[R4603]
ПРИВІЛЕЙ І СИЛА МОЛИТВИ

“І Він розповів їм і притчу про те, що треба молитися завжди, і не занепадати духом” (Луки 18: 1-8).

Для вдумливого і вдячного розуму одним з найбільших привілеїв, які пропонує Боже Слово, є можливість особистої аудієнції і спілкування з Царем царів і Паном панів. Тільки подумайте, який великий наш Бог і яке величне Його становище, яка чудова поблажливість, з якою Він відноситься до нашого низького стану! Він Той, Чия слава вкриває небеса, Чиє царство керує всію вселеною. Він Той, Хто не має ні початку днів, ні кінця років: “Від віку й до віку Ти – Бог”. Він – безсмертний, Сам Собою Існуючий, “і живе в неприступному світлі, Якого не бачив ніхто із людей, ані бачити не може”.

Небо звіщає Його славу, і небосхил показує творіння Його рук. У всій Його величезній вселенській обителі немає нічого, що було би приховане від Нього, і Він не може бути стомлений турботою про неї. Його мудрість хто може збагнути? Його шляхи – хто може їх знайти? Або хто був Його радником? Його могутній інтелект з легкістю охоплює всі інтереси Свого великого володіння, від неосяжного до дрібниць. Його око ніколи не дрімає і не спить, і жодна дрібниця не вислизне від Його уваги, навіть падіння горобця; і все волосся на наших головах полічене. Його майстерність одягає життям і красою польову траву, яка сьогодні є, а завтра до печі вкидається.

І хіба ми, творіння Його рук, не “дивно утворені” і не є предметом Його любові й турботи? “Господи, випробував Ти мене та й пізнав, Ти знаєш сидіння моє та вставання моє, думку мою розумієш здалека. Дорогу мою та лежання моє виміряєш, і Ти всі путі мої знаєш, бо ще слова нема на моїм язиці, а вже, Господи, знаєш те все! Оточив Ти мене ззаду й спереду, і руку Свою надо мною поклав. Дивне знання над моє розуміння, високе воно, я його не подолаю! Куди я від Духа Твого піду, і куди я втечу від Твого лиця? Якщо я на небо зійду, то Ти там, або постелюся в шеолі, ось Ти! Понесуся на крилах зірниці, спочину я на кінці моря, то рука Твоя й там попровадить мене, і мене буде тримати правиця Твоя! Коли б я сказав: Тільки темрява вкриє мене, і ніч світло для мене, то мене не закриє від Тебе і темрява, і ніч буде світити, як день, і темнота як світло!” (Пс. 138: 1-12).

Хоча ми – упалі створіння, які втратили благородне становище, в якому були створені, Бог так полюбив наш рід, що в той час, коли ми ще були грішними, великою ціною забезпечив наше відкуплення, реституцію і подальшу вічну славу. А так як Він любить нас, Він через Христа дає нам милість прийти до Нього як діти до батька. Яка дивна поблажливість, яка дивна любов і прихильність нашого Бога!

І все ж наш Бог – це Бог, якого слід вшановувати. Він не такий, як ми, не рівний нам, в чию присутність ми можемо приходити без церемоній і етикету, які личать Його славній особі і посаді (Йов. 9: 1-35). У небесному дворі існують правила і церемонії поваги і шанобливого ставлення, яких повинна дотримуватися кожна людина, яка бажає отримати аудієнцію в Царя царів, і нам слід поцікавитися, які ці правила, перш ніж ми візьмемо на себе сміливість звернутися до Нього. Тут Боже Слово дає чіткі вказівки. Наш Господь Ісус, призначений “посередник”, якого так прагнув Йов (Йов. 9: 32, 33), сказав: “Я дорога... До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене” (Ів. 14: 6). Потім Він дав нам ілюстрацію того, як ми повинні звертатися до Нього в молитві, відомій як Господня молитва (Мт. 6: 9-13).

Ця ілюстрація вчить, (1) що ми (віруючі в Христа) можемо вважати себе в оцінці Бога відновленими (через віру в Христа) до початкового стану синів Бога і тому можемо з повною довірою звертатися до Нього – “Отче наш”. (2) З нашого боку це вказує на повне пошани поклоніння Високому і Святому і глибоку повагу для славного характеру і прикмет нашого Бога – “Нехай святиться ім’я Твоє”. (3) Вона висловлює повне розуміння Його явленого плану майбутнього Царства праведності на основі Його волі – “Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі”. Це показує стан серця, зверненого до праведності, повністю підкореного Божественній волі і меті, щоб Бог міг діяти в ньому по Своїй волі і за Своїм уподобанням. (4) Вона висловлює простою і зрозумілою мовою залежність від Бога в задоволенні щоденних потреб і впевненість дитини в тому, що Отець забезпечить ці потреби зі Своєї щедрої повноти – “Хліба нашого насущного дай нам на кожний день”. (5) Вона показує, як шукати прощення провин, і визнає обов’язок, який виникає з цього, – прощати у відповідь кожному, хто провинився перед нами – “І прости нам наші гріхи, бо й самі ми прощаємо кожному боржникові нашому”. (6) Вона показує, як уберегтися від спокус і зміцнитися з допомогою безмірної Божої благодаті проти всіх хитрощів противника: “І не допусти, щоб ми піддалися спокусі” (WTB).

Ось принципи, якими повинно завжди характеризуватися ставлення нашого розуму і серця, якщо ми хочемо скористатися привілеєм звернутися до престолу небесної благодаті. Якщо коротко, то наші молитви, щоб бути прийнятними для Бога, повинні виражати сильну віру, любляче оцінювання і шану, повну згоду з Божественним Планом і підпорядкування Божественній волі, дитячу залежність від Бога, визнання гріхів і недоліків, бажання отримати прощення, схильність прощати іншим і покірне прагнення мати Божественне керівництво і захист. Не завжди це можна виразити словами, але таким має бути, принаймні, стан душі.

Ті, хто приходить до Бога таким чином, мають привілей знати, що їхні інтереси прийняті до уваги перед престолом благодаті. Про те, що нам завжди буде надано прийом, можна судити на основі сердечного запрошення приходити часто і залишатися надовго. Ми б не наважувалися скористатися такими привілеями, якби не були впевнені в цьому, але, маючи таку впевненість, ми можемо з довірою приходити до престолу благодаті.

Господь знав, наскільки таке спілкування з Ним потрібне для нашого духовного життя. Гнані бурями, зазнаючи випробувань, ми дуже потребуємо турботи нашого Отця, розради і заспокоєння, яке нам дає Його присутність і співчуття. І хіба всі лагідні й сокрушенні серцем не мають обітниці не тільки бути уважно вислуханими час від часу, але і відчувати постійну присутність Отця і Сина, нашого Господа Ісуса? Ісус сказав: “Хто заповіді Мої має та їх зберігає, той любить Мене. А хто любить Мене, то полюбить його Мій Отець, і Я полюблю Його, і об’явлюсь йому Сам. Запитує Юда, не Іскаріотський, Його: Що то, Господи, що Ти нам об’явитися маєш, а не світові? Ісус відповів і до нього сказав: Як хто любить Мене, той слово Моє берегтиме, і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до нього, і оселю закладемо в нього” (Ів. 14: 21-23).

Думка, яку ця обітниця про постійну присутність Отця і Сина доносить до нашої свідомості, полягає в тому, що Вони обоє Своїми думками, турботою і зацікавленням будуть постійно з нами, і що в будь-яку мить ми можемо удостоїтися особливої уваги одного з Них або обох. Цю ж думку передають слова апостола Петра (1 Петр. 3: 12): “Бо очі Господні до праведних, а вуха Його до їхніх прохань”. Ми маємо пораду “перебувати в молитві”; “молитися завжди і не занепадати духом”; “безперестанку молитися”. “Як жалує батько дітей, так Господь пожалівся над тими, хто боїться Його,  бо знає Він створення наше, пам’ятає, що ми порох”; “Бо як високо небо стоїть над землею, велика така Його милість до тих, хто боїться Його”; “Як далекий від заходу схід, так Він віддалив від нас наші провини”; “А милість Господня від віку й до віку на тих, хто боїться Його, і правда Його над синами синів, що Його заповіта додержують, і що пам’ятають накази Його, щоб виконувати їх!” (Рим. 12: 12; Лк. 18: 1; 1 Сол. 5: 17; Пс. 103: 13, 14, 11, 12, 17, 18).

Навряд, чи ми не можемо занадто часто приходити до престолу небесної благодаті, якщо належимо до тих, хто говорить про постійну присутність Отця і Сина – хто любить Його і дотримується Його заповідей, і хто визнає Господа Ісуса єдиним шляхом до Отця. І навіть “коли хто згрішить” – провиниться, – так що по його зовнішній поведінці можна було би судити, що він не любить Господа, то нехай він, якщо розкається, пам’ятає, що ми “маємо Заступника перед Отцем, Ісуса Христа, Праведного”, Який є “ублаганням [відшкодуванням] за наші гріхи”, “Він і заступається за нас”. “Хто – в такому випадку – оскаржувати буде Божих вибранців? Бог Той, що виправдує.  Хто ж той, що засуджує? Христос Ісус є Той, що вмер, надто й воскрес, Він праворуч Бога, і Він і заступається за нас” (1 Ів. 2: 1, 2; Рим. 8: 33, 34).

Тому апостол закликає: “Отож, мавши великого Первосвященика, що небо перейшов, Ісуса, Сина Божого, тримаймося ісповідання нашого! Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать” (Євр. 4: 14-16).

При таких настійних і повних любові запрошеннях нехай жодна Божа дитина не вагається часто приходити до Нього або залишатися довгий час у єдності й спілкуванні з Ним. Наш привілей – увійти в свою кімнату, зачинити двері і помолитися Отцю, Який бачить таємне і віддасть нам явно (Мт. 6: 6). Більше того, Він буде супроводжувати нас у всіх справах, у денній метушні і сум’ятті, і в будь-яку мить, серед турбот і негараздів, ми можемо звернутися до Нього подумки в молитві про мудрість, силу і християнську стійкість, про втіху і заспокоєння для себе або інших. І хоча ми не чуємо голосу у відповідь, проте, якщо ми уважні до ходи Його провидіння, ми незабаром побачимо, як у відповідь на такі молитви формуються події і обставини для нашого добра і добра інших. Улюблені, хіба ми не переконалися в цьому багато разів – у лихах, у скорботах, у нещастях, у переслідуваннях, у втратах, у спокусах і випробуваннях?

Приходячи до Бога, ми не повинні боятися, що Він дуже зайнятий іншими справами, більш важливими, або що Він втомився від наших постійних звернень до Нього з малоістотними речами. Власне, щоб переконати нас у зворотному, наш Господь розповів притчу про докучливу вдову, яка була вислухана і отримала відповідь на своє прохання. Тим самим, роблячи так, ми демонструємо щирість наших бажань і віру в те, що наші молитви будуть почуті, якщо ми не ослабнемо від нестачі віри або запалу, коли відповідь затримується, як це часто буває, оскільки час неминуче є важливим елементом у всій Божій діяльності.

Всю ніч до світанку Яків боровся в молитві, кажучи: “Не пущу Тебе, коли не поблагословиш мене”. Павло тричі звертався до Господа, поки не переконався, що Його благодаті достатньо для нього. Сам Господь часто проводив цілі ночі в молитві, молячись щиро й зі сльозами (Лк. 6: 12; Мт. 14: 23; Мр. 6: 46; 1: 35; Лк. 5: 16; Євр. 5: 7). Також апостол Павло каже: “В усьому нехай виявляються Богові ваші бажання молитвою й проханням [наполегливими благаннями] з подякою” (Фил. 4: 6).

Апостол сам діяв за цим принципом, коли у своєму посланні до Римлян закликав святих “змагатися [грец. agonize] з ним в молитвах за нього до Бога”, щоб він міг успішно виконати працю, яка, очевидно, була під керівництвом Духа (Рим. 15: 28-32).

“В усьому”. Це означає, що наш Небесний Отець глибоко зацікавлений усім, що стосується нас і того, що наше. Чи буває річ занадто мала, щоб бути непомітною для Того, Хто порахував навіть волосся на нашій голові? Тоді в щоденних домашніх або ділових справах ми можемо розраховувати на Його любляче співчуття і допомогу. Якщо поради матері і мудрість батька здаються недостатніми, щоб стримати і спрямувати на правильний шлях поривчасту і самовпевнену молодь, вони можуть принести свої турботи і побоювання до Господа. І коли діти переступають поріг, щоб зустрітися зі спокусами світу, можна звернутися до Його мудрості й провидіння, щоб вони так сформували їхні обставини і оточення, щоб у кінцевому підсумку показати їм вірний, безпечний шлях і безглуздя іншого шляху.

Чи викликають ділові справи збентеження і роздратування? Пам’ятайте про застереження Господа: “Уважайте ж на себе, щоб ваші серця не обтяжувалися... життєвими клопотами”, і попередження апостола: “А ті, хто хоче багатіти, упадають у спокуси та в сітку, та в численні нерозумні й шкідливі пожадливості, що втручають людей на загладу й загибіль. Бо корінь усього лихого то грошолюбство, якому віддавшись, дехто відбились від віри й поклали на себе великі страждання. Але ти, о Божа людино, утікай від такого, а женися за правдою, благочестям, вірою, любов’ю, терпеливістю, лагідністю! Змагай добрим змагом віри, ухопися за вічне життя”. Пам’ятаючи про це, приходьте до престолу небесної благодаті за мудрістю і керівництвом, як вам облаштувати свої земні справи, щоб не бути обтяженими турботами цього життя. Варто приймати на себе турботи залежно від міри старанності (Рим. 12: 11) і використовувати таку старанність у служінні Господу, але слід уникати надлишку турбот, їхнього роз’їдаючого впливу, який заважає спокою розуму і спілкуванню з Богом.

Дошкуляє бідність і викликає тривожні думки? Принесіть це в молитві до Господа, а потім, дбайливо використовуючи наявні засоби для забезпечення гідних і чесних речей, терпляче і з довірою чекайте і спостерігайте за вказівками провидіння, будучи впевненими, що Той, Хто годує небесних птахів, “що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні”, і Хто “польову ту траву, що сьогодні ось є, а взавтра до печі вкидається... отак зодягає”, може і бажає одягнути і нагодувати вас і тих, хто з вами.

Тому весь цей перелік земних випробувань і турбот, потреб і скорбот, втрат і розчарувань, лих і нещасть, невдач і недоліків, гріхів і помилок ми можемо принести до Господа в молитві і отримати силу, співчуття, розраду і допомогу, яких так потребуємо. Давайте жити в присутності Отця і Сина, які обіцяли перебувати з нами. Це наповнить пахощами наші дні і спокоєм наші ночі, полегшить наші тягарі, зменшить наші турботи і прояснить наші надії, одним словом, підніме нас над світом до вищої і чистішої атмосфери. Така воля небес для нас. Давайте цінувати цей привілей і користуватися ним.

Всіма своїми підбадьорюючими настановами і прикладами Господь запевняє нас, що палка молитва праведного (виправданої і посвяченої Божої дитини) може багато (Як. 5: 16). Нам також сказано приходити з вірою. Ісус казав: “Коли б мали ви віру... все, чого ви в молитві попросите з вірою, то одержите” (Мт. 21: 22). Оскільки Він звертався до Своїх посвячених учнів, то, звичайно ж, слід розуміти, що всі свої прохання вони будуть доручати Божественній мудрості, тому відповіді на їхні молитви, хоча неодмінно прийдуть, не завжди можуть бути такими, яких вони очікували, але завжди будуть розглянуті і отримають відповідь тим чи іншим чином для їхнього найвищого блага.

Який блаженний привілей, дорогі співучні Господа, ми маємо – “перебувати в молитві”, “завжди молитися”, підносити наші серця і думки до Бога в будь-який час і в будь-якому місці, тим самим усвідомлюючи щодня і щогодини, що Отець і наш дорогий Господь Ісус постійно перебувають з нами. А тоді, коли денні обов’язки виконані під його невсипущим оком і наглядом, або в будь-який інший час, коли душа усвідомлює потребу, який великий привілей увійти в свою кімнату і там наодинці з Богом скинути тягар зі свого серця.

Хоча молитва наодинці – блаженний привілей кожної Божої дитини, без якого не можна підтримувати духовне життя, привілей християн також – об’єднувати свої прохання перед престолом благодаті. Таку спільну молитву особливо радив Господь (Мт. 18: 19): “Ще поправді кажу вам, що коли б двоє з вас на землі погодились про всяку річ, то коли вони будуть просити за неї, станеться їм від Мого Отця, що на небі. Бо де двоє чи троє в Ім’я Моє зібрані, там Я серед них”.

Маючи такі обітниці, разом з досвідом їхнього виконання, хто може сумніватися в любові і прихильності нашого Бога і нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа? Тому давайте підбадьорювати себе завжди молитися і не занепадати духом, коли відповіді, здається, зволікають, бо часто потрібен час для здійснення глибоких задумів всезнаючого і люблячого Провидіння. Згадайте слова ангела до Даниїла. Даниїл сказав: “А ще я говорив і молився, та ісповідував гріх свій та народу мого Ізраїля, і клав свою молитву перед лице Господа, мого Бога, за святу гору мого Бога, і ще я говорив на цій молитві”, як відповідь прийшла через ангела: “Даниїле, я тепер вийшов, щоб умудрити тебе в розумінні. На початку молитов твоїх вийшло слово, і я прийшов об’явити його тобі, бо ти улюблений” (Дан. 9: 20-23).

Іншим разом, коли Даниїл три тижні був у жалобі, постячи і молячись, через те, що не міг зрозуміти, Господній ангел прийшов і сказав: “Не бійся, Даниїле, бо від першого дня, коли ти дав своє серце, щоб зрозуміти видіння, і щоб упокоритися перед лицем твого Бога, були почуті слова твої, і я прийшов ради твоїх слів” (Дан. 10: 2, 3, 10-12).

Так буде з усіма улюбленими Господа. На початку наших прохань Бог починає приводити в дію впливи і формувати обставини, які покликані принести бажане благословення для нас, якщо тільки ми не потрапимо в зневіру, а продовжимо наполегливо молитися, тим самим показуючи наше постійне щире бажання, і якщо ми визнаємо наші гріхи і налаштуємо наші серця на розуміння, виносячи собі покарання перед Ним. Скільки молитов не були почуті або наштовхнулись на перешкоду, бо той, хто просив, не очистив себе від зла у своєму серці?! “Прохаєте та не одержуєте, бо прохаєте на зле, щоб ужити на розкоші свої”, тобто просите самолюбно і без врахування волі Бога (Як. 4: 3). Але покарані і освячені отримують обітницю: “І станеться, поки покличуть [читаючи бажання серця ще до того, як воно буде висловлено словами], то Я відповім [почну формувати події так, щоб рано чи пізно дати відповідь]; вони будуть іще говорити, а Я вже почую” (Іс. 65: 23, 24). Хоча це відноситься до пророцтва, яке стосується Господнього народу в Тисячолітньому віці, це також відноситься до всіх Його вірних в цьому віці.

Хвала Господу за всю Його люблячу доброту навіть до найменших з Його смиренних дітей!

R4603 (1910 р.)