НАБЛИЗИЛОСЯ ЦАРСТВО НЕБЕСНЕ
Матвія 10: 1-15

Заголовний вірш: «Ви дармо дістали, дармо й давайте» (Матвія 10: 8).
Ісус вже проповідував понад рік, перш ніж Він призначив дванадцять Своїх послідовників бути особливими представниками, посланими Ним, – апостолами. Він посилав їх по двоє скрізь по Юдеї. Вони ще не мали повноважень від Отця. Вони ще не прийняли Святого Духа згори. Це відбулося лише в П’ятидесятницю, приблизно через два роки. Святий Дух ще не був даний, бо Ісус ще не був прославлений (Ів. 7: 39). Завдяки тому, що святий Дух був даний без міри Ісусу під час Його хрищення, Він передав цим апостолам особливі здібності: вони могли зціляти недужих, виганяти демонів і т.п. Але їхньою особливою, першочерговою місією, як і Його місією, не було лише зціляти фізичні недуги. Вони мали звіщати про Ісуса Христа як Царя, довго сподіваного Месію, і мали казати людям, що недалеко час встановлення Його Посередницького Царства, і що це пов’язано з їхнім народом. Згадане послання буде співзвучним із сподіванням всіх юдеїв. Протягом століть вони чекали виконання Божої обітниці, даної Авраамові, що через них будуть благословенні всі племена землі. Чудеса Ісуса та апостолів мали привернути увагу до проповіді «Наблизилось Царство Небесне!» (Мт. 3: 2). Це послання, разом з посланням Івана Христителя, як можна було сподіватися, мало збудити всіх «справді ізраїльтян» і звернути їхню увагу на Ісуса, Царя. Також їм була дана особлива пересторога, що їхнє послання не є для поган, ані навіть для їхніх сусідів, котрі були поміссю, званою самарянами. Виключно істинні юдеї були покликані приготувати своє серце та розум, щоб статися учасниками в Царстві та його славі. Їхнє послання було лише до «овечок загинулих дому Ізраїлевого» (вірш 6).
З собою вони не мали брати в дорогу жодної провізії:ані грошей, ані зайвого одягу. Їм слід було засвоїти урок повної залежності від Учителя, Котрий їх висилав. Вони не мали бути жебраками, що ходять від дому до дому. Навпаки, вони мали усвідомлювати гідність своєї місії та служби для Бога, як посланники Месії, і в кожному селі треба було випитати про найбільш достойних, найбільш святих людей, бо, власне, такі люди – багаті чи бідні – мали особливо зацікавитися їхнім посланням. Ті, хто прийняв їхнє послання, мали з радістю приймати їх як представників Царя, Чиє Царство вони звіщали. Їхній постій в кожному місці мав бути постоєм гостей, доки вони не будуть готові піти в інше місце. Входячи до дому, вони мали шанобливо привітатись з господарем, повідомляючи його про ціль свого звернення. Якщо їх приймали привітно, щиро, їхнє благословення мало позостатись на цьому домі. В іншому випадку вони не мали втрачати своєї довіри та спокою, але йти далі і шукати когось більш вартого цього послання і їх самих, як його представників. Хто приймав їх, той мав отримати благословення. Хто відкидав їх та їхнє послання, той втрачав великий привілей.

ЄВАНГЕЛІЄ ЦАРСТВА

Багато-хто вельми здивований, чому нашому Господу і апостолам слід було звіщати, що наблизилося Царство Небес, якщо на ділі воно ще не прийшло, і за вказівкою Господа його послідовники далі моляться: «...Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі». Зрозуміння цього дає ключ, щоб оцінити більшість тих речей в Біблії, які зараз сприймаються помилково. Отож, ми повинні представити деякі подробиці справи.
Понад шістнадцять століть Ізраїль чекав виконання Божої обітниці, за якою він стане таким великим, що через нього Божественне благословення пошириться на кожен народ. Наш Господь через апостолів виявив, що настав Божий час виконати всі Його обітниці, дані юдейському народу, – якщо вони готові до них. Щоб бути готовими, вони мають бути святим народом. Щоб їх навчити і приготувати, століттями раніше через Мойсея їм дано Угоду Закону. І ось, буквально перед приходом Ісуса, Іван Христитель проголосив їм віднову, покаяння, повернення до згоди з Законом, щоб бути готовими прийняти Месію. Хоча вони як народ, були найбільш релігійною нацією в тогочасному світі, проте лише кілька з них були «справді ізраїльтянами» – повністю посвяченими Богу в своєму серці, повністю в згоді з принципами святості. В результаті, весь народ не був готовий до Божої праці; лише невеликий залишок з-посеред нього виявився святим і прийняв послання. При завершенні Ісусового служіння гідними виявилися лише близько п’ятисот осіб, тоді як натовп волав, «Розіпни його!», а безбожний Пилат перепитував: «Чому? Яке зло він зробив?». Судячи зі всього, Ізраїль не був готовий, щоб Бог ужив його для благословення інших народів.
Бог знав це наперед і через пророків звістив, що лише залишок виявиться гідним. До народу в цілому наш Господь сказав: «Від вас Царство Боже відійметься, і дасться народові, що плоди його буде приносити» (Мт. 21: 43). Тож за п’ять днів до Свого розп’яття наш Господь сказав їм: «Ось ваш дім залишається порожній для вас! Говорю бо Я вам: Відтепер ви Мене не побачите, аж поки не скажете: Благословенний, Хто йде у Господнє Ім'я!» (Мт. 23: 38, 39).
Привілеї та можливості Царства, запропоновані спочатку природному Ізраїлю, перейшли до Духовного Ізраїлю, чиє існування почалося в П’ятидесятницю. Всі «справді ізраїльтяни» з тілесного дому отримали привілей статися членами духовного дому, – отримали зачаття святим Духом і прийняття в Тіло Христа, яке є Церква. Про цю Церкву св. Петро каже: «Але ви вибраний рід, священство царське, народ святий» (1 Петр. 2: 9).
Після того, як були вибрані юдеї, гідні місця в Духовному Ізраїлі, номінальний Ізраїль був відкинений від Божественної милості аж до завершення Духовного Ізраїлю, коли, як обіцяє Бог, Його милість вернеться до нього (Рим. 11: 25, 26). Водночас, через вірних Господніх членів, прийшло запрошення до кожного народу, шукаючи тих, котрі мають духа відданості Богу, духа «справді ізраїльтян». Усі вони є прийняті разом з юдеями як члени того ж Царства. Довкола цих Духовних Ізраїльтян зібралась усяка всячина, і ми бачимо зовнішнє, номінальне тіло, церкву, яка нараховує мільйони. Але ми бачимо також справжнє тіло, Церкву, розкидану серед них.
Як в кінці Юдейського віку Ісус прийшов переглянути їх і встановити Своє Царство– якщо б виявилося достатньо гідних – так само Він робитиме в кінці цього Євангельського віку. Він прийде до Духовного Ізраїлю шукати святих. Святе Письмо від початку до кінця – від П’ятидесятниці до завершення цього віку – дає запевнення, що неодмінно знайдеться достатнє число святих, які становитимуть вибрану Церкву Христа, котру Бог призначив бути Царицею та Співспадкоємицею в Тисячолітньому Царстві, яке буде встановлене в той час і почне працю благословення світу. Після вивищення духовного Царства Бога, як запевняє Біблія в Римлян 11: 25-32, Божа милість повернеться до природного Ізраїлю, і він буде першим народом, який отримає благословення під час нового стану справ, що запанує в той час. Через тих з народу, які будуть в згоді з Богом, благословення пошириться на кожен інший народ.

«ЛЕГШЕ БУДЕ СОДОМУ»

Содомляни були вкрай неморальні; однак, на думку Учителя, вони були менш зіпсовані, ніж ті, котрі, почувши Євангеліє, знехтували ним. Цей принцип можна застосувати до багатьох людей та міст сьогодення і до Капернаума. Учитель стверджує, що коли великий Тисячолітній Вік, по-іншому названий Днем Суду, дасть можливість всьому світу бути на випробуванні вічного життя та вічної смерті, содомлянам буде легше, ніж багатьом іншим. В міру того, як хтось приходить до знання Христа, він стає відповідальним. Смерть Христа гарантує Адаму та всім з його роду повну нагоду спасіння – не більше і не менше. Переважна більшість людей померла в язичницькій темряві без будь-якої подібної можливості, натомість багато-хто в християнських землях знехтував цією нагодою, як це зробили люди Капернаума. Всі повинні бути приведені до повного знання своїх привілеїв у Христі, а всі відступники будуть знищені (Дії 3: 23; 1 Тим. 2: 4; Мт. 20: 28).
Нам треба бути послідовниками Ісуса та апостолів – йти їхніми слідами відданості і, тим самим, чинити наше покликання та вибрання певним, щоб мати частку з Месією в Його Царстві, яке протягом Тисячоліття благословлятиме Ізраїль і всі племена землі на основі системи нагород та покарань, названих судами. Святе Письмо виразно каже нам, що ізраїльтяни та содомляни матимуть частку в цій праці відновлення – реституції (Єз. 16: 50-55; Дії 3: 19-21).

R4593 (1910 р.)