас нічого, за тим винятком, якщо в Його розпорядженні є заслуга, яку Він може надати за нас, тому що Бог діє за принципом суворої і абсолютної справедливості. Тому, коли ми приходимо до престолу небесної благодаті, основою нашої віри і впевненості має бути наявність великого Первосвященика, Який увійшов за нас у “Святе Святих”; що цей Великий є нашим Заступником перед Богом, і що основою Його ефективного клопотання є заслуга Його жертви – що Він має чим задовольнити Справедливість у справі всіх тих недоліків, які ми маємо мимоволі, ненавмисно.

Бог міг влаштувати так, щоб заслуга жертви Христа була не тільки ефективною “в прощенні давніше зроблених гріхів” (Дерк.), тобто покритті їх у момент прийняття нас як Нових Створінь, але й була застосована за всі подальші недоліки плоті до самого кінця нашого життя. Але Він не зробив цього, і, очевидно, задумав це для нашої користі, щоб ми, коли згрішимо, мали упокорюючий досвід бути змушеними прийти “до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать”. Всякий, хто мав як Божа дитина хоч якийсь досвід звертання до престолу благодаті, безсумнівно, в якійсь мірі відчував це упокорення.

Якщо, наприклад, Нове Створіння виявить, що воно зробило ту саму помилку вдруге, це принесе особливе упокорення, і кожне додаткове упокорення має змусити Нове Створіння все більше прагнути до того, щоб цей конкретний урок був добре засвоєний, щоб ніколи більше не потрібно було звертатися до Господа за прощенням. Ми бачимо в цьому Господньому порядку велике благословення, яке полягає в тому, що він триматиме нас у покорі, а також змушуватиме постійно приходити до престолу благодаті і усвідомлювати той факт, що ми недосконалі плоттю; звертатиме наш погляд на критерій, встановлений Богом, щоб побачити, якою мірою ми недосконалі; спонукатиме нас щодня спостерігати за собою, щоб ми зростали як Нові Створіння. Виходячи з цього, апостол Павло, звертаючись до Нових Створінь, каже: “А коли хто згрішить, то маємо Заступника перед Отцем, Ісуса Христа, Праведного”.

Слід розуміти, що апостол тут мав на увазі, що коли хто згрішить через те, що не має досконалого тіла, згрішить через недосконалість плоті і оточуючих спокус, проте, як Нове Створіння, бажає виконувати Божу волю, то нехай він “приступає з відвагою до престолу благодаті”. Нехай він набереться сміливості прийти. Нехай він не зволікає прийти. Насправді, ми знаємо, що багато хто зволікає приходити до престолу благодаті; їм соромно йти до Небесного Отця, щоб визнати, що вони зазнали чергової невдачі. І якщо їм заважає сором чи гордість, чи знеохочення, то вони знаходяться у великій небезпеці, тому що чим довше вони залишаються осторонь, тим серйозніше їхнє становище, тим холодніше буде їхнє серце і більше буде плям на їхній “одежі праведності”.

ВЕЛИКА ГРОМАДА ПОВИННА ВИПРАТИ СВОЮ ОДІЖ І ВИБІЛИТИ ЇЇ

Тому ті, хто найбільш ревний у дусі і повністю перебуває у згоді з Господом, дуже піклуються про те, щоб жодна пляма не забруднила їхньої одежі праведності; і, якщо з’явиться хоча б одна, вони одразу поспішають очистити її кров’ю Христа, тоді як інші, які обирають відмінний шлях, поступово стають все більш недбалими, поки їхня одежа не робиться заплямленою, поки хмара між ними і Богом не стає щораз темнішою. Їх може поглинути світськість і вони можуть остаточно зазнати покарання Другою Смертю. Навіть у випадку тих, з ким все закінчується не так серйозно, ми бачимо картину, дану нам у Святому Письмі, що показує, наскільки плачевним є їхній стан. Вони не будуть визнані гідними перебувати в “Малій Черідці”; вони [R4616] не будуть визнані гідними належати до Царського Священства; вони повинні отримати багато різок, і найвище становище, яке вони можуть досягти, – це місце в позаобразній громаді левитів, “Великій Громаді”, в якості слуг Царського Священства.

Ця картина дана нам, пам’ятаємо, в Об’явленні, 7-й розділ, де показано, що “Велика Громада” випрала свою одежу і вибілила її в крові Агнця. Не було б ніякої необхідності в очищенні всієї одежі, коли би вся вона не була заплямлена. Ті, хто береже свою одежу незаплямленою від світу, помічаючи кожну пляму, яка з’явилася, і негайно приходячи до престолу благодаті, щоб вони, як Нові Створіння, могли “ходити в білому”, бажані в очах Господа. Саме до цього класу ми всі хочемо належати.

КОЛИ НОВЕ СТВОРІННЯ ПЕРЕСТАЄ ІСНУВАТИ?

Зараз пора запитати, як Христос виступає в ролі Заступника за гріхи Нового Створіння і застосовує Свою заслугу за їхні гріхи? Ми відповідаємо, що всі гріхи, які ставляться за провину Новому Створінню, –  це земні слабкості і недосконалості, і вся заслуга Христа – земного роду. Йому немає що віддавати з небесного. Принесена Ним жертва була земною жертвою, заслуга якої була приписана тим, хто приходить до Отця через Нього. Тому Його заслуга, коли мова йде про Нове Створіння, застосовується тільки за земні гріхи й ненавмисні гріхи.

Якщо Нове Створіння невірне в тому значенні, що дає згоду на гріх, тоді Нове Створіння перестає існувати – більше немає Нового Створіння. Але Нове Створіння може заснути і таким чином потрапити в пастку. Наприклад, може бути слуга, який у серці відданий своєму господареві і не захоче входити в змову з грабіжниками, щоб ті проникли в дім; але якщо цей слуга недбалий у пильнуванні дверних замків, і злодій через таку недбалість проникне в дім, то він буде вважатися невірним і в такій самій мірі на ньому буде провина. Якщо ж він потурав мародерам і грабіжникам і відкрив двері, щоб впустити їх, то він вже не слуга; він вже не член цього дому, а ворог. Він сам стає грабіжником.

Тому, якщо ми, як Нові Створіння, потураємо гріху, накопичуємо для плоті і стежимо за можливостями вступити в стосунки з гріховними речами, то Нове Створіння в цьому випадку перестає бути Новим Створінням. Така особа – старе створіння. Вона всього лиш маскується, і для неї більше немає надії. Вона втратила надію. Але якщо вона була безтурботною, і грабіжники (ми говоримо про ці гріховні нахили як про грабіжників) підступно втягнули її в розмову – один з них вмовляє її тримати двері відчиненими для розмови, а інший заходить звідкись збоку і проникає всередину, то вона несе відповідальність у тій мірі, в якій мала справу з будь-яким з цих впливів. Вона не має права мати щось спільне з гріхом. Вона не має права спілкуватися з гріховними речами. Вона не повинна мати нічого спільного з безплідними ділами темряви або бути в згоді з ними в якому б то не було сенсі слова, але повинна відвертатися від них, як від ворога. Ми не маємо права на стосунки з тим, що заборонив господар дому, ані на сприяння цьому. Господар нашого дому – Христос Господь, тому Його волю і Його керівництво потрібно поважати не тільки зовні, немовби намагаючись зберегти будинок у безпеці, але в повній мірі опираючись і ставлячись як до ворогів до всього, що не перебуває у згоді з Ним. Чим міцніше ми закріпимо цю думку в нашій свідомості, тим більшу силу знайдемо, яка буде підтримувати нашу нову волю в цьому опорі гріху.

“ЩОМИТІ ПИЛЬНИМ БУДЬ”

На основі Святого Писання, а також нашого власного досвіду і досвіду багатьох інших, яких ми знаємо, будь-який гріх, що приходить на Нове Створіння, приходить дуже підступно і, як правило, непомітно. Відкритого нападу, на зразок кинутого каменя, ніколи не буває. Перед таким нападом можна було би негайно замкнути двері, а це – улесливі, хитромовні гріхи, які здаються чимось правильним. Повернемося до ілюстрації з собакою: коли ми відчуваємо, що є привід відв’язати ланцюг, щоб собака міг зробити щось корисне своїми зубами – когось навмисно вкусити, – саме тоді ми відкрито піддаємо себе небезпеці. Ми повільно вчимося повною мірою усвідомлювати факт, що собака не повинен нікого кусати – ні друзів сім’ї, ні ворогів сім’ї. Він повинен весь час перебувати на ланцюгу. Далі, скільки собака може гавкати? Ви можете легко зрозуміти, що це означає. Це лихослів’я. Якщо собака продовжує гавкати, він буде дратувати не тільки членів сім’ї, а й сусідів, друзів і навіть ворогів. Нове Створіння не має права допускати цього. Його язик може говорити про хороше, і тільки про це. Це абсолютний наказ: “Щоб нікого не лихословили” (Дерк.) – не тільки нікого в Церкві, а й нікого поза Церквою, і в цьому випадку “нікого” має на увазі і чоловіків, і жінок.

Ми можемо запитати: коли наш Господь Ісус піднявся на висоту, щоб “з’явитись тепер перед Божим лицем за нас”, чи Він застосував всю Свою заслугу? І якщо так, то що Він має тепер, щоб застосувати за щоденні провини, які ми не зумисне і не по своїй волі робимо і з причини яких нам сказано приходити з відвагою до престолу небесної благодаті і пам’ятати, що ми маємо Заступника? Відповідаємо, що наш Господь, коли помер, віддав у руки Отця всю заслугу Свого земного життя, але не застосував її для якогось конкретного використання або цілі. Він просто сказав: “Отче, у руки Твої віддаю Свого духа!” – все Моє віддаю Отцю. Коли Він піднявся на висоту, усі ці земні життєві права були в руках Отця, перебували, так би мовити, у банку. Але одна справа – мати щось у банку, а інша – передати гроші іншим. Наш Господь поклав Свою заслугу, так би мовити, у небесний банк, і вона була там на Його рахунку, коли Він піднявся на висоту, щоб надати її.

Як Він надав її? Він не надав всю Свою заслугу якійсь одній особі і, як тільки ця особа закінчила її використовувати, надав всю заслугу іншій особі. Вся Його заслуга, до кожної дрібниці і в найширших межах, які вона могла охопити, була залишена в руках Бога, і Він не надав її всю за один раз, а лише брав необхідне. Якби ми говорили про фінанси, то сказали б, що Він взяв багато частин з цього депозитного вкладу. Він приписав частину цієї заслуги кожному, хто повірив у Нього, залишив гріх і вчинив посвячення, подібне до посвячення, яке Він сам учинив, а також прагне йти Його слідами до кінця мандрівки.

Отже, заслуга нашого Господа була не тільки для віруючих, які жили під час Його смерті, але й для нас, що живуть нині, і для всіх посвячених віруючих з класу слухняних, а також для всіх їхніх інтересів. І хоча вся вона була віддана в Божі руки з цією метою і залишена там як забезпечення для всього цього класу, проте вона була роздана так (індивідуально застосована), як кожен мав у ній необхідність. У той час було лише невелике число учнів, близько п’ятисот братів, і заслуга (застосування заслуги), щоб покрити їхній Адамів гріх і зробити їх прийнятними жертвами, була дарована миттєво, у результаті чого святий Дух зійшов на всіх, хто знаходився в стані очікування в П’ятидесятницю. Відтоді Господь надає Свою заслугу всім, хто приходить до Отця через Нього. Ця заслуга не застосовується ні за кого іншого, і вона приходить з того ж витоку і джерела благодаті. Вона достатня для застосування не тільки за всі гріхи, недосконалості та недоліки минулого, але й за всі недосконалості і недоліки, поки ми залишаємося у плоті, тому що вона не була дана повністю ніколи, а залишається як постійне джерело постачання, з якого ми можемо черпати щодня.

R4614 (1910 р.)